30 вересня 2014 року м. Київ К/800/42693/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравцова О.В.,
суддів Єрьоміна А.В.,
Цуркана М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної інспекції сільського господарства України у Полтавській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року у справі за позовом Фермерського об'єднання «Росток» до Державної інспекції сільського господарства України у Полтавській області про визнання нечинним акту та скасування припису,
У квітні 2014 року Фермерське об'єднання «Росток» (надалі -ФО «Росток», позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції сільського господарства України у Полтавській області (надалі - Інспекція, відповідач).
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року, адміністративний позов ФО «Росток» до Державної інспекції сільського господарства України у Полтавській області про визнання дій протиправними (неправомірними), зобов'язання вчинити дії - задоволено частково: визнано дії інспекції щодо внесення до акту обстеження земельної ділянки від 8 жовтня 2013 року № 135 в графу «Результати обстеження земельної ділянки» (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 65, 1 га (землі державної власності) на території Сагайдацької сільської ради в порушення статей 125, 126, пункту «д» статті 211 Земельного кодексу України протиправними. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року про скасування припису та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог та постановити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.
Скаржник вважає, що при винесенні оскаржуваних рішень судами не було враховано усіх фактів та винесено рішення з порушенням вимог законодавства, порушення права відповідача на відстоювання своїх інтересів. Зазначає, що позивач самовільно використовує земельну ділянку загальною площею 65, 1 га, оскільки при обстеженні земельних ділянок під час проведення перевірки на місцевості інспектором встановлено, що ФО «Росток» обробляє зовсім інші ділянки, які не надавались громадянам, що увійшли в об'єднання ФО «Росток».
Позивачем до суду були подані заперечення на касаційну скаргу, в яких він вказав, що із касаційною скаргою не погоджується. Висновки про самовільне використання земель саме ФО «Росток», викладені в оскаржуваному приписі, є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи, повно і всебічно з'ясованими судами першої та апеляційної інстанції.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України надалі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що на виконання постанови прокуратури Шишацького району від 3 жовтня 2013 року про призначення додаткової перевірки ФО «Росток», відповідно до наказу відповідача № 2638 від 7 жовтня 2013 року та направлення від 7 жовтня 2013 року № 017, державним інспектором сільського господарства в Полтавській області Левченко Н.А. (надалі - Інспектор) проведена позапланова перевірка дотримання вимог земельного законодавства ФО «Росток», за результатами якої складено відповідний акт № 25/4 від 08 жовтня 2013 року.
В результаті перевірки інспектором встановлено самовільне зайняття та використання земельних ділянок позивачем, що є порушенням статей 125, 126 та пункту «д» статті 211 Земельного кодексу України, зокрема, ФО «Росток» самовільно зайнято земельну ділянку, орієнтовною площею 65,1 га на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району.
Інспектором складено акт обстеження земельних ділянок № 135 від 8 жовтня 2013 року, яким зафіксовано загальну орієнтовну площу самовільно зайнятої земельної ділянки в розмірі 65,1 га та зроблено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, у розмірі 69635 грн.
Відповідно до припису інспектора № 679 від 8 жовтня 2013 року виявлені порушення вимог земельного законодавства необхідно усунути до 8 листопада 2013 року.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодилась і колегія суду апеляційної інстанції, скасував припис від 8 жовтня 2013 року № 679 та зазначив, що відповідачем не доведено факт самовільного використання земельних ділянок ФО «Росток» без оформлення відповідних дозвільних документів.
Також суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки в постійному користуванні позивача перебувають земельні ділянки, надані із земель комунальної власності до 2001 року, тому для ФО «Росток» не є обов'язковою державна реєстрація права на такі земельні, у свою чергу, відсутні і підстави для припинення права постійного користування позивача відповідно до статті 114 Земельного кодексу України.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.
За правилами статті 93 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (надалі - ЗК України) користування земельними ділянками може здійснюватись на праві оренди.
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України та статті 1 Закону України № 161-XIV від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі» (надалі - Закон № 161-XIV) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом (частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України від 25.10.2011 року № 2768-ІІІ надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником ФО «Росток» є ОСОБА_1, керівником селянського (фермерського) господарства «Лідія» є ОСОБА_2, керівником селянського (фермерського) господарства «Вікторія» є ОСОБА_3, керівником селянського (фермерського) господарства «Марія-2» є ОСОБА_1
Право на постійне користування земельними ділянками, які визначені інспектором як самовільно зайняті ФО «Росток», мають громадяни ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відповідно до рішень Сагайдацької сільської ради.
Отже, спірні земельні ділянки перебувають у віданні вищезазначених громадян
Вищий адміністративний суд України також вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що лист Відділу Держземагенства у Шишацькому районі Полтавської області від 8 жовтня 2013 року за вих. № 01-01-10\4448 про відсутність записів щодо реєстрації земельних ділянок, наданих згідно рішення Шишацької районної ради від 3 березня 1998 року вищенаведених висновків суду не спростовують з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 22 та частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII, який був чинний на час отримання у користування згаданих земельних ділянок у 1998 році, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що на виконання зазначеної норми у державних актах на право постійного користування землею, виданих громадянам України ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 заповнено графи «зміни у користуванні» та зазначено про виділення земельних ділянок площею по 21,7 га кожна.
З набуттям чинності ЗК України частиною 2 статті 92 обмежено коло суб'єктів, які мають право набувати у постійне користування земельні ділянки із земель державної та комунальної власності: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».
При цьому пунктом 6 Перехідних положень ЗК України громадян та юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, зобов'язано до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Проте, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Отже, не переоформлення позивачем, у встановленому порядку, права оренди на земельні ділянки не спростовує його право на користування ними.
Таким чином, є неправомірним висновок відповідача, на підставі якого видано оскаржуваний припис, про самовільне зайняття і використання, за відсутності правовстановлюючих документів, позивачем земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Сагайдацької сільської ради.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і суди під час розгляду справи правильно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, а тому підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.
Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної інспекції сільського господарства України у Полтавській області залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Кравцов О.В.
Судді Єрьомін А.В.
Цуркан М.І.