"16" жовтня 2014 р.Справа № 916/1926/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів С.В. Таран, В.Б. Туренко,
при секретарі судового засідання - Є.О. Бендерук,
за участю представників сторін:
від прокуратури: О.В. Лазуткін,
від позивачів: О.В. Саламатін,
від відповідача: І.О. Моджук,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради
на рішення господарського суду Одеської області від 06.08.2014р.
у справі № 916/1926/14
за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси
до Одеської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Військової частини НОМЕР_1
про визнання незаконним та скасування рішення,
встановив:
Одеський прокурор з нагляду законів у воєнній сфері звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 25.12.2008р. №3796-V "Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів у 2009-2010 роках".
В обґрунтування позову прокурор зазначив про те, що земельні ділянки, які знаходяться по вул.Промисловій, 36 у м.Одесі, орієнтовною площею по 12га кожна, відносяться до земель оборони (а саме є частиною земельних ділянок військових містечок №1м та №25м, що використовувалися протягом 1971-2008 років військовою частиною НОМЕР_2 , а з 2008 року - військовою частиною НОМЕР_1 ), у зв'язку з чим Одеська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла з перевищенням наданих їй повноважень, що полягають у незаконному розпорядженні земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони, що, в свою чергу, призвело до порушення права власності держави та права користування Міністерства оборони України на вказані земельні ділянки.
23.07.2014р. відповідач звернувся до господарського суду із заявою (вх.№2-3037/14) про застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим просив відмовити у позові.
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.08.2014р. позов задоволено з огляду на відсутність у відповідача повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками. При цьому судом відхилено заяву відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки строк оскарження оспорюваного рішення міської ради не пропущено, виходячи із приписів пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011р. №4176-VІ.
Не погодившись з рішенням суду, Одеська міська рада звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права; не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачі не були і не є законними користувачами спірних земельних ділянок з огляду на відсутність у них жодного належного та допустимого доказу оформлення права користування або права власності на земельні ділянки, як того вимагало чинне на той час земельне законодавство. Натомість оспорюване рішення міської ради прийнято у відповідності до вимог пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частини 2 статті 127, статей 134 - 136 Земельного кодексу України, пункту 2.1. Положення про порядок проведення земельних торгів у м.Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 26.09.2003р. №1679-ІV. Крім того, скаржник послався на безпідставність відмови господарським судом у задоволенні клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
В порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційною інстанцією залучено до матеріалів справи надані прокурором військової частини прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності, розроблених КП "Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів" Одеської міської ради.
В судовому засіданні апеляційної інстанції оголошувалась перерва до 16.10.2014р. на підставі ст. 77 ГПК України.
Заслухавши представників прокуратури і сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №684 від 30.12.1971р. "Про впорядкування землекористування Одеського відділення морської інженерної служби Краснознаменного Чорноморського флоту в районі Застава-1" дві земельні ділянки загальною площею 83,4га в районі Застава-1 були закріплені за Одеським відділенням морської інженерної служби Краснознаменного Чорноморського флоту (а.с.23).
На підставі наказу начальника Одеського гарнізону №32 від 18.06.2012р. "Про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону" за командиром військової частини НОМЕР_1 закріплено земельну ділянку площею 35,0га військового містечка №1м (м.Одеса, вул.Боровського, 36) та земельну ділянку площею 49,493га військового містечка №25м (м.Одеса, вул.Боровського, 36), (а.с.24).
Як пояснено прокурором, на зазначених земельних ділянках дотепер розташовані військові формування, землі перебувають на обліку у КЕВ м.Одеси відповідно до вимог наказу Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р. На земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Одеса, вул.Промислова (Боровського), 36, дислоковані військові містечка №1м, №25м. На підставі наказу Міністерства оборони України №58 від 12.07.2005р., розпорядження ГоловКЕУ ЗСУ №303/1/4/4170 від 02.09.2005р. військові містечка №1м, №25м поставлені з 24.11.2005р. на облік в КЕВ м. Одеси. Згідно облікових даних (форма 405) площа земельної ділянки військового містечка №1м становить 35га, військового містечка №25м - 49,493га. Користувачем вказаних земельних ділянок з 1971 року по 2008 рік була військова частина НОМЕР_2 , а з 2008 року на території вказаних земельних містечок знаходиться військова частина НОМЕР_1 . Згодом зазначені військові містечка вивільнені в ході реформування Збройних Сил України і знаходяться під охороною КЕВ м. Одеси та на вищевказаних земельних ділянках розташоване нерухоме військове майно.
У листі начальника відділу землеустрою від 23.02.2009р. №01-19/238, адресованому заступнику начальника Управління земельних ресурсів, також підтверджено, що згідно із матеріалами початкового надання, земельна ділянка за адресою: м.Одеса, вул.Промислова, 36А, була закріплена за Одеським відділенням морської інженерної служби Червонопрапорного Чорноморського флоту на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 30.12.1971р. №684 (а.с.111).
Однак в подальшому, 25.12.2008р. Одеською міською радою прийнято рішення №3796-V "Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів у 2009-2010 роках", згідно із яким до вказаного переліку включено земельні ділянки №1, №2, №3 (площею по 12 га кожна), розташовані по вул.Промисловій, 36 у м.Одесі. Пунктами 2 та 3 цього рішення доручено Одеському міському управлінню земельних ресурсів Одеської міської ради замовити виготовлення технічної документації та надано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок (а.с.71-72).
Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради у листі від 28.11.2012р. №01-19/1917-04 та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради від 07.04.2014р. №01-19/1385 повідомлено про те, що на виконання пункту 2 рішення Одеської міської ради від 25.12.2008р. №3796-V управлінням були видані доручення від 29.01.2009р. №92, №93, №94 ліцензованій землевпорядній організації (КП "Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів") на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок по вул.Промисловій, 36, загальною площею 36га (ділянки №1, 2, 3), проте виконана технічна документація до зазначених установ не надходила, рішення Одеської міської ради щодо продажу вказаних земельних ділянок не приймалося, земельні торги з їх продажу не проводилися (а.с.114, 117).
Підставою визнання недійсним та скасування оспорюваного рішення міської ради від 25.12.2008р. №3796-V, на думку прокурора, є відсутність у органу місцевого самоврядування повноважень на розпорядження частиною земельних ділянок військових містечок №1м та №25м, які належать до земель оборони та відносно яких Міністерством оборони України, в силу вимог статті 141 Земельного кодексу України, не надавалася згода на припинення права постійного користування.
З огляду на встановлені обставини апеляційна інстанція зазначає наступне.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").
Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, Міністерство оборони України, зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.
Статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Пунктом "б" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Відповідно абзацу третього частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Згідно із статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Частина 5 статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
У відповідності до статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.
У пункті 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 (з наступними змінами та доповненнями) та Узагальненнях судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними відносинами, викладених у листі Вищого господарського суду України від 01.01.2010р., наголошено, що відповідно до Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
Отже, виходячи із положень вищенаведеного законодавства, землі оборони належать до державної форми власності, управління якими покладено на уповноважений державою орган - Міністерство оборони України.
Виходячи із встановлених обставин справи, оспорювані земельні ділянки, стосовно яких міською радою прийнято рішення від 25.12.2008р. №3796-V "Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів у 2009-2010 роках", належать до земель оборони.
Згідно із статтею 141 Земельного кодексу України однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. В силу вимог частини 3 статті 142 цього Кодексу припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Відповідно до пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Також в Узагальненнях судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними відносинами, викладених у листі Вищого господарського суду України від 01.01.2010р., зазначено, що з аналізу судової практики вбачається, що ВСУ та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Тобто, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі цієї ділянки у власність або користування третім особам є отримання на це згоди міністра оборони України.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідна згода на припинення права користування оспорюваними земельними ділянками міністром оборони України не надавалася, як і не надавалася жодна заява про відмову від права користування ними, тоді як Одеська міська рада, приймаючи рішення про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах, не мала жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження цими земельними ділянками, а тому розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони.
Водночас апеляційна інстанція зазначає, що незважаючи на відсутність у позивачів державного акту про право постійного користування спірною земельною ділянкою, який посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, право постійного користування, набуте на підставі рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №684 від 30.12.1971р., залишається за Міністерством оборони України, а тому ці землі відносяться до земель оборони, є державною власністю та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
В роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.10.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів " (з подальшими змінами) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
З огляду на вищевикладене судом першої інстанції правомірно задоволено позов та визнано незаконним і скасовано рішення міської ради, що є предметом спору у даній справі.
При цьому судом першої інстанції правомірно відхилено заяву відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки строк оскарження оспорюваного рішення міської ради не пропущено, виходячи із положень пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011р. №4176-VІ, відповідно до якого протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право. Зазначений Закон набрав чинності у січні 2012 року, а, отже, строк позовної давності щодо заявлених вимог спливає у січні 2015 року.
За таких обставин доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, а, відтак, підстав для скасування законного та обгрунтованого рішення місцевого господарського суду судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу
України, суд -
постановив:
Рішення господарського суду Одеської області від 06.08.2014р. у справі № 916/1926/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови підписано 21.10.2014р.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя С.В. Таран
Суддя В.Б. Туренко