16 жовтня 2014 року м.ПолтаваСправа № 816/3465/14
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Христич О.С.,
представника позивача - Войтенка В.В.,
представника відповідача - Тімощука А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроК - 84" до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
02 вересня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПроК - 84" (далі по тексту - ТОВ "Прок-84") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - Лубенська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року №0001842201.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що прийняте відповідачем за наслідками перевірки спірне податкове повідомлення-рішення №0001842201 від 14 серпня 2014 року є неправомірним, оскільки при формуванні податкового кредиту позивачем дотримані вимоги Податкового кодексу України. Наполягав на тому, що здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом в перевіряємому періоді повністю підтверджуються наявними у позивача первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вказував на те, що договір поставки між суб'єктами господарювання може бути укладено шляхом виставлення рахунків, оплати цих рахунків та фактичної поставки товару (послуг), та/або шляхом листування між сторонами та враховуючи положення статті 181 Господарського кодексу України і статтей 207, 638 Цивільного кодексу України такий договір вважається укладеним в письмовій формі. Зазначав, що в ході проведеної перевірки позивача встановлено порушення, яке фактично обгрунтовується посиланням на Акт від 12 червня 2014 року №1649/26-55-22-07/38346293 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАК Плюс 2012", щодо підтвердження господарських відносин за період з 01 лютого 2014 року по 30 квітня 2014 року". А тому прийняте податкове повідомлення- рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи правомірністю висновків документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Прок-84" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносини з ТОВ "Пак Плюс 2012", яким встановлено заниження податку на додану вартість у перевіряємому періоді на суму 9788 грн. Вказував на те, що позивачем для перевірки не надано документів, які б дозволяли встановити факт переміщення товарів від ТОВ "Пак Плюс 2012" до ТОВ "Прок-84" та згідно яких можливо було б встановити місце навантаження та місце розвантаження придбаного товару. Зазначив, що неможливо встановити автомобіль, що здійснював перевезення, осіб, які здійснювали приймання передачу товарів, осіб, що відповідали за подальше їх зберігання. А тому, прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Прок-84" (код ЄДРПОУ 33470496) зареєстровано як юридична особа 14 вересня 2005 року, номер запису 1 586 105 0001 000331 (а.с. 72).
Відповідач взятий на облік в органах державної податкової служби і також являється платником податку на додану вартість (а.с. 71, 73), що не оспорюється сторонами.
Видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: виробництво взуття, виробництво робочого одягу, виробництво іншого верхнього одягу, неспеціалізована оптова торгівля (а.с. 70).
Лубенською ОДПІ, у період з 23 липня 2014 року по 29 липня 2014 року, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Прок-84" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Пак Плюс 2012" за період з 01 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року.
Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.
За результатами перевірки складено акт від 01 серпня 2014 року №1972/22-33470496 (а.с. 13-24), яким встановлено порушення пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, підпункту "г", підпункту "и" пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України від 02 лютого 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у перевіряємому періоді на суму 9788 грн., у тому числі: за лютий 2014 року в сумі 9788 грн.
Позивач не погоджуючись із висновками акту перевірки від 01 серпня 2014 року №1972/22-3347049 07 серпня 2014 року подав до нього заперечення (а.с. 34-39).
12 серпня 2014 року Лубенською ОДПІ надано відповідь на заперечення від 07 серпня 2014 року №375 (а.с. 26-28), за висновками якої прийнято рішення не погодитися із запереченнями.
На підставі акту перевірки від 01 серпня 2014 року №1972/22-33470496 Лубенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року №0001842201 (а.с. 31), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 14682 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 9788 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 4894 грн.
Позивач, не погоджуючись із позицією відповідача щодо правомірності збільшення йому суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від від 14 серпня 2014 року №0001842201.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню - рішенню, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Щодо взаємовідносин ТОВ "Прок-84" із Товариством з обмеженою відповідальністю "Пак Плюс 2012" (код ЄДРПОУ 38346293), судом встановлені наступні фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що ТОВ "Прок-84" здійснювало придбання товарно-матеріальних цінностей (колодка взуттєва ф 5АМ з метпластиною) у лютому 2014 року у ТОВ "Пак Плюс 2012" на загальну суму 58725 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 9787,50 грн.
За наслідками здійснення господарських операцій із ТОВ "Прок-84" останнім виписано позивачу: видаткову накладну №249 від 05 лютого 2014 року (а.с. 54) та податкову накладну від 05 лютого 2014 року № 235 (а.с. 56).
Дослідивши вказані первинні документи ТОВ "Пак Плюс 2012" для документального оформлення господарських операцій з придбання ТОВ "Прок-84" товарів, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, останні містять адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару. Будь-яких порушень щодо оформлення накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні. Податкова накладна зареєстрована в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (а.с.60-68).
З письмових пояснень позивача судом встановлено, що придбані товарно-матеріальні цінності були доставлені до ТОВ "Прок-84" за рахунок ТОВ "Пак Плюс 2012", в зв'язку із чим документів на підтвердження транспортування ТМЦ, накази на відрядження, адреси навантаження у підприємства відсутні.
З письмових пояснень завідуючої складом на ТОВ "Прок 84" Німич О.Г. (а.с. 57, 146) судом встановлено, що в лютому 2014 року остання отримала колодку взуттєву, фасону 5-А з металопластиною, відобразивши в картці складського обліку (а.с. 131). На даний час колодки взуттєві знаходяться на виробництві, в приміщенні цеху.
З письмових пояснень головного інженера-технолога ТОВ "Прок 84" Буцьківської Н.Г. (а.с. 58, 145) для забезпечення виконання процесу виробництва взуття використовуються колодки фасону 5-А з металопластиною в кількості 375 пар, які знаходяться в приміщенні цеху.
Також судом встановлено, що розрахунок за придбаний товар здійснювався позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Пак Плюс 2012", що підтверджується рахунком на оплату №050/005 від 05 лютого 2014 року, платіжним дорученням та банківською випискою (а.с. 52-53, 55) та оплату проведено по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" (а.с. 139, 141).
На підтвердження наявності у позивача основних засобів та наявності кваліфікованого персоналу для ведення господарської діяльності останнім надано - договір купівлі - продажу № 195, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно та штатний розпис станом на 01 лютого 2014 року (а.с. 147-152).
Необхідність придбання у ТОВ "Пак плюс 2012" колодок взуттєвих ф 5АМ з метпластиною позивач обгрунтовував необхідністю виготовлення взуття чоловічого захисного (а.с. 82).
Стосовно тверджень відповідача, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні на підтвердження факту транспортування придбаного у ТОВ "Пак плюс 2012" товару, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.
Так з аналізу наведених норм випливає, що товарно-транспортна накладна не є єдиним документом, яким може підтверджуватися факт здійснення господарської операції.
Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ "Пак плюс 2012" - товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.
Отже, суд вважає, що відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, адже зазначене включення здійснено на підставі відповідних видаткових та податкових накладних, які є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають її вимогам.
Таким чином, позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість.
Суд враховує, що відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
Стосовно контрагента позивача - ТОВ "Пак плюс 2012", то слід зазначити, що фактів визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію на момент здійснення господарських операцій судом не встановлено; підрядник знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.
При цьому, суд зауважує, що подальше припинення юридичної особи та анулювання свідоцтва платника ПДВ не робить виписані ним первинні документи та податкові накладні недійсними та не позбавляють позивача права на формування на їх підставі податкового кредиту.
Крім того суд зазначає, що чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в т.ч. перебування за місцезнаходженням, та дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Статтею 198 ПК України не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).
Згідно з частини другої статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
При вирішенні справи судом встановлено, що 31 січня 2011 року Верховним Судом України винесена постанова у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Отже, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Відповідачем не надано жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб ТОВ "Прок-84" чи його контрагента ТОВ "Пак плюс 2012". В акті перевірки податковим органом не встановлений факт відсутності тих товарно-матеріальних цінностей, за результатами придбання яких позивачем сформовано податковий кредит. Твердження відповідача про відсутність здійснення господарської операції ТОВ "Прок-84" фактично ґрунтуються на підставі Акту про неможливість проведення зустрічної звірки. Податковим органом не доведено фактичних обставин, які ставлять під сумнів реальність господарської операції. Придбані товарно-матеріальні цінності відповідають меті діяльності позивача.
Отже, дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, дає суду підстави для висновку про відсутність в діях ТОВ "Прок-84" порушень податкового законодавства, визначених актом перевірки №1972/22-33470496 від 01 серпня 2014 року, на підставі висновків якого відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0003302201/1507 від 31 липня 2014 року.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, незважаючи на вимогу частини другої статті 71 цього Кодексу щодо процесуального обов'язку відповідача, останній в ході судового розгляду справи правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення №0001842201 від 14 серпня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 14682 грн. не довів, а відтак позовні вимоги ТОВ "Прок-84" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення адміністративного позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001842201 від 14 серпня 2014 року.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Як свідчить наявне у матеріалах справи платіжне доручення від 27 серпня 2014 року року №660, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом ТОВ "Прок-84" сплачено 10 відсотків розміру ставки судового збору, що становить 182,70 грн.
Отже, стягненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягає сума фактично сплаченого судового збору в розмірі 182,70 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, необхідно повернути позивачу сплачену згідно платіжного доручення №660 від 27 серпня 2014 року суму судового збору в розмірі 1644,30 грн.
В силу статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи доходів і зборів звільнені від сплати судового збору, а тому судовий збір в сумі, що становить 90 відсотків розміру ставки судового збору, з відповідача до державного бюджету не стягується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроК - 84" до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Полтавській області №0001842201 від 14 серпня 2014 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроК - 84" судові витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 (сімдесят) копійок.
Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "ПроК - 84" сплачену згідно платіжного доручення №660 від 27 серпня 2014 року суму судового збору в розмірі 1644 (тисяча шістсот сорок чотири) гривні 30 (тридцять) копійок.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2014 року.
Суддя С.О. Удовіченко