01 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/1679/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Винокурова К.С.,
Олексієнка М.М.,
провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Подільського районного суду міста Києва від 15 серпня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року, -
У червні 2011 року ОСОБА_1 пред'явив у суді позов до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що як особа, якій встановлено інвалідність ІІІ-ї групи внаслідок виконання обов'язків військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 48-ми місячних грошових утримань, відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 “Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок).
Однак, у зв'язку з неправильним визначенням складу грошового забезпечення, з якого обчислюється така допомога, відповідач виплатив її йому не у повному обсязі, внаслідок чого заборгував 250 992 гривні.
Посилаючись на наведені обставини, просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призначення до виплати йому одноразової грошової допомоги без урахування надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавки за інформаційно-аналітичне забезпечення, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за виконання спецзавдань із забезпечення держбезпеки та премії; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок призначеної йому одноразової грошової допомоги з урахуванням усіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, та виплатити недоотриману ним грошову допомогу.
Постановою Подільського районного суду міста Києва від 15 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги без урахування надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавки за інформаційно-аналітичне забезпечення, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за виконання спецзавдань із забезпечення держбезпеки та премії. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок одноразової грошової допомоги, призначеної у відповідності зі статтею 16 Закону № 2011-XII, з урахуванням усіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, включно з надбавкою за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавкою за інформаційно-аналітичне забезпечення, надбавкою із забезпечення держбезпеки, премією, з урахуванням виплаченого.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленої ним постанови та залишення в силі постанови суду першої інстанції, яка ухвалена відповідно до закону і скасована помилково.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами встановлено, що наказом Міністра оборони України від 17 грудня 2010 року № 0154Р полковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за пунктом “б” (за станом здоров'я) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2010 року № 0263 виключений із списків особового складу з 22 грудня 2010 року. ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності, через захворювання, пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 132273.
Грошове забезпечення ОСОБА_1 за останньою посадою, яку він обіймав на день звільнення, складається з окладу за військовим званням, посадового окладу, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за таємність, надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, надбавки за шифрувальну роботу, надбавки за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки, надбавки за оперативно-службову діяльність та премії.
На підставі Рішення командира Військової частини НОМЕР_1 від 9 лютого 2011 року за № 82 та його ж наказу від 9 лютого 2011 року за № 027, полковнику у відставці ОСОБА_1 виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 48-ми місячного грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, що складає 130 032 гривні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при визначенні розміру грошового забезпечення позивачу, як інваліду III групи, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами підлягає застосуванню Закон № 2011-XII, а не Порядок, який звужує поняття грошового забезпечення, визначеного у частині другій статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, вважає його правильним та обґрунтованим.
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-ХІІ).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
За змістом частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце і в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону № 2011-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам III групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби, у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.
Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Водночас, частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія): одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій, що, виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 КАС України, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-ХІІ, який має вищу юридичну силу, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги висновків суду касаційної інстанції та обставин справи не спростовують.
Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 12 листопада 2013 року, 21 та 28 січня 2014 року (справи №№ 21-383а13, № 21-464а13, № 21-315а13 відповідно), яка, відповідно до приписів статті 244-2 КАС України, є обов'язковою для всіх судів України.
З огляду на викладене, керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 відхилити, а постанову Подільського районного суду міста Києва від 15 серпня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т.Ф. Весельська
К.С. Винокуров
М.М. Олексієнко