копія
Провадження 11-кп/792/568/14
Справа № 672/403/14-к Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Категорія: ч.2 ст.286 КК України Доповідач ВащенкоС.Є.
13 жовтня 2014 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі :
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
їх представника ОСОБА_9 ,
обвинуваченої ОСОБА_10 ,
захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому провадження за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_10 , її захисників - адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Городоцького районного суду від 08 серпня 2014 року,
Цим вироком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_1 , громадянку України, з вищою освітою, одружену, працюючу, раніше не судиму,
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено їй покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Захід забезпечення кримінального провадження відносно ОСОБА_10 до вступу вироку в законну силу обрано у виді взяття під варту. Визначено, що рішення в цій частині підлягає негайному виконанню.
Строк відбуття покарання вирішено обчислювати з 08.08.2014 року.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави 1408,32 грн. процесуальних витрат.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Такеда Україна», м. Київ, вул. Червоноармійська, 55Г, на користь ОСОБА_8 :
в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 80013 грн.;
у відшкодування моральної шкоди - 80000 грн.;
на утримання синів ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в зв'язку з втратою годувальника - по 1218 грн. щомісячно до досягнення ними вісімнадцяти років та по 50000 грн. моральної шкоди на кожного.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Такеда Україна», м. Київ, вул. Червоноармійська, 55Г, на користь ОСОБА_7 70000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.
Вирішено речові докази: автомобіль «SKODA FABIА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , - повернути ТОВ «Такеда Україна»; автомобіль «ЗАЗ-110307», реєстраційний номер НОМЕР_2 , - повернути ОСОБА_8 .
За вироком суду 25 грудня 2013 року близько 09 год. 30 хв. водій автомобіля «SKODA FABIА», д.р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_10 , рухаючись по правій смузі руху автодорогою Р-50 «Ярмолинці-Сатанів» зі сторони смт. Ярмолинці в напрямку м. Городок, на ділянці 18 км + 800 м, яка знаходиться в зоні дії дорожнього знаку 1.13. «Слизька дорога», табличок до дорожніх знаків 7.12. «Ожеледиця» та 7.2.1. «Зона дії (5 км)», не врахувала дорожню обстановку в установлених межах, не обрала безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого нею транспортного засобу та безпечно керувати ним, внаслідок чого не впоралася з керуванням, виїхала на зустрічний напрямок руху, де скоїла зіткнення із зустрічним автомобілем «ЗАЗ-110307», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_15 . Внаслідок цієї дорожньої транспортної пригоди водій автомобіля «ЗАЗ-110307» ОСОБА_15 загинув на місці пригоди.
Такими діями по керуванню автомобіля обвинувачена допустила порушення Правил дорожнього руху України, зокрема:
- п.2.3. б), згідно з яким водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміни, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим транспортним засобом у дорозі;
- п.10.1., відповідно до якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п.12.1 Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
- лінії горизонтальної дорожньої розмітки 1.1.
Невиконання водієм ОСОБА_16 зазначених вимог Правил дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією та наслідками, що вона, керуючи транспортним засобом, не зорієнтувалась в дорожній обстановці, не прийняла заходи щодо гальмування або зупинки транспортного засобу і допустила зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_15 , що спричинило його смерть.
В своїх апеляційних скаргах, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінально процесуального закону та неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, обвинувачена та її захисники просять вирок скасувати, кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 закрити, в задоволенні цивільних позовів потерпілих відмовити, а якщо суд не знайде підстав для цього то звільнити ОСОБА_10 від покарання на підставі п.«б'ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році». При цьому обвинувачена та захисники стверджують, що ОСОБА_10 правил дорожнього руху не порушувала, її автомобіль змістився на зустрічну смугу руху поза її волею та діями, а саме внаслідок того, що праве колесо її автомобіля несподівано потрапило у вибоїну на дорожньому покритті. Вважають, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_10 складений з порушенням кримінального процесуального закону, а висновки суду містять істотні суперечності і ґрунтуються на неналежних, недопустимих та недостовірних доказах, без їх належної оцінки, без наведення мотивів, з яких суд взяв до уваги одні докази і відхилив інші. Наголошують апелянти й на тому, що ОСОБА_10 на час набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році» була вагітною, про що повідомила суд, і просила звільнити її від покарання на підставі цього Закону. На їх думку, суд неправильно, з порушенням цивільного та цивільного процесуального законодавства вирішив й цивільні позови потерпілих.
За змістом апеляційних скарг потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , вони просять у них вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки та виключити з мотивувальної частини вироку вказівку суду про часткове визнання обвинуваченою своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. В обґрунтування своїх вимог зазначають, що обвинувачена фактично на визнавала вини, оскільки на запитання з цього приводу прямої відповіді уникала і переконувала суд у тому, що технічної можливості уникнути зіткнення автомобілів не мала, при цьому намагалася штучно створювати докази своєї невинуватості і не вчиняла дій щодо добровільного відшкодування шкоди. Наголошують на тому, що на момент проведення судово-медичної експертизи обвинувачена не була вагітною і піддають сумніву її вагітність взагалі. На їх думку, призначене судом першої інстанції покарання є явно несправедливим через його м'якість.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченої та її захисників, потерпілих, кожен з яких підтримали свої апеляційні скарги з посиланням на зазначені у них доводи, представника потерпілих, який підтримав апеляційні скарги своїх довірителів, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги обвинуваченої та її захисників підлягають частковому задоволенню, а апеляційні скарги потерпілих задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні злочину за вказаних у вироку обставин, як і кваліфікація її дій за ч.2 ст.286 КК України, ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених доказах.
Так, сама ОСОБА_10 в суді визнала, що виїхала на зустрічну смугу руху, внаслідок чого і відбулося зіткнення її автомобіля з автомобілем, який рухався на зустріч, що спричинило смерть його водія.
Те, що зіткнення транспортних засобів їх передніми частинами відбулося на зустрічній для ОСОБА_10 смузі, підтвердили й свідки ОСОБА_17 , яка, за її твердженням, їхала в автомобілі ОСОБА_10 у якості пасажира, ОСОБА_18 і ОСОБА_19 , які їхали на своєму автомобілі за автомобілем ЗАЗ і бачили як внаслідок зіткнення він злетів у кювет, ОСОБА_20 і ОСОБА_21 , які були понятими при огляді місця події і при огляді транспортних засобів після ДТП.
Свідок ОСОБА_18 і ОСОБА_19 також повідомили суду, що автомобіль «SKODA FABIА» рухався назустріч по асфальтному покриттю, а ОСОБА_19 , крім того, стверджувала, що цей автомобіль їхав посередині своєї смуги, на обочину не виїжджав, попереду та позаду нього ніякі транспортні засоби не рухалися.
Зазначені показання обвинуваченої та свідків об'єктивно підтверджуються даними протоколів огляду місця події та транспортних засобів від 25 грудня 2013 року про те, що транспортні потоки протилежних напрямків поділяє вузька суцільна лінія, що сліди зіткнення розташовані на смузі, по якій рухався автомобіль ЗАЗ, а також про місце розташування транспортних засобів після ДТП та про те, що в автомобіля ЗАЗ деформовано передню ліву частину, а в автомобіля «SKODA FABIА» - передню його частину.
Характер механічних пошкоджень транспортних засобів та факт виникнення цих пошкоджень внаслідок зіткнення автомобілів на зустрічній для обвинуваченої смузі руху підтверджуються й даними висновків содової авто-технічної і комплексної судової авто-технічної та транспортно-трасологічної експертиз.
За показаннями свідка ОСОБА_22 (начальника відділу організації безпеки дорожнього руху служби автомобільних доріг у Хмельницькій області) дорожній знак 1.13. «Слизька дорога» з табличками 7.12. «Ожеледиця» та 7.2.1. «Зона дії (5 км)» були встановлені на ділянці дороги Р-50 «Ярмолинці-Сатанів» праворуч, місце зіткнення вказаних транспортних засобів підпадає під їх дію.
Відповідно до акту обстеження дорожніх умов від 25 грудня 2013 року ділянка дороги, на якій сталася ДТП, в плані крива, мокра, недоліків у її утриманні не виявлено, що співпадає з показаннями свідка ОСОБА_23 про те, що в той день з 4 до 7 години він посипав вказану ділянку дороги відповідним матеріалом проти ожеледиці, з даними копії журналу виконаних робіт філією «Сатанівська ДЕД», з показаннями допитаних у якості свідків працівників ДАІ ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 про те, що дорога тоді була оброблена протиожеледним матеріалом, на асфальтному покритті вибоїн не було, слідів гальмування в зоні ДТП не виявлено, та з даними протоколу повторного огляду місця події від 13.02.2014 року, згідно з яким на зазначеній ділянці дороги на асфальтобетонному покритті вибоїн чи інших пошкоджень, які впливали б на рух транспортних засобів, не виявлено.
Підстав для визнання наведених доказів недопустимим не убачається.
Достовірність цих доказів також сумнівів не викликає, позаяк вони узгоджуються між собою і не спростовані іншими доказами.
Зазначені докази в сукупності з достатністю вказують на порушення ОСОБА_10 вказаних у вироку правил дорожнього руху, які призвели до зіткнення транспортних засобів. А те, що водій автомобіля ЗАЗ ОСОБА_15 помер саме внаслідок цієї ДТП, підтверджується й даними висновку судово-медичної експертизи №120 від 20 січня 2014 року, правильність якого сторони не оспорюють.
За таких обставин колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні злочину та правильно кваліфікував її дії за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
При цьому суд навів у вироку докладні мотиви, з яких відкинув докази та доводи сторони захисту, зокрема й версію обвинуваченої про те, що вона правил дорожнього руху не порушувала, а на зустрічну смугу руху виїхала внаслідок того, що колесо її автомобіля попало у вибоїну на проїзній частині дороги.
Доводи обвинуваченої та її захисників, викладені в їх апеляційних скаргах, спростовуються наведеними доказами та іншими матеріалами кримінального провадження, даними технічного запису судового засідання (далі технічний запис), зокрема.
Так, з протоколу огляду місця події від 25.12.2014 р. та таблиці ілюстрацій до нього видно, що на асфальтобетонному покриті смуги руху, по якій рухалася обвинувачена, до, в місці ДТП та після нього ніяких вибоїн немає, ширина цієї смуги становить 3,6 м, що, з урахуванням габаритів автомобіля «SKODA FABIА», дає можливість безпечно рухатися по ній. Звичайно, за умови дотримання вимог ПДР щодо обов'язків водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміни і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі, а під час вибору в установлених межах безпечної швидкості ураховувати дорожню обстановку, а також стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
До того ж, як видно з технічного запису, сама обвинувачена в суді повідомила, що для безпечного руху її автомобіля достатньо ширини дороги 2,5 м, та визнавала, що виїхала на зустрічну смугу руху, чим порушила правила дорожньої розмітки.
Твердження апелянтів про те, що колесо автомобіля обвинуваченої попало у вибоїну, спростовуються навіть даними наданого стороною захисту відеозапису. На зображеному на ньому дорожньому покритті смуги, по якій рухалася ОСОБА_10 , ніяких вибоїн немає. Нерівні ж краї дорожнього покриття, які мають місце упродовж всієї дороги, не є вибоїною в розумінні перешкоди для руху і не перешкоджають водіям під час руху безпечно використовувати решту асфальтобетонного покриття цієї смуги руху.
Підстав для визнання недопустимим доказом даних, зафіксованих у протоколах огляду місця події та огляду транспортних засобів, не убачається.
Можливість проведення огляду місця події до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань передбачена ч.3 ст.214 КПК України.
З технічного запису також видно, що допитаний у якості свідка старший слідчий слідчого управління відділу розслідувань дорожньо-транспортних пригод УМВС України в Хмельницькій області ОСОБА_27 повідомив суду, що під юрисдикцією цього управління знаходиться вся територія області; що слідчі управління виїжджають на всі ДТП, у яких загинули люди; що 25 грудня 2013 року він проводив огляд місця події ДТП, зокрема й поверхневий огляд транспортних засобів, за усною вказівкою керівництва; що того ж дня його було включено до складу слідчої групи.
Проведення цим слідчим огляду місця події та транспортних засобів після їх зіткнення за вказаних обставин не суперечить положенням ст.ст.38, 39, 40 214, 218 КПК України та відповідає вимогам ст.237 цього Кодексу, тому підстав уважати, що ці дії проведені не уповноваженою особою, немає. Зміст протоколів огляду також відповідає вимогам ст.ст.104 - 105 КПК України.
З положень ч.1, п.1 ч.2 ст.39, ст.110 та ч.ч.1, 3 ст214 КПК України убачається, що у випадках, коли огляд місця події необхідно провести невідкладно, до внесення відомостей до ЄРДР, визначення слідчого для проведення цієї слідчої дії може здійснюватися в усній формі.
У будь-якому разі чинне законодавство не передбачає заборони визначати слідчого у таких випадках в усній формі, що, власне, відповідає меті проведення огляду, тим більше огляду місця події ДТП на дорогах, де постійно здійснюється рух транспортних засобів. Адже будь-яке зволікання, у тому числі й витрата часу на виготовлення керівником слідчого органу письмових рішень щодо визначення слідчого, може призвести до втрати первинних доказів, які мають істотне значення у кримінальному провадженні.
За змістом ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий прокурор проводять огляд місцевості, речей та документів, при цьому вони мають право оглядати й окремі речі які мають значення для кримінального провадження. Тому при огляді місця ДТП, під час якої загинув один з водіїв, слідчий правомірно провів огляд і транспортних засобів, зазначивши у відповідних протоколах їх місце розташування після зіткнення та виявлені на цих автомобілях пошкодження.
Доводи апелянтів з посиланням на те, що слідчий не вправі був оглядати автомобілі, які зіткнулися, без дозволу слідчого судді на тимчасовий доступ до них є надуманими і безпідставними, такими, що не ґрунтуються на законі. Саме по собі оформлення огляду автомобілів під час огляду місця події окремими протоколами, не дає підстав для визнання їх допустимими доказами.
Не зазначення попереджувального знаку з табличками зимової тематики у протоколі огляду місця події та в акті обстеження дорожніх умов не спростовує вини ОСОБА_10 у тому, що вона порушила правила дорожнього руху в зоні їх дії. Адже про встановлення вказаного знаку з табличками та їх дію на ділянку дороги, де сталася ДТП, стверджував свідок ОСОБА_22 , показання якого нічим не спростовані, огляд місця події та обстеження дорожніх умов проводилися лише в місці безпосереднього зіткнення транспортних засобів, а сама обвинувачена в судовому засіданні не заперечувала, що бачила ці знаки там раніше, під час попередніх поїздок у ту місцевість.
Проведення за дорученням слідчого судді повторного огляду місця події 13 лютого 2013 року поза строком, встановленим в ухвалі слідчого судді, не дає підстав для визнання цього доказу недопустимим, оскільки цей строк має характер стимулювання слідчого до як найшвидшого проведення слідчої дії в межах строку досудового розслідування, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України. Визначальним при вирішенні питання щодо допустимості такого доказу є строк досудового слідства, а цього строку слідчим при проведені повторного огляду місця події не порушено.
Показання свідка ОСОБА_28 (чоловіка обвинуваченої) про те, що в день ДТП стійка дорожніх знаків була повалена на землю, та надані ним на підтвердження цього факту фотографії не можуть бути визнані достовірними доказами відсутності перед місцем ДТП знаку з табличками зимової тематики. По-перше, випадковість обставин, за яких він виявив повалену стійку для знаків, та його родинні стосунки з обвинуваченою дають підстави для обґрунтованих сумнівів у достовірності його показань, зокрема й з цього приводу, по-друге, на наданих ним фотографіях відсутня інформація про час і дату їх виготовлення, по-третє, зображена на фотографіях повалена стійка для дорожніх знаків лише підтверджує факт його встановлення і свідчить про те, що хтось з невідомих причин намагався його знищити.
Обґрунтовані сумніви щодо достовірності викликають і показання свідка ОСОБА_17 про те, що перед ними їхав якийсь автомобіль та, що колесо автомобіля ОСОБА_10 потрапив у вибоїну на проїзній частини дороги, внаслідок чого він виїхав на зустрічну смугу, де і відбулося зіткнення транспортних засобів. Як видно з показань цього свідка та обвинуваченої, вони є добрими знайомими, остання тоді підвозила свідка на її прохання, відтак вони обоє, як і свідок ОСОБА_28 , є зацікавленими у дачі показань на користь обвинуваченої.
Натомість свідки - очевидці події ОСОБА_18 і ОСОБА_19 , які не знайомі ні з обвинуваченою, ні з потерпілими, тобто є незацікавленими особами, стверджували, що ОСОБА_10 їхала посередині своєї смуги, перед та за її автомобілем ніякі транспортні засоби не рухалися. А показання цих свідків нічим не спростовані і не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки узгоджуються з іншими наведеними доказами.
Посилання апелянтів на те, що дорожнє покриття в місці ДТП на час зіткнення було обледенілим як на доказ її невинуватості є безпідставними, оскільки правила дорожнього руху, в порушенні яких ОСОБА_10 обвинувачується, вимагають від водія за будь-яких погодних умов бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за транспортним засобом і не відволікатися від керування цим засобом.
Крім того, за змістом п.12.1. під час вибору безпечної швидкості руху водій зобов'язаний враховувати дорожню обстановку, тобто він має рухатися не тільки в межах допустимої максимальної швидкості, на що акцентують увагу апелянти, а й зобов'язаний вибирати оптимальний швидкісний режим в конкретних дорожніх умовах, в тому числі й погодних, не перевищуючи при цьому верхніх обмежень.
Доводи апелянтів з посилання на те, що вимоги п.2.3. «б» ПДР є загальними, тому не можуть бути у причинному зв'язку з наслідками, що настали, а також, що доказів її неуважності не здобуто, є надуманими, оскільки вимоги вказаного пункту є досить конкретними, а неуважність ОСОБА_10 та інші порушення нею правил дорожнього руху доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.
Визнання обвинуваченою своєї вини в тому, що вона порушила тільки правила дорожньої розмітки і виїхала на зустрічну смугу, спростовує доводи апелянтів і щодо недоведеності порушення нею вимог п.10.1. ПДР та лінії горизонтальної розмітки 1.1.
Як кожне окремо, так і в сукупності зазначені порушення й призвели до зіткнення транспортних засобів на зустрічній для неї смузі руху та смерті водія ОСОБА_15 .
Не знаходять свого підтвердження і доводи апелянтів про неконкретність висунутого ОСОБА_10 обвинувачення.
Як видно з обвинувального акту, він містить в собі виклад обставин вчинення ОСОБА_10 злочину, наскільки вони відомі досудовому слідству, вказівку про те, що своїми діями вона порушила конкретні вимоги конкретних пунктів Правил дорожнього руху, вказівку про те, що порушення цих правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали, тобто з спричиненням смерті потерпілого, а також правову кваліфікацію дій обвинуваченої за ч.2 ст.286 КК України із зазначенням ознак цього злочину.
За такого змісту обвинувального акту підстав уважати, що він не відповідає вимогам ст.291 КПК України немає.
При формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним суд не вийшов за межі обвинувачення, висунутого в обвинувальному акті, і не визнав ОСОБА_10 винною ще й у порушенні вимог п.12.3. ПДР, на що вказують обвинувачена та захисники в апеляційних скаргах. За змістом вироку вказівка суду про те, що обвинувачена „не прийняла заходи щодо гальмування або зупинки транспортного засобу і допустила зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_15 ”, стосуються лише обвинувачення щодо порушень правил дорожнього руху, зазначених в обвинувальному акті, зокрема вимог щодо обов'язку водія відповідно реагувати на зміну дорожньої обстановки.
Отже доводи апеляційних скарг щодо незаконності та необґрунтованості вироку в частині визнання ОСОБА_10 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, колегія суддів уважає необґрунтованими і підстав для скасування вироку в цій частині із закриттям кримінального провадження не убачає.
Покарання ОСОБА_10 призначене з дотриманням вимог ст.65 КК України. При цьому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винної, зокрема те, що вона характеризується позитивно, вперше вчинила злочин, який характеризується необережною формою вини. При призначені покарання суд також врахував конкретні обставини скоєння злочину, думку потерпілих та відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
За таких обставин, на думку колегії суддів, визначений судом першої інстанції строк основного та додаткового покарання є обґрунтованим.
Непослідовність показань обвинуваченої, часткове визнання нею своєї вини та невідшкодування шкоди, не дає підстав уважати, що вона фактично вину не визнала, а за наведених даних про особу винної, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину та відсутність обставин, що обтяжують покарання підстав для збільшення визначеного судом строку позбавлення волі не убачається.
Разом з тим висновки суду першої інстанції про неможливість застосування до винної Закону України «Про амністію у 2014 році» з тих підстав, що на момент ухвалення вироку її перебування у стані вагітності не підтверджується висновком комісійної судово-медичної експертизи №50 від 29 липня 2014 року, є необґрунтованим внаслідок помилкового тлумачення вказаного Закону.
Пункт «б» ст.1 вказаного Закону передбачає звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, та за злочини, вчиненні з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом, а не на день ухвалення вироку, як уважав суд першої інстанції.
Як видно з наданих суду довідок Хмельницького міського перинатального центру від 10.05.2014 р. №370/01-08, від 06.06.2014 р. №404/01-08 ОСОБА_10 перебувала на обліку з приводу вагітності в жіночій консультації №1 з 02.04.2014 року, термін вагітності станом на 20.05.2014 р. становив 11-12 тижнів, остання явку до лікаря жіночої консультації була 27.05.2014 р., коли вона звернулася з явищами загрози переривання вагітності(які жінка пов'язує з нервовим перенапруженням та перенесеною ГРВ), у зв'язку з чим скерована в стаціонар.
З метою перевірки достовірності вказаних відомостей, за клопотанням потерпілої сторони була призначена комісійна судово-медична експертиза, висновки якої (від 15 - 29.07.2014 року) підтверджують факт переривання вагітності, термін якої станом на 20.05.2014 року може відповідати 8-14 тижням, що в свою чергу вказує на те, що станом на день набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_10 дійсно була вагітною, а це дає підстави для застосування до неї положень цього Закону.
За таких обставин та враховуючи, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, відповідно до ст.12 цього Кодексу не є особливо тяжким, вона підлягає звільненню від відбування призначеного покарання на підставі акту амністії з негайним звільненням її з-під варти.
Що стосується цивільних позовів потерпілих, то при їх вирішенні було допущено істотне порушення цивільного процесуального закону та неправильно застосовано матеріальний закон.
Так, згідно зі ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин (п.3 ч.1); яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (п.4 ч.1).
У зв'язку з цим та враховуючи, що ОСОБА_15 загинув під час ДТП; що ОСОБА_10 працюючи у ТОВ «Такеда Україна» скоїла злочин під час виконання нею трудових обов'язків, а цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «SKODA FABIА», на якому обвинувачена допустила зіткнення транспортних засобів, була застрахована у ПрАТ АСК «ІНГО Україна», виходячи з положень ст.1194 ЦК України цивільні позови його матері та дружини про відшкодування: моральної шкоди, витрат, пов'язаних з похованням та встановленням надгробного пам'ятника, а також про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника підлягають вирішенню на підставі положень і Цивільного кодексу України, і Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і Закону України «Про поховання та похоронну справу».
Однак суд першої інстанції при вирішенні цивільних позовів потерпілих положень зазначених законів не застосував, що призвело до ухвалення помилкового рішення в цій частині.
Більше того, всупереч вимог ст.ст.10, 168 ЦПК України, при вирішенні клопотання обвинуваченої про залучення до участі у справі страхову компанію в якості третьої особи на стороні відповідачів суд думку усіх присутніх осіб, які беруть участь у справі, зокрема й потерпілих та їх представника, не з'ясував, клопотання представника відповідача ТОВ «Такеда Україна» про залучення в якості співвідповідача по справі ПрАТ АСК «Інго Україна», викладене у запереченнях проти позовів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , не вирішив взагалі, при цьому не роз'яснив потерпілим як цивільним позивачам їх право відповідно до ст.33 ЦПК України заявити клопотання про залучення у якості співвідповідача страхову компанію та не попередив їх про можливі наслідки (при вирішенні цивільних позовів), зокрема щодо можливого розміру відшкодування шкоди відповідачем ТОВ «Такеда Україна», у разі не заявлення клопотання про залучення до справи страхової компанії у якості співвідповідача.
За таких обставин, відповідно до ст.309 ЦПК України, вирок в частині вирішення цивільних позовів підлягає скасуванню з підстав порушення і неправильного застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.
Враховуючи, що в силу своїх повноважень апеляційний суд не може усунути вказаних недоліків, допущених судом першої інстанції при вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні, а положення Кримінального процесуального кодексу України не регулюють питання про те, як у таких випадках має діяти судова палата з розгляду кримінальних справ, колегія суддів уважає, що, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, скасування рішення щодо цивільних позовів тягне за собою призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. При цьому колегія суддів виходить й з того, що стаття 415 КПК України передбачає можливість призначення нового розгляду в суді першої інстанції у випадку скасування вироку з підстав істотного порушення кримінального процесуального закону, а за змістом ст.338 ЦПК України порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування рішення суду і направлення справи на новий судовий розгляд саме до суду першої інстанції, тобто, до суду, який допустив вказані порушення.
Не дивлячись на помилкове тлумачення положень акту про амністію, внаслідок цього взяття обвинувачену під варту при призначенні їй покарання у виді позбавлення волі та неправильне вирішення цивільних позовів, ці обставини, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для висновку про упередженість суду першої інстанції, на що вказують обвинувачена та її захисники в апеляціях. Адже, як видно з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду суд неодноразово задовольняв клопотання сторони захисту і про виклик та допит свідків, і про приєднання до справи та дослідження інших, письмових доказів, крім того, не дивлячись на часткове визнання вини, призначив винній покарання, наближене до мінімального, що передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України, а цивільні позови задовольнив лише частково.
Інших підстав для зміни чи скасування вироку в межах апеляцій не убачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_10 , її захисників - адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 задовольнити частково.
Вирок Городоцького районного суду Хмельницької області від 08 серпня 2014 року щодо ОСОБА_10 в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати, призначити в цій частині новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
На підставі пункту «б)» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_10 від призначеного покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки звільнити, звільнивши її з-під варти в залі судових засідань негайно.
В решті вирок залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду
Хмельницької області ОСОБА_2