донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
23.01.2007 р. справа №20/277
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів
, Стойки О.В.
за участю представників сторін:
від позивача:
Ігнатова Н.О. дов. №Н-01/3453 від 07.11.05р.,
від відповідача:
від третьої особи:
Неізвестна О.Ю. дов. № 2/07 від 03.01.2007р.
Найданова Л.С. дов. № 407 від 03.01.2007р.,
не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного підприємства "Донецька залізниця" м.Донецьк
на рішення господарського суду
Донецької області
від
20.11.2006 року
по справі
№20/277 (суддя Донець О.Є.)
за позовом
Державного підприємства "Донецька залізниця" м. Донецьк
до
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" м. Донецьк
Фірма “Федкомінвест Монако С.А.М.»
про
стягнення 187574грн.90коп
Державне підприємство “Донецька залізниця» м.Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лемтранс» м.Донецьк збору за зберігання вантажу у сумі 33735грн.70коп.
Господарський суд за клопотанням відповідача до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучив фірму “Федкомінвест Монако С.А.М.»
Рішенням господарського суду Донецької області від 16.11.2006р. по справі №20/277 у задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лемтранс» м.Донецьк про стягнення збору за зберігання вантажу в сумі 33735грн.70коп. відмовлено.
Своє рішення господарський суд мотивував тим, що хоча п.1.3 договору і обумовлена послуга зберігання вантажів у вагонах, але не визначені підстави для нарахування зборів за надані послуги, окремий договір зберігання не укладався, а у відповідності до статті 110 Статуту залізниць України обов'язки зберігання небезпечних вантажів (яким є сірка) покладаються на відправника.
Суд визнав недоведеним факт надання відповідачеві послуг по зберіганню сірки та визначив, що підстави для сплати даної послуги у вигляді збору відсутні, у задоволенні позову відмовив.
Державне підприємство “Донецька залізниця» м.Донецьк, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2006р. у справі №20/277 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заявник скарги вважає, що при прийнятті рішення господарським судом не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно тлумачено і застосовано норми матеріального права, не прийнято до уваги норми і положення законодавства України, а саме: ст.936 Цивільного Кодексу України, ст.ст.46, 47, 110 Статуту залізниць України, п.п.5, 7, 8 Правил зберігання вантажів, тому він вважає, що висновки суду в порушення ст.43 Господарського процесуального кодексу України не ґрунтуються на повній та об'єктивній оцінці всіх обставин справи і не відповідають матеріалам справи.
Заявник скарги вважає, що Законами України “Про залізничний транспорт», “Про транспорт», Статутом залізниць України, Правилами зберігання вантажів, “Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України. Тарифне керівництво №1» не передбачено звільнення від нарахування збору за зберігання вантажу у вагонах у залежності від належності вагонів Укрзалізниці, іноземним залізницям або орендованих.
Заявник скарги вважає, що договір №7 від 30.12.2005р., укладений між позивачем і відповідачем, передбачає і користування вагонами і зберігання вантажів у вагонах саме за час затримки вагонів, як на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні подавання під вивантаження на станції Маріуполь-Порт. Також заявник скарги вважає, що залізниця у відповідності до умов договору №7 від 30.12.2005р. та п.п.8, 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами здійснювала облік затриманих з вини відповідача вагонів, відповідно, при затримці на станції призначення -за актами загальної форми (п.8), при затримці на підходах до станції призначення -за актами про затримку вагонів (п.10).
Заявник скарги вважає необґрунтованим посилання господарського суду на ст.936 Цивільного Кодексу України, п.7 Правил зберігання вантажів, оскільки між залізницею та позивачем не повинен був укладатися договір на зберігання вантажів, виходячи з того, що зберігання залізницею вантажу здійснювалося у межах договору перевезення вантажу, укладеного з вантажовідправником на користь відповідача, який діяв на час затримки вагонів.
Заявник скарги вважає помилковим висновок господарського суду про те, що станція залізниці не є місцем загального користування, вважає, що вагони з вантажем, які не подані під вивантаження з вини вантажовласника та простоюють на станційних коліях, є саме такими, що знаходяться на місцях загального користування.
Представник відповідача просить рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2006р. у справі №20/277 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає оскаржуване рішення обґрунтованим та винесеним у відповідності з вимогами діючого законодавства.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Колегія суддів вважає, що третя особа не скористалась правом захисту своїх прав та інтересів у судовому засіданні. У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без представника третьої особи.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом позову є стягнення збору за зберігання вантажів понад встановлений термін на станції призначення Маріуполь-Порт у сумі 33735грн.70коп.
Господарський суд Донецької області дійшов до висновку про те, що між сторонами не укладалось окремого договору на виконання додаткових операцій, послуга по зберіганню сірки у вагонах не замовлялась, а документами, які додані до позовної заяви, надання послуг по зберіганню сірки не доведено.
Між Державним підприємством «Донецька залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лемтранс», що діяло на підставі договору-доручення з вантажовласником-нерезидентом -фірмою “Федкомінвест Монако С.А.М.» №18/2 від 30.04.2002р., був укладений договір №7 від 30.12.2005р. про організацію перевезення вантажів транзитом через Маріупольський морський торговельний порт та перевалки за прямим варіантом вагон-судно.
Пунктом 1.1 договору визначено, що даний договір регулює взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією планування, затримками на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні вивантаження на станції Маріуполь-Порт вагонів з сіркою, яка надходить з території Російської Федерації через залізничні прикордонні переходи України на станцію Маріуполь-Порт з наступним перевантаженням в морські судна за прямим варіантом “вагон-судно».
Пунктом 1.3 договору встановлено, що даний договір передбачає надання послуг за користування вагонами як на підходах до станції Маріуполь Порт, так і в очікуванні подачі під вивантаження на станції Маріуполь-Порт, за зберігання вантажів у вагонах, як на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні вивантаження на станції Маріуполь-Порт, за повідомлення.
У пункті 3.3 договору сторонами визначено, що облік затриманих з вини замовника вагонів на підходах до станції Маріуполь-Порт провадиться згідно Правил перевезень вантажів (частина 1) розділ 6 пункти 9, 10, а облік затриманих з вини замовника вагонів на станції призначення здійснюється згідно Правил перевезень вантажів (частина 1) розділ 6, пункт 8.
Пунктом 3.4 договору на сторін покладено обов'язок щомісячно робити звірку розрахунків по виконаним обсягам перевезень вантажів та здійснювати внесення позивачем платежів. Звірка оформлюється актом (протоколом).
06.01.2006р. на станцію Маріуполь-Порт Донецької залізниці на адресу ТОВ “Лемтранс» за перевізними документами №№008332, 008333, 008335, 008326, 008308, 008310 надійшли вагоні із сіркою, яка перевозилася транзитом через Маріупольський морський торгівельний порт. Зазначені вагони були затримані на станції в очікуванні подавання на під'їзну колію під вивантаження через несприятливі метеорологічні умови.
Протягом 06-08.01.2006р. вагони із вантажем знаходилися на ст.Маріуполь-Порт, про що були складені акти загальної форми №№3, 4, 5, 6 від 06.01.2006р.
Станцією Маріуполь-Порт за зберігання вантажу у вагонах понад встановлений термін нараховано збір за зберігання вантажу у сумі 33735грн.70коп. (без ПДВ), яка пред'явлена до оплати за накопичувальною карткою №300113.
Накопичувальна картка представником відповідача підписана із зауваженнями, так як він визнав суму 33735грн.70коп. такою, яка не підтверджена, у зв'язку з тим, що послуги не надавалися.
ДП “Донецька залізниця» звернулась до господарського суду з позовом про стягнення нарахованого збору у сумі 33735грн.70коп. за зберігання вантажу з вантажоодержувача, відповідача по справі, у примусовому порядку.
Позивачем в підтвердження факту затримки вагонів з вантажем на станції призначення Маріуполь-Порт надані акти загальної форми ГУ-23 №№3, 4, 5, 6 від 06.01.2006р. Вказаними актами зафіксовано факт простоювання вагонів в очікуванні подачі на під'їзну колію у зв'язку із метеоумовами (вітер). Акти підписані робітниками станції та відповідача.
Відомостей про надання залізницею відповідачеві послуг із зберігання вантажу зазначені акти не містять.
У час, за який позивач просить стягнути плату за зберігання вантажу, сірка знаходилась у власних (орендованих) вагонах відповідача, що представники сторін підтвердили у судовому засіданні.
Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.
Відповідно частини 2 статті 9 Цивільного Кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Згідно частини 5 статті 306 Господарського Кодексу України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 5 статті 307 Господарського Кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно статті 63 Статуту залізниць України Мінтранс разом із заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, відправниками та одержувачами у виняткових випадках, коли через особливі обставини перевезення окремих вантажів не може бути здійснено з дотриманням Правил, можуть встановлювати порядок перевезення таких вантажів на особливих умовах.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів.
Спірний вантаж -сірка, відповідно до Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004р. №822, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004р. за №1040/9639, віднесено до небезпечних вантажів, перевезення яких дозволяється у закритих чи критих брезентом транспортних засобах, у закритих контейнерах або великих критих брезентом контейнерах.
Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від 30.09.1957р., до якої України приєдналася 02.03.2000р., сірка віднесена к легкозаймистим твердим речовинам.
Особливі умови перевезення сірки як небезпечного вантажу встановлені телеграмою Укрзалізниці від 14.02.05р. №ЦЗЛ-14/84, із якої вбачається, що між залізничними адміністраціями України та Росії було погоджено перевезення сірки у відкритому рухомому складі, замість критого рухомого складу, як це передбачено Правилами перевезення вантажів по залізницям, затвердженими на 15 засіданні Ради залізничного транспорту держав - учасниць Співдружності 05.04.1996р. із обов'язковим укриванням її плівкою, претензії по якості і кількості вантажу регулюються між відправником і одержувачем без участі залізниці. Посилання на телеграму Укрзалізниці від 14.02.05р. №ЦЗЛ-14/84 є обов'язковим при оформлені у всіх залізничних накладних на перевезення сірки.
Таким чином, залізниця була звільнена від відповідальності за збереження прийнятого до перевезення вантажу по кількості і якості під час перевезення.
Відповідно частини 2 статті 110 Статуту залізниць України обов'язки збереження, супроводження та охорони особливо цінних та небезпечних вантажів, перелік яких встановлюється Правилами, покладаються на відправника.
Пунктом 3.2 договору №7 від 30.12.2005р. про організацію перевезення вантажів сторони зазначили, що плата за користування вагонами, збори за додаткові послуги, збори за вільними тарифами, які перелічені в п.1.3 даного договору, нараховуються і стягуються у відповідності з Правилами перевезень вантажів (частина 1), Тарифним керівництвом №1 та чинними нормативними документами Укрзалізниці.
З наведеного слідує, що сторони умовами договору №7 від 30.12.2005р. передбачили тільки порядок обліку вагонів, затриманих з вини замовника, пунктом 1.3. договору обумовлена послуга за зберігання вантажів у вагонах, але не передбачений вид вагонів та умови, відповідно до яких повинен був зберігатися небезпечний вантаж -сірка, договором не визначена сторона яка повинна забезпечувати зберігання вантажу на інших умовах, ніж це передбачено статтею 110 Статуту залізниць України.
Відповідно частини 2 статті 22 Статуту залізниць України виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів. Це положення конкретизоване у п.7 Правил зберігання вантажів.
Згідно пункту 7 Правил зберігання вантажів на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та в складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатися вантажі у вагонах і контейнерах.
Акти загальної форми ГУ-23 від 06.01.2006р. №№3-6 підтверджують факт простоювання вагонів на коліях станції Маріуполь-Порт у зв'язку із несприятливими метеоумовами (вітер), акти не містять відомостей про затримку вагонів з вантажем з причин, які залежали від відповідача, акти загальної форми також не містять відомостей про надання станцією відповідачеві послуг із зберігання вантажу.
Умови окремого договору зберігання, укладення якого передбачено статтею 936 Цивільного кодексу України, сторонами узгоджені не були.
Таким чином, висновок господарського суду про недоведеність факту надання відповідачеві послуг по зберіганню сірки та про відсутність підстав для сплати вказаної послуги у вигляді збору за зберігання вантажу є правильним.
Враховуючі вищенаведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк не вбачається, рішення господарського суду від 16.11.2006р. у справі №20/277 про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення збору за зберігання вантажу у сумі 33735грн.70коп. підлягає залишенню без змін, як винесене у відповідності до матеріалів справи, фактичних обставин, з дотриманням норм діючого законодавства, з урахуванням встановленого особливого порядку здійснення перевезення небезпечного вантажу.
Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на заявника скарги.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2006р. у справі №20/277 залишити без змін.
Головуючий
Судді:
Надруковано 6 прим.:
1 -позивачу
2 -відповідачу
3 -третій особі
4 -у справу
5 -ДАГС
6 -ГСДО