08 жовтня 2014 року м. Київ К/800/8336/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014
у справі № 2а-16585/12/2670
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)
до ДПІ,
за участю третіх осіб - Київської міської ради, ОСОБА_2,
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.04.2012 № 0005081740, згідно з яким позивачеві визначено орендну плату за землю в сумі 257 846,20 грн. (у тому числі 232 609,19 грн. за основним платежем та 25237,01 грн. за штрафними санкціями).
У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, у зв'язку з відчуженням об'єкта нерухомості обов'язок позивача зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на які розташований такий об'єкт, припинився.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позову СПД ОСОБА_1 На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що права та обов'язки позивача як орендаря земельної ділянки ґрунтуються на договорі оренди від 30.08.2006 № 66-6-00290, який є чинним та не розірваним.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за договором оренди земельної ділянки від 26.08.2005, укладеним СПД ОСОБА_1 (орендар) та Київською міською радою (орендодавець), позивачеві було передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 1492 кв.м, яка розташована по бул. Перова, 27-а у м. Києві, для будівництва, обслуговування та експлуатації пункту сервісного обслуговування автотранспорту.
В подальшому за договором купівлі-продажу від 08.05.2008 СПД ОСОБА_3 (продавець) було продано ОСОБА_2 (покупець) пункт сервісного обслуговування автотранспорту (станцію технічного обслуговування), що розташований на вказаній земельній ділянці.
СПД ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Київської міської ради (її виконавчого органу) з вимогою розірвати зазначений договір оренди земельної ділянки, у зв'язку з фактичним припиненням її права користування землею за фактом продажу нерухомого майна. Однак орендодавець повідомив про відсутність підстав для дострокового розірвання вказаного договору до часу укладення договору оренди землі з новим власником будівлі.
Чинність зазначеного договору оренди землі та несплата СПД ОСОБА_3 орендної плати за вказану земельну ділянку за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 (як це зафіксовано в акті перевірки від 29.02.2012 № 745/17-514-1831903084) стали підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з орендної плати в загальній сумі 257 846,20 грн.
Визнаючи зазначене донарахування протиправним, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно виходили з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який діяв до 31.12.2010) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. <...>
У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.
За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
У частинах 1, 2 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ЗК) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Статтею 126 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
У той же час питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 ЗК та 377 Цивільного кодексу України.
Ці норми чітко встановлюють, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
А відтак обов'язок сплачувати земельний податок виникає у особи з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою, оскільки закон не передбачає звільнення від сплати цього податку землекористувачів у разі відсутності документів, що підтверджують право користування. Тобто платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності, правом користування), у зв'язку з чим обов'язок особи сплачувати земельний податок виникає з моменту виникнення відповідного права на землю та, відповідно, припиняється з дня фактичного припинення такого права.
Наведене у контексті розглядуваних правовідносин означає, що з моменту продажу нерухомого об'єкта (станції технічного обслуговування) обов'язок позивача зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, припинився у зв'язку з фактичним припиненням речового права на спірну ділянку.
Відмова ОСОБА_2 як нового власника СТО оформити право користування спірною земельною ділянкою, на якій цей нерухомий об'єкт розміщений, не може породжувати додаткові обов'язки СПД ОСОБА_1 у сфері оподаткування.
При протилежному підході, обраному податковою інспекцією, щодо покладення обов'язку зі сплати земельного податку на особу, яка не використовувала земельну ділянку у спірному періоді та не мала юридичної можливості одержувати дохід від її використання, порушується принцип економічної обґрунтованості стягнення земельного податку.
З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з орендної плати та правомірно задовольнили позов.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зроблених судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджених матеріалами справи висновків.
Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень зі спору не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 у справі № 2а-16585/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько