ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
19 вересня 2014 року № 826/12842/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів Амельохіна В.В., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Державної санітарно-епідеміологічної служби України
до Державної виконавчої служби України
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1
про скасування постанови про накладення штрафу від 11 серпня 2014 року, -
01 вересня 2014 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Державна санітарно-епідеміологічна служба України (далі - Держсанепідслужба України, позивач) з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про скасування постанови про накладення штрафу від 11 серпня 2014 року ВП № 43862261 за невиконання рішення суду відповідно до виконавчого листа № 596/129/13-ц від 25.03.2014 р. (далі - оскаржувана постанова).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва про відкриття провадження в адміністративній справі від 02 вересня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, третя особа).
09 вересня 2014 року в судовому засіданні протокольною ухвалою замінено неналежного відповідача - Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на належного - Державну виконавчу службу України (далі - ДВС України, відповідач).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, в зв'язку з тим, що в зазначеному документі не наведені доводи, на підставі яких державний виконавець прийшов до висновку про відсутність у боржника поважних причин, які б унеможливлювали виконання боржником судового рішення; жодних дій щодо перевірки даного факту державним виконавцем не здійснено, а тому оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа направила на адресу суду письмові пояснення, в яких зазначає, що оскаржувана постанова є правомірною. В судове засідання ОСОБА_1 та/або її представник не прибули.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 09.09.2014 р. третьої особи, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів, -
02 липня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на підставі виконавчого листа № 596/129/13-ц, виданого 25 березня 2014 року Гусятинським районним судом Тернопільської області, прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 43862261 з примусового виконання рішення суду, яким зобов'язано Держсанепідслужбу України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду відповідно до її кваліфікації та спеціальності.
11 серпня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийнято Постанову про накладання штрафу ВП № 43862261, якою на боржника - Державну санітарно-епідеміологічну службу України за невиконання рішення суду накладено штраф у розмірі 680,00 грн.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою, Держсанепідслужба України звернулась до суду з вимогами про її скасування.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти вказані в редакції, чинній в момент виникнення спірних правовідносин) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі - Закон № 606-ХІV) та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 11 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 25 Закону № 606-ХІV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 25 Закону № 606-ХІV).
Згідно з статтею 5 Закону № 606-ХІV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункт 13 частини 3 статті 11 Закону № 606-ХІV).
Частиною п'ятою статті 12 Закону № 606-ХІV передбачено, що сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.
Відповідно до статті 75 Закону № 606-ХІV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення
Відповідно до частини 1 статті 89 Закону № 606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, суд своєю ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі від 02 вересня 2014 року витребував від відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження ВП № 43862261.
Із наданої суду копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 43862261 встановлено, що Гусятинським районним судом Тернопільської області 25 березня 2014 року видано виконавчий лист по справі № 596/129/13-ц, яким зобов'язано Державну санітарно-епідеміологічну службу України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду відповідно до її кваліфікації та спеціальності.
02 липня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження ВП № 43862261.
Вимогою державного виконавця № 374/12 від 11 серпня 2014 року Державну санітарно-епідеміологічну службу України зобов'язано негайно виконати рішення згідно виконавчого листа Гусятинського районного суду Тернопільської області, виданого 25 березня 2014 року у справі за № 596/129/13-ц, про що письмово повідомити відділ.
11 серпня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийнято Постанову про накладання штрафу ВП № 43862261, якою на боржника - Держсанепідслужбу України накладено штраф у розмірі 680,00 грн., за невиконання рішення суду.
Разом з тим суд зазначає, що з наданої суду копії матеріалів вказаного виконавчого провадження не вбачається, які саме дії щодо примусового виконання виконавчого листа Гусятинського районного суду Тернопільської області від 25 березня 2014 року № 596/129/13-ц вчинялись відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з моменту відкриття виконавчого провадження та які рішення (постанови) за їх наслідками приймались.
В оскаржуваній постанові від 11 серпня 2014 року про накладення відповідачем штрафу на Державну санітарно-епідеміологічну службу України в розмірі 680,00 грн. зазначено, що відповідно до заяви ОСОБА_1 від 23.07.2014 рішення суду не виконано.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження ВП № 43862261 та безпосередньо з Постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 липня 2014 року, боржнику - Державній санітарно-епідеміологічній службі України головним державним виконавцем було встановлено семиденний строк з моменту відкриття виконавчого провадження для виконання рішення суду.
Як встановлено під час розгляду даної адміністративної справи, позивачем на виконання Постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 липня 2014 року (отримана позивачем - 08.07.2014 р. за № 6699/14) у семиденний строк листом від 11.07.2014 р. № 08.12/6699/14 поінформовано відповідача про стан виконання рішення суду.
Зокрема, надано інформацію про те, що боржником було направлено запит до Державної установи «Тернопільський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» (далі - ДУ «Тернопільський ОЛЦ ДСЕСУ») по працевлаштуванню ОСОБА_1 відповідно до її кваліфікації та спеціальності, у відповідь на який (лист від 10.07.2014 р. за № 01/1026) ДУ «Тернопільський ОЛЦ ДСЕСУ» підтвердила готовність по працевлаштуванню ОСОБА_1 відповідно до її кваліфікації та спеціальності в своєму штаті.
Окрім цього, як вбачається з листа № 01/1177 від 06.08.2014 р. за підписом директора ДУ «Тернопільський ОЛЦ ДСЕСУ» Дністряна С.С., адресованого стягувачу, останньому необхідно особисто з'явитися протягом п'яти робочих днів, з моменту отримання даного листа за адресою: м. Тернопіль, вул. Федьковича, 13, для працевлаштування тимчасово на посаду фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії Чортківського міського, міжрайонного відділу ДУ «Тернопільський ОЛЦ ДСЕСУ» (м. Чортків) на період відпустки по догляду за дитиною до трьох років основного працівника.
11 серпня 2014 року ОСОБА_1 з'явилася в ДУ «Тернопільський ОЛЦ ДСЕСУ», де їй особисто було роз'яснено можливість її працевлаштування і спрямовано в центр зайнятості щодо отримання направлення на працевлаштування.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 р. № 1085/2010 утворено Державну санітарно-епідеміологічну службу України, на яку покладено функції з реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Відповідно до вказаного Указу Президента України Держсанепідслужбу України утворено як центральний орган виконавчої влади.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в пункті 5 даного Указу встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
Центральні органи виконавчої влади, на які цим Указом покладені функції з реалізації державної політики у відповідній сфері, виконують повноваження у визначених сферах компетенції відповідних органів, що ліквідуються згідно з цим Указом.
Чинне законодавство України передбачає, що правонаступництво у правах та обов'язках може мати місце при ліквідації урядових органів, що діяли в системі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, та утворення нового центрального органу виконавчої влади.
Разом з тим, у більш пізніших актах (зокрема, в Указі Президента України від 06.04.2011 р. № 400/2011 «Про Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України») правонаступництво Держсанепідслужби України щодо будь-якого урядового органу визначено не було.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2012 р. № 1050 «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» та з метою забезпечення проведення лабораторних випробувань та інструментальних досліджень у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення Держсанепідслужбою України утворено 30 державних установ (лабораторних центрів), в тому числі Державну установу «Тернопільський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України».
З приводу існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, колегія суддів зазначає, що в такому випадку має застосовуватись акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.
З аналізу зазначеного вбачається, що Держсанепідслужба України не мала відношення до Державного закладу «Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція» МОЗ України, в якому на посаді помічника лікаря-гігієніста працювала третя особа, оскільки зазначена установа не входила та не входить до сфери управління Держсанепідслужби України.
Про вказані обставини листом від 11.07.2014 р. № 08.12/6699/14 повідомлявся також і відповідач.
Таким чином, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивачем, після відкриття відповідачем виконавчого провадження, вчинено всі можливі дії щодо виконання рішення суду у справі № 596/129/13-ц, а тому колегія суддів вважає, що накладення штрафу на боржника за невиконання без поважних причин рішення суду є необґрунтованим.
З підстав того, що відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення, колегія суддів прийшла до переконання про визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 69, 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення.
Оцінюючи подані особами, які беруть участь у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів прийшла до переконання про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
1. Адміністративний позов Державної санітарно-епідеміологічної служби України задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про накладення штрафу від 11 серпня 2014 року у виконавчому провадженню ВП № 43862261.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя І.М. Погрібніченко
Судді: В.В. Амельохін
В.П. Шулежко