ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
14 жовтня 2014 року 14:38 № 826/12956/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., суддів: Гарника К.Ю., Шрамко Ю.Т., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Айленд»
доДержавної фіскальної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення,
за участю представників сторін:
від позивача - Бублик А.В.,
від відповідача - Крившук Я.В.,
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 жовтня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Айленд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Айленд») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач, ДФС України) про визнання протиправним та скасування рішення №000299 від 13 червня 2014 року про застосування фінансових санкцій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні на 23 вересня 2014 року.
У попереднє судове засідання, призначене на 23 вересня 2014 року, з'явився представники позивача, який позов підтримав, та представник відповідача, який проти задоволення позову заперечував.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2014 року справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 02 жовтня 2014 року.
У судовому засіданні 02 жовтня 2014 року судом оголошувалась перерва до 14 жовтня 2014 року.
У судовому засіданні 14 жовтня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з огляду на його необґрунтованість.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як зазначає ТОВ «Айлент» у адміністративному позові товариство є дистриб'ютором продажу алкогольних напоїв у місті Києві та Київській області. Згідно довідки з ЄДРПОУ серія АБ № 527842 ТОВ «Айленд» має статус юридичної особи, знаходиться за адресою: 02105, м. Київ, Дніпровський район, проспект Ю.Гагаріна, буд. 9, кв. 24 та здійснює наступні види діяльності за КВЕД-2010: 46.34 оптова торгівля напоями; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 47.25 роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах; 47.59 роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах.
13 червня 2014 року на підставі висновків від 23 грудня 2013 року №3781/8/26-15-21-01-07, від 17 січня 2014 року №200/8/26-15-21-01-06 та від 25 лютого 2014 року № 896/8/26-15-21-01-06, Державною фіскальною службою України винесено рішення № 000299 про застосування фінансових санкцій, згідно з яким встановлено порушення частини 3 статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР, а саме: несвоєчасне подання звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за листопад 2013 року та неподання звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за грудень 2013 року та січень 2014 року, у зв'язку з чим до ТОВ «Айленд» застосовано санкцію у вигляді накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для нарахування штрафних санкцій, ТОВ «Айленд» звернулось з відповідним позовом до суду, в якому зазначило про відсутність в його діях порушень вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
Заперечуючи проти позову представник відповідача зазначив, що у порушення частини 3 статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за листопад 2013 року поданий позивачем 10 грудня 2013 року, у той час як названою правовою нормою закріплено обов'язок суб'єкта господарювання подати відповідний звіт до 10 числа. Крім того, у зв'язку з закріпленням у частині 3 статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» обов'язку суб'єкта господарювання подати звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв саме до органу виконавчої влади, який видав такому суб'єкту ліцензію, звіти за грудень 2013 року та січень 2014 року, направлені до податкового органу в електронному вигляді є такими, що не подані у встановленому порядку.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.
Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995р. №481/95-ВР з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України від 19.12.1995р. №481/95-ВР).
Як закріплено у преамбулі названого Закону, він визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.
Частиною 3 статті 16 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР закріплено, що суб'єкти господарювання, які отримали передбачені цим Законом ліцензії, подають до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за формою, встановленою цим органом.
Судом встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за листопад 2013 року, позивачем подано до канцелярії відповідного органу 10 грудня 2013 року.
Посилання відповідача на те, що останнім днем для подання зазначеного звіту було 09 грудня 2013 року, суд вважає помилковим, оскільки з наведеної вище правової норми, закріпленої у частині 3 статті 16 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР, такого обов'язку за суб'єктом господарювання не закріплено, так само як не закріплено й заборону подати звіт 10 числа.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною в ухвалах від 16 липня 2013 року у справі №826/3919/13-а та від 05 грудня 2013 року у справі №826/11973/13-а.
Аналізуючи доводи відповідача щодо не виконання позивачем вимог частини 3 статті 16 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР та подання звітів про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за грудень 2013 року та січень 2014 року до податкового органу районного рівня в електронному вигляді, у той час як названою правовою нормою закріплено обов'язок подати такий звіт у паперовому вигляді саме до канцелярії органу, який видав ліцензію, суд приходить до наступного.
Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначені в Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008р. №233, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2008р. за № 320/15011 (далі по тексту - Інструкція №233).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 233 платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу криптографічного захисту інформації, керуючись цією Інструкцією та договором.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ названої Інструкції податкові документи в електронному вигляді можуть бути надіслані до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку за звітні періоди у терміни, визначені законодавством для відповідних податкових документів у паперовій формі.
Пунктом 1 розділу І Інструкції №233 визначено, що подання податкових документів в електронному вигляді - подання податкових документів до органів ДПС у визначеному для документообігу порядку за умови включення платника податків до системи подання податкових документів в електронному вигляді.
Згідно підпункту 5.2 пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 233 платник податків отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів (додаток 1), безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді.
Відповідно до підпункту 5.5 названого пункту платник податків після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.
Підпунктом 7.5 пункту 7 розділу ІІІ Інструкції № 233 закріплено, що при поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв'язку підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки електронно-цифрового підпису, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається електронно-цифровий підпис органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційнго зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.
Крім цього, відповідно до підпункту 7.6 пункту 7 Інструкції № 233 при поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв'язку, якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається електронно-цифровий підпис органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційнго зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що платник податків має право подати податкову звітність в електронному вигляді до податкового органу на підставі укладеного договору про визнання електронних документів. При цьому, таке право може бути реалізовано лише за умови застосування спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, яке, згідно з пунктом 1 розділу І Інструкції № 233, призначене для створення платником податків податкових документів в електронному вигляді відповідного формату (стандарту) згідно з вимогами цієї Інструкції.
Крім того, суд звертає увагу, що форма №1-ОА - звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 27.04.2006р. №228, містить посилання про можливість подання звіту в електронному вигляді, що спростовує посилання представника відповідача про необхідність подання звіту тільки у паперовому вигляді.
З огляду на викладене, а також враховуючи надання позивачем квитанцій №2, якими підтверджено прийняття Міністерством доходів і зборів України звітів про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за грудень 2013 року - 09 січня 2014 року, а за січень 2014 року - 07 лютого 2014 року, суд приходить до висновку про виконання суб'єктом господарювання покладеного на нього обов'язку щодо подання звітів.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про безпідставність накладення на позивача фінансових санкцій за порушення частини 3 статті 16 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 13 червня 2014 року №000299.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя - А.І. Кузьменко
Судді: К.Ю. Гарник
Ю.Т. Шрамко