Справа: № 810/995/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.
Іменем України
16 жовтня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сорочко Є.О.
Суддів: Земляна Г.В.
Горбань Н.І.
при секретарі Грисюк Г.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кен-Пак (Україна)" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кен-Пак (Україна)" (далі - ТОВ "Кен-Пак (Україна)") звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Вишгородська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2013 р. №0005722205 в частині 721 563,00 грн. основного платежу.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вишгородської ОДПІ від 21.11.2013 р. №0005722205 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 721 563,00 грн. основного платежу.
На вказану постанову Вишгородська ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до матеріалів справи, Вишгородською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 17.10.2013 р. №1220/10-08-22-01/32201166.
Даною перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 868509,00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 р. №0005722205, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 913 540,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 721 563,00 грн. (основний платіж), позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. В іншій частині позивач не оскаржував податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.
Згідно п. 138.4 ст. 138 цього Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 січня 2011 року між позивачем та RG Branda Kazahstan укладено договір купівлі-продажу №К-1629, відповідно до умов якого позивач брав на себе зобов'язання поставити контрагенту товар (алюмінієві банки).
Для забезпечення поставки товару контрагенту, позивачем залучено спеціалізоване товариство з надання експедиційних послуг ТОВ «Віал-Транс», шляхом укладення договору з ТОВ «Віал-Транс» від 27 січня 2011 року №К-1613 про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування. За умовами вказаного договору ТОВ «Віал-Транс» брало на себе зобов'язання здійснювати транспортування товарів позивача (автомобільним та залізничним транспортом в межах та за межами України).
Позивачем, 04 квітня 2011 року з ТОВ «Віал-Транс» укладено додаткову угоду до договору №К-1613, відповідно до якої сторони погодили вартість перевезення вантажу (банки) позивача. Кінцевим пунктом призначення, відповідно до угоди, було с. Елтай, Казахстан (виробничо-складський комплекс «Грінфільд» МВХ).
Згідно умов вищенаведеного договору ТОВ «Віал-Транс» виставило позивачу рахунок-фактуру від 05.04.2011 р., відповідно до якого 06.04.2011 р. позивачем внесено передплату за транспортно-експедиційні послуги у розмірі 1 046 271,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 06.04.2011 р. №814, копія якого наявна в матеріалах справи.
Протягом квітня 2011 року ТОВ «Віал-Транс» надало позивачу транспортно-експедиційні послуги щодо поставки вантажу (алюмінієві банки) вантажоодержувачу RG Branda Kazahstan, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на перевезення залізничним транспортом, які відповідають чинному законодавству та містять штампи митних органів України та Казахстану та актом про надання послуг від 30.04.2011 р. № ОУ-00000009, відповідно до якого сторонами засвідчено факт надання послуг з транспортування вантажу.
Актами звірки взаєморозрахунків ТОВ «Кен-Пак (Україна)» з ТОВ «Віал-Транс» та RG Branda Kazahstan, підтверджено фактичне виконання сторонами своїх обов'язків відповідно до вищезазначених договорів купівлі-продажу та експедирування.
В свою чергу, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами.
Таким чином, позивачем підтверджено реальність надання ТОВ «Віал-Транс» послуг з транспортування вантажу позивача, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено до витрат суму коштів, сплачених ТОВ «Віал-Транс» за виконані послуги.
Щодо посилання податкового органу на завищення позивачем витрат на виробництво алюмінієвих банок внаслідок списання лаку понад норму, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 138.1.1 статті 138 Податкового кодексу витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно акту перевірки, податковий орган дійшов висновку, що позивачем за 2-4 квартали 2011 року завищено списання лаку на виробництво банок у сумі 2091181,00 грн. При цьому, відповідач зазначив, що позивачем перевищено норми списання лаку, внаслідок чого позивачем було завищено собівартість виготовлених товарів.
Такого висновку податковий орган дійшов шляхом множення кількості використаного лаку (розрахованої самостійно перевіряючим) на «ціну лаку у 2011 році» (сторінка 26 акта перевірки). Відповідача стверджував, що для виробництва алюмінієвих банок на підприємстві використовується лаку набагато менше, ніж фактично списується, проте, пояснити, яким чином податковий орган дійшов такого висновку, не зміг.
Позивачем надано суду Технологічну карту процесу виробництва банок алюмінієвих для напоїв на автоматичні лінії підприємства «Кен Пак (Україна)», з якої вбачається, що витрати матеріалів (у тому числі лаку) в процесі виробництва повинні знаходитьсь в межах норм (границь), проте можуть змінюватись в залежності від налаштувань обладнання, якості напою, для якого призначена продукція, температури зовнішнього середовища в приміщенні тощо. В такій карті чітко зазначені марка лаку та його кількість використання для виробництва банок. При цьому, вбачається, що витрати лаку можуть змінюватись в залежності від місткості банок та виду напоїв, що будуть розливатись у вказані банки.
На підтвердження використання лаку в межах норми позивачем надано аналіз внутрішнього списання лаку Аквалюр 900 з якого вбачається, що підприємством за 2011 рік було використано менше лаку, ніж передбачено технологічним процесом.
Отже, висновок податкового органу про завищення позивачем витрат на виробництво алюмінієвих банок внаслідок списання лаку понад норму є необґрунтованим, а тому позивачем правомірно віднесено до витрат, які формують собівартість виготовленої продукції, суми коштів у складі вартості виготовленого під час виробництва продукції лаку.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 р. №0005722205 в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 721 563,00 грн. за основним платежем є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, а тому апеляційну скаргу Вишгородської ОДПІ необхідно залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Сорочко Є.О.
Судді: Земляна Г.В.
Горбань Н.І.
Повний текст ухвали складено 21.10.2014 р.
Головуючий суддя Сорочко Є.О.
Судді: Земляна Г.В.
Горбань Н.І.