Справа № 456/1261/14 Головуючий у 1 інстанції: Пак В.М.
Провадження № 22-ц/783/5921/14 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 55
30 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф
секретаря Гацій І.І.
з участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача Лось Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" про стягнення коштів за затримку виплат заробітної плати,-
встановила:
У березні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ДП "Львівський військовий лісокомбінат", просив суд стягнути в його користь половину заробітної плати в сумі 18952,5 грн. за час затримки розрахунку з 01 березня 2012 року по 27.01.2014 року.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Стрийського міськрайонного суду від 18 квітня 2012 року стягнуто з відповідача в його користь невиплачену заробітну плату та інші платежі. Добровільно відповідач рішення суду не виконав, тому лише після примусовго виконання рішення постановою головного державного виконавця ВПР УДВС ГУЮ у Львівській області закінчено виконавче провадження. Вважає, що відповідач повинен йому виплатити середню заробітну плату за час затримки розрахунку з 01 березня 2012 року по день закінчення виконавчого провадження - 27.01.2014 року в сумі 18952,5 грн.
Оскаржуваним заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 червня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" 18952,50 грн. половини мінімальної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2, в апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним, не відповідає матеріалам справи. ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Звертає увагу на те, що компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату за період з 13 жовтня 2009 року по лютий 2011 року в розмірі 7135 грн. передбачена у рішенні Стрийського міськрайонного суду від 18.04.2012 року. Тому неправильним є висновок суду, що він просить повторно стягнути середню зарплату за час до ухвалення рішення від 18.04.2012 року.
Крім цього, до позовної заяви додав копію трудової книжки, де зазначено, що останнім місцем його роботи є ДП "Львівський військовий лісокомбінат", тому суд безпідставно в рішенні покликається на те, що неможливо встановити, чи працював він після звільнення з роботи.
Просить рішення Стрийського міськрайонного суду від 05 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача в його користь 18952,50 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, а також пояснення представника відповідача Лось Н.Г. на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Колегія суддів приходить висновку, що оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач повторно просить стягнути заробітну плату за час затримки з 13 жовтня 2009 року до часу прийнятого та виконаного рішення Стрийського міськрайонного суду від 18 квітня 2014 року. Крім цього, суд не вбачав вини відповідача у повторному несвоєчасному розрахунку, оскільки вважав, що такий розрахунок проведено часом прийняття рішення, виконання проводила виконавча служба, а не відповідач по справі. Також, місцевий суд покликався на те, що позивач та його представник не врахували вимоги ст. 117 КЗпП України щодо зменшення розміру компенсації на суму заробітної плати, отриманої за новим місцем роботи.
Судова колегія не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції за наступних підстав.
Частинами 1, 7 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічно дане питання врегульовано і ЗУ «Про оплату праці», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці.
Колегією суддів встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем та 13.10.2009 року звільнений з роботи за власним бажанням у зв"язку із виходом на пенсію згідно наказу № 63 від 13.10.2009 року.
У зв"язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати, позивач звертався в суд про стягнення заборгованості.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2012 року його позов задоволено частково, стягнуто з ДП "Львівський військовий лісокомбінат" в його користь компенсацію за невиплачену заробітну плату в сумі 6257,09 грн., позику на зворотній основі в сумі 19000 грн., підзвітні кошти та кошти за відрядження в сумі 6823,24 грн., компенсацію за несвоєчасну виплачену заробітну плату в сумі 7135,00 грн. та моральну шкоду в сумі 3000 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість по заробітній платі відповідно до рішення суду від 18.04.2012 року виплачена позивачу 14.11.2013 року та 11.12.2013 року (постанова про закінчення виконавчого провадження від 27.01.2014 року, а.с. 11).
Дані обставини сторонами не оспорюються.
Разом з тим, Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цим Законом врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.
В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (правова позиція, висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144ц-13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК є обов'язковою для всіх судів України).
Суд першої інстанції у даній справі не врахував, що вимоги позивача ОСОБА_2. про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у цій справі стосуються періоду з 01 березня 2012 року по 27.01.2014 року, а середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у справі № 2-1392/11, по якій ухвалено рішення від 18 квітня 2012 року, стосувався періоду до лютого 2011 року.
Виходячи з викладеного, не можна визнати правильним застосування судом першої інстанцій у справі, яка переглядається, статті 117 КЗпП України, а тому вимога позивача про стягнення в його користь з відповідача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку підлягає до задоволення.
Разом з тим, у рішенні Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.04.2012 року не вказано період, за який стягується середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, тому вимога позивача про стягнення в його користь з відповідача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку підлягає до задоволення з часу ухвалення попереднього рішення, а саме з 19.04.2012 року.
Разом з тим, з постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.01.2014 року встановлено, що сума боргу за виконавчим документом перерахована стягувачу платіжними дорученнями № 5179 від 14.11.2013 року та № 5290 від 11.12.2013 року, відповідно кінцевим терміном фактичного розрахунку є 11.12.2013 року а не 27.01.2014 року, як вказує позивач.
Окрім цього, розрахунок суми середньої заробітної плати позивач провів із половини мінімального розміру заробітної плати, визначеного законом на вказаний період, проте, відповідно до роз"ясень, викладених у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ та організацій, це слід роботи відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами та доповненнями).
В свою чергу, відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, у всіх випадках збереження середньої заробітної плати (крім оплати часу відпусток) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві менше 2 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
З наданої суду Довідки № 2 від 26.01.2011 року встановлено, що розмір заробітної плати позивача ОСОБА_2 за останні два повних відпрацьованих місяці перед звільненням складає: серпень 2009 року - 628,42 грн., вересень 2009 року - 647,82 грн., відповідно сукупна сума заробітної плати за два місяці становить 1276,24 грн. Враховуючи кількість робочих днів у вказаному періоді, середньоденна заробітна плата позивача складала 30,38 грн. (1276,24/42=30,38 грн.).
Таким чином розмір середнього заробітку, який належить виплатити позивачу ОСОБА_2 за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 19.04.2012 року по 11.12.2013 року, враховуючи кількість робочих днів у вказаному періоді (412), складає 12516,56 грн. (30,38*412=12516,56).
За таких обставин, рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Стрийського міскрайонного суду Львівської області від 05 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ДП "Львівський військовий лісокомбінат" про стягнення коштів за затримку виплати заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" в користь ОСОБА_2 12516 (дванадцять тисяч п"ятсот шістнадцять) грн. 56 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.04.2012 року по 11.12.2013 року.
Стягнути з державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" в дохід держави 243 грн. 60 коп. судового збору.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
О.Ф. Павлишин