іменем україни
08 жовтня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В. О.,
суддів: Ізмайлової Т. Л., Наумчука М. І.,
Мостової Г. І., Остапчука Д. О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2014 року,
У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у період з листопада 2008 року по 21 січня 2011 року, визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на Ѕ частини вказаної квартири.
Посилалась на те, що з листопада 2008 року постійно проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем у квартирі АДРЕСА_2. 15 червня 2010 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано на відповідача. Після припинення фактичних шлюбних відносин відповідач відмовляється визнати за нею право на частку у зазначеній квартирі.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2013 року позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2009 року по 21 січня 2011 року.
Визнано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 33,3 кв. м, спільним сумісним майном, набутим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2009 року по 21 січня 2011 року.
Поділено спільне сумісне майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що складається із однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 33,3 кв. м.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності за кожним на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2014 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду просить скасувати та ухвалити нове рішення.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із доведеності факту спільного проживання позивачки та ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2009 року по 21 січня 2011 року. Визнаючи за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності за кожним на Ѕ частини спірної квартири, посилаючись на приписи ст. ст. 69, 74 СК України, ст. 368 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як таке, що придбане ними у період перебування у фактичних шлюбних відносинах.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира була придбана у період нетривалого перебування сторін у шлюбних відносинах, а відтак вона не може бути визнана спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_4 За недоведеності факту набуття сторонами спірного майна у спільну власність, встановлення факту проживання позивачки та відповідача однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з кінця травня 2010 року по 21 січня 2011 року не тягне за собою ніяких юридичних наслідків.
Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна з огляду на наступне.
За змістом ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Зазначаючи про спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю з кінця травня 2010 року по 21 січня 2011 року, апеляційний суд виходив із того, що в судовому засіданні зазначений факт знайшов своє підтвердження, а відповідач не надав будь-яких доказів, які б цей факт спростовували.
У той же час, на думку апеляційного суду, встановлений факт не тягне за собою юридичних наслідків як такий, що не впливає на правовий режим спірного майна.
Судами встановлено, що 15 червня 2010 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_4 було придбано квартиру АДРЕСА_1.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно власником вказаної квартири є ОСОБА_4 (а. с. 12).
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що вказана квартира є їх з ОСОБА_4 спільним сумісним майном подружжя, як така, що придбана ними у період перебування у фактичних шлюбних відносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
За змістом ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.
Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд, вважаючи доведеним факт спільного проживання позивачки та відповідача однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з кінця травня 2010 року по 21 січня 2011 року, у той же час на порушення приписів ст. ст. 60, 303 ЦПК України не звернув уваги на те, що спірна квартира була придбана у червні 2010 року, тобто у період фактичного проживання сторін однією сім'єю та дійшов передчасного висновку про безпідставність позову.
При цьому, апеляційний суд залишив поза увагою те, що для віднесення майна, придбаного у період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах до спільного сумісного майна подружжя достатньо встановлення самого факту перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах у той період, коли було придбано спірне майно. В силу вимог ст. 57 СК України факт придбання майна за особисті кошти має доводитися в суді.
Так, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що спірна квартира була придбана ним за особисті кошті, зароблені ним як моряком у період з 01 червня 2009 року по 17 травня 2010 року.
У той же час будь-яких доказів з цього приводу ОСОБА_4 не надав.
Будь-які висновки з цього приводу в рішенні апеляційного суду відсутні.
З огляду на таке висновки апеляційного суду про безпідставність позову є передчасними.
Порушення апеляційним судом при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді: Т. Л. Ізмайлова
Г. І. Мостова
М. І. Наумчук
Д. О. Остапчук