донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
16.01.2007 р. справа №1/256
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів
, Стойки О.В.
за участю представників сторін:
від позивача:
Ігнатова Н.О. дов. №Н-01/3453 від 07.11.05р.,
від відповідача:
Неізвестна О.Ю. дов. № 2/07 від 03.01.2007р.
Найданова Л.С. дов. № 4/07 від 03.01.2007р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного підприємства "Донецька залізниця" м.Донецьк
на рішення господарського суду
Донецької області
від
20.11.2006 року
по справі
№1/256 (суддя Азарова З.П.)
за позовом
Державного підприємства "Донецька залізниця" м.Донецьк
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" м.Донецьк
про
стягнення 187574грн. 90коп
Державне підприємство “Донецька залізниця» м.Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лемтранс» м.Донецьк збору за зберігання вантажу у сумі 187574грн.90коп.
Рішенням господарського суду Донецької області від 16.11.2006р. по справі №1/256 у задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лемтранс» м.Донецьк про стягнення збору за зберігання вантажу в сумі 187574грн.90коп. відмовлено.
Своє рішення господарський суд мотивував тим, що хоча п.1.3 договору і обумовлена послуга зберігання вантажів у вагонах, але не визначені підстави для нарахування зборів за надані послуги, окремий договір зберігання не укладався, а у відповідності до статті 110 Статуту залізниць України обов'язки зберігання небезпечних вантажів (яким є сірка) покладаються на відправника.
Суд визнав недоведеним факт надання відповідачеві послуг по зберіганню сірки та визначив, що підстави для сплати даної послуги у вигляді збору відсутні, у задоволенні позову відмовив.
Державне підприємство “Донецька залізниця» м.Донецьк, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2006р. у справі №1/256 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заявник скарги вважає, що при прийнятті рішення господарським судом не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно тлумачено і застосовано норми матеріального права, не прийнято до уваги норми і положення законодавства України, а саме: ст.936 Цивільного Кодексу України, ст.ст.46, 110 Статуту залізниць України, п.п.5, 8 Правил зберігання вантажів, тому він вважає, що висновки суду в порушення ст.43 Господарського процесуального кодексу України не ґрунтуються на повній та об'єктивній оцінці всіх обставин справи і не відповідають матеріалам справи.
Заявник скарги вважає, що Законами України “Про залізничний транспорт», “Про транспорт», Статутом залізниць України, Правилами зберігання вантажів, “Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України. Тарифне керівництво №1» не передбачено звільнення від нарахування збору за зберігання вантажу у вагонах у залежності від належності вагонів Укрзалізниці, іноземним залізницям або орендованих.
Заявник скарги вважає, що договір №7 від 30.12.2005р., укладений між позивачем і відповідачем, передбачає і користування вагонами і зберігання вантажів у вагонах саме за час затримки вагонів, як на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні подавання під вивантаження на станції Маріуполь-Порт. Також заявник скарги вважає, що залізниця у відповідності до умов договору №7 від 30.12.2005р. та п.п.8, 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами здійснювала облік затриманих з вини відповідача вагонів, відповідно, при затримці на станції призначення -за актами загальної форми (п.8), при затримці на підходах до станції призначення - за актами про затримку вагонів (п.10).
Заявник скарги вважає необґрунтованим посилання господарського суду на ст.936 Цивільного Кодексу України, оскільки між залізницею та позивачем не повинен був укладатися договір на зберігання вантажів, виходячи з того, що зберігання залізницею вантажу здійснювалося у межах договору перевезення вантажу, укладеного з вантажовідправником на користь відповідача, який діяв на час затримки вагонів.
Заявник скарги вважає помилковим висновок господарського суду про те, що станція залізниці не є місцем загального користування, вважає, що вагони з вантажем, які не подані під вивантаження з вини вантажовласника та простоюють на станційних коліях, є саме такими, що знаходяться на місцях загального користування.
Представник відповідача просить рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2006р. у справі №1/256 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає оскаржуване рішення обґрунтованим та винесеним у відповідності з вимогами діючого законодавства.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом позову є стягнення збору за зберігання вантажів понад встановлений термін на станції Маріуполь-Порт та на підходах до неї у сумі 187574грн.90коп.
Господарський суд Донецької області дійшов до висновку про те, що між сторонами не укладалось окремого договору на виконання додаткових операцій, факт надання послуг по зберіганню сірки не доведений, а підстави для оплати вказаної послуги у вигляді збору відсутні.
Між Державним підприємством «Донецька залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лемтранс», що діяло на підставі договору-доручення з вантажовласником-нерезидентом -фірмою “Федкомінвест Монако С.А.М.» №18/2 від 30.04.2002р., був укладений договір №7 від 30.12.2005р. про організацію перевезення вантажів транзитом через Маріупольський морський торговельний порт та перевалки за прямим варіантом вагон-судно.
Пунктом 1.1 договору визначено, що даний договір регулює взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією планування, затримками на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні вивантаження на станції Маріуполь-Порт вагонів з сіркою, яка надходить з території Російської Федерації через залізничні прикордонні переходи України на станцію Маріуполь-Порт з наступним перевантаженням в морські судна за прямим варіантом “вагон-судно».
Пунктом 1.3 договору встановлено, що даний договір передбачає надання послуг за користування вагонами як на підходах до станції Маріуполь Порт, так і в очікуванні подачі під вивантаження на станції Маріуполь-Порт, за зберігання вантажів у вагонах, як на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні вивантаження на станції Маріуполь-Порт, за повідомлення.
У пункті 3.3 договору сторонами визначено, що облік затриманих з вини замовника вагонів на підходах до станції Маріуполь-Порт провадиться згідно Правил перевезень вантажів (частина 1) розділ 6 пункти 9, 10, а облік затриманих з вини замовника вагонів на станції призначення здійснюється згідно Правил перевезень вантажів (частина 1) розділ 6, пункт 8.
Пунктом 3.4 договору на сторін покладено обов'язок щомісячно робити звірку розрахунків по виконаним обсягам перевезень вантажів та здійснювати внесення позивачем платежів. Звірка оформлюється актом (протоколом).
Протягом січня -березня 2006р. на станцію Маріуполь-Порт Донецької залізниці на адресу ТОВ “Лемтранс» за перевізними документами №№008412-008414, 008423-008425, 008433-008435, 008439, 008440, 008451-008453, 008455-008457, 008487-008490, 008492-008496, 008499, 008500-008503, 008522, 008546, 008550, 008611, 008793, 008813, 008827, 008857, 263052, 51193869, 914066-914068, 914070-914073 надійшли вагони із сіркою, яка перевозилася транзитом через Маріупольський морський торгівельний порт. Зазначені вагони простоювали на коліях станції в зв'язку з відсутністю судна.
Залізницею в підтвердження позовних вимог надані акти про затримку вагонів №1, №80 від 19.01.2006р., №2 від 20.01.2006р., №85 від 14.01.2006р., №86, №102 від 20.01.2006р., №273 від 14.01.2006р.
Відповідно пункту 9 Правил користування вагонами і контейнерами, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999р. N113, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15 березня 1999р. за N165/3458, про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ.
Позивачем не пред'явлено цих наказів до позовної заяви, так і інших документів, які підтверджують відмову відповідача прийняти вагони на станцію Маріуполь-Порт.
Відповідно пункту 10 Правил користування вагонами і контейнерами облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
В договорі про організацію перевезення вантажів сторонами не визначений порядок повідомлення про затримку вагонів. Позивачем не надано документів, підтверджуючих передання повідомлення про затримку вагонів з вини відповідача, відповідно до Порядку, встановленого п.10 Правил користування вагонами і контейнерами.
Таким чином, факт затримки вагонів на підходах до станції призначення з вини відповідача є недоведеним.
Відповідно пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Позивачем в підтвердження факту затримки вагонів надані акти загальної форми ГУ-23 №34 від 16.01.2006р., №39, №40, №41 від 17.01.2006р., №42 від 18.01.2006р., №43, №44 від 18.01.2006р., №48 від 20.01.2006р., №54 від 21.01.2006р., №183 від 26.02.2006р., №187 від 27.02.2006р., №193, №195 від 03.03.2006р., №196 від 04.03.2006р.
Дані акти підписані вантажовласником із застереженнями, відповідачем зазначено, що затримка в подачі вагонів для завантаження на судно пов'язана з тяжкою льодовою обстановкою, неможливістю підходу судна, а збір за зберігання вантажу не визнано в зв'язку з тим, що така послуга не була надана.
Залізницею за зберігання вантажу у вагонах понад встановлений термін нарахований збір за зберігання вантажів у сумі 187574грн.90коп. (без ПДВ), яка пред'явлена до оплати за накопичувальними картками №№170229, 2305144, 210231, 2305145, 2305146, 2305147,
Накопичувальні картки представниками відповідача підписані із зауваженнями, так як сума 187574грн.90коп. визнана такою, яка не підтверджена, у зв'язку з тим, що послуги по зберіганню вантажу не замовлялися залізницею і не надавалися.
ДП “Донецька залізниця» звернулась до господарського суду з позовом про стягнення нарахованого збору у сумі 187574грн.90коп. за зберігання вантажу з вантажоодержувача, відповідача по справі, у примусовому порядку.
У час, за який позивач просить стягнути плату за зберігання вантажу, сірка знаходилась у власних (орендованих) вагонах відповідача, що представники сторін підтвердили у судовому засіданні.
Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.
Відповідно частини 2 статті 9 Цивільного Кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Згідно частини 5 статті 306 Господарського Кодексу України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 5 статті 307 Господарського Кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно статті 63 Статуту залізниць України Мінтранс разом із заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, відправниками та одержувачами у виняткових випадках, коли через особливі обставини перевезення окремих вантажів не може бути здійснено з дотриманням Правил, можуть встановлювати порядок перевезення таких вантажів на особливих умовах.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів.
Спірний вантаж -сірка, відповідно до Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004р. №822, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004р. за №1040/9639, віднесено до небезпечних вантажів, перевезення яких дозволяється у закритих чи критих брезентом транспортних засобах, у закритих контейнерах або великих критих брезентом контейнерах.
Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від 30.09.1957р., до якої України приєдналася 02.03.2000р., сірка віднесена к легкозаймистим твердим речовинам.
Особливі умови перевезення сірки, як небезпечного вантажу, обумовлені телеграмою Укрзалізниці на 1 півріччя 2006р. від 14.02.05р. №ЦЗЛ-14/84, з якої вбачається, що між залізничними адміністраціями України та Росії було погоджено перевезення сірки у відкритому рухомому складі, замість критого рухомого складу, як це передбачено Правилами перевезення вантажів по залізницям, затвердженими на 15 засіданні Ради залізничного транспорту держав - учасниць Співдружності 05.04.1996р. із обов'язковим укриванням її плівкою, претензії по якості і кількості вантажу регулюються між відправником і одержувачем без участі залізниці. Посилання на телеграму Укрзалізниці від 14.02.05р. №ЦЗЛ-14/84 є обов'язковим при оформлені у всіх залізничних накладних на перевезення сірки.
Таким чином, залізниця була звільнена від відповідальності за збереження прийнятого до перевезення вантажу по кількості і якості під час перевезення.
Відповідно частини 2 статті 110 Статуту залізниць України обов'язки збереження, супроводження та охорони особливо цінних та небезпечних вантажів, перелік яких встановлюється Правилами, покладаються на відправника.
Пунктом 3.2 договору №7 від 30.12.2005р. про організацію перевезення вантажів сторони зазначили, що плата за користування вагонами, збори за додаткові послуги, збори за вільними тарифами, які перелічені в п.1.3 даного договору, нараховуються і стягуються у відповідності з Правилами перевезень вантажів (частина 1), Тарифним керівництвом №1 та чинними нормативними документами Укрзалізниці.
З наведеного слідує, що сторони умовами договору №7 від 30.12.2005р. передбачили тільки порядок обліку вагонів, затриманих з вини замовника, пунктом 1.3. договору обумовлена послуга за зберігання вантажів у вагонах, але не передбачений вид вагонів та умови, відповідно до яких повинен був зберігатися небезпечний вантаж -сірка, договором не визначена сторона яка повинна забезпечувати зберігання вантажу.
Відповідно частини 2 статті 22 Статуту залізниць України виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів. Це положення конкретизоване у п.7 Правил зберігання вантажів.
Згідно пункту 7 Правил зберігання вантажів на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та в складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатися вантажі у вагонах і контейнерах.
Оскільки окремого договору на зберігання сірки, в якому сторонами був би визначений порядок зберігання сірки та визначена сторона, на яку був би покладений обов'язок здійснювати зберігання вантажу, замість встановленого статтею 110 Статуту залізниць України обов'язку по зберіганню сірки відправником, враховуючі також, ті обставини, що акти загальної форми не містять відомостей по наданню послуг по зберіганню сірки, колегія суддів дійшла до висновку, що господарським судом правильно визначено, що факт надання послуг по зберіганню сірки не доведений, тому підстав для оплати вказаної послуги у вигляді збору немає.
Таким чином, висновок господарського суду про недоведеність факту надання послуги по зберіганню сірки та відсутністю підстав для сплати вказаної послуги у вигляді збору за зберігання вантажу є правильним.
Враховуючі вищенаведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк не вбачається, рішення господарського суду від 16.11.2006р. у справі №1/256 підлягає залишенню без змін, як винесене у відповідності до матеріалів справи, фактичних обставин, з дотриманням норм діючого законодавства, з урахуванням встановленого особливого порядку здійснення перевезення небезпечного вантажу.
Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на заявника скарги.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2006р. у справі №1/256 залишити без змін.
Головуючий
Судді:
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
2. відповідачу
3 у справу
4 ДАГС