"01" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/68034/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Сіроша М.В.
розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 по справі №2а-13561/10/0470 за позовом Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011, позовні вимоги Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - задоволено. Стягнуто з відповідача на користь державного бюджету в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість - 102122,66грн., в рахунок погашення боргу по податку з фізичних осіб - 32254,14грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 17.10.2011 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.11.2011 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011, залишити позовну заяву без розгляду.
В обґрунтування своїх вимог фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статей 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі міста Дніпропетровська проведено невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2007, про що складено акт від 12.09.2008 №134-171-1813012555.
На підставі зазначеного акту перевірки позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.11.2008 №000621701/0, яким відповідачу визначено податкове зобов'язання по податку з фізичних осіб у розмірі 32254,14грн., та від 03.11.2008 №000631701/0, яким відповідачу визначено податкове зобов'язання податку на додану вартість у розмірі 102122,66грн.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків та зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків та зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами термін.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем податкові повідомлення-рішення від 03.11.2008 №000621701/0 та від 03.11.2008 №000631701/0 не оскаржувалися та відповідні податкові зобов'язання є узгодженими.
Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Державною податковою інспекцією у Кіровському районі міста Дніпропетровська було направлено відповідачу першу податкову вимогу від 20.02.2009 №1/2 та другу податкову вимогу від 06.09.2009 №2/215, які були розміщенні на дошці податкових оголошень у зв'язку із неможливістю їх вручення - 05.08.2009 та 15.09.2009 відповідно.
Згідно з вимогами підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» день розміщення податкової вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу, вважається днем її вручення.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 зазначеного Закону стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.
Таким чином, саме після настання зазначених у підпункті 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» обставин та з урахуванням строку, передбаченого підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Закону , виникає право на звернення контролюючого органу із позовом про стягнення податкового боргу.
Виходячи зі змісту частин першої та третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку, встановленого цим Кодексом або іншими законами, якими можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Строки звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
До 30.07.2010 граничні строки стягнення податкового боргу визначалися підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.
Пунктом 3.7 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI було внесено зміни до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які набули чинності з 30.07.2010.
Згідно із зазначеними змінами загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, визначений частиною другою статті 99 зазначеного Кодексу, зменшено з одного року до шести місяців.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальністю особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.
Неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Відповідно, обчислення строку звернення особи до суду здійснюється за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Тривалість строку звернення до суду не змінюється у разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізовано право на позов.
Таким чином, оскільки право податкового органу на звернення з позовом про стягнення податкового боргу виникло до 30.07.2010, то строк звернення до суду для такої особи, незалежно від того, що позов пред'явлено до суду після 30.07.2010, визначається за правилами спеціального законодавства, чинного на час виникнення у податкового органу такого права на позов, а саме з урахуванням граничних строків стягнення податкового боргу, визначених у підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо дотримання позивачем граничних строків стягнення податкового боргу відповідача.
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини щодо несплати відповідачем самостійно податкового боргу та відсутності, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 по справі №2а-13561/10/0470 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ М.В. Сіроша