ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/3563/14 23.09.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НА КО»
До Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»
Про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії
Головуючий суддя Ващенко Т.М.
Суддя Смирнова Ю.М.
Суддя Домнічева І.О.
Представники сторін:
Від позивача: Лещинський В.О. представник за довіреністю № б/н від 23.09.14.
Від відповідача: Тарапон С.С. представник за довіреністю № 196-18/КР від 08.01.14.
Товариство з обмеженою відповідальністю «НА КО» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі - відповідач) про:
- визнання неправомірними дій відповідача по нарахуванню плати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу відповідно до додатку № 8 «Адресна програма на право тимчасового користування» до Договору № 1133/13 від 20.09.13. на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 20.09.13.;
- зобов'язання відповідача в майбутньому, припинити нарахування плати за тимчасове використання місця по об'єкту зовнішньої реклами за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 19;
- зобов'язання відповідача зарахувати суму в розмірі 35 330,04 грн. вже сплачених платежів за об'єкт зовнішньої реклами за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 19 в рахунок майбутніх платежів за тимчасове використання місць по іншим об'єктам зовнішньої реклами.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 19 частина нежитлових приміщень будинку відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а інша частині перебуває в приватній власності. При цьому, за твердженням позивача розміщення засобів зовнішньої реклами за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 19 (дозволи № 33718-13; 33719-13; 33720-13; 33721-13; 33722-13) здійснюється на частині нежитлового приміщення, яке не належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.14. порушено провадження у справі № 910/3563/14 та призначено її до розгляду на 08.04.14.
08.04.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
В судових засіданнях 08.04.14., 24.04.14., 20.05.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувались перерви до 24.04.14., 20.05.14., 22.05.14. про що сторони були повідомлені під розписку.
При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.14. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.
В судовому засіданні 22.05.14. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи № 910/3563/14, про що прийняв відповідну ухвалу.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 22.05.14. було визначено склад колегії суддів по розгляду справи № 910/3563/14: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Літвінова М.Є., суддя Смирнова Ю.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.14. вказаною колегією суддів було прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 26.06.14.
В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/3563/14 було призначено до розгляду на 23.09.14.
В судовому засіданні 23.09.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 23.09.14. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/3563/14.
В судовому засіданні 23.09.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
20.05.13. між відповідачем (далі - Підприємство) та позивачем (далі - Розповсюджувач) було укладено Договір № 1133/13 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Розповсюджувачу надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу (-ів) (надалі - РЗ), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), за умови повного дотримання Розповсюджувачем Договору та порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві (далі - Порядок), а Розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов Договору, Порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги для розміщення РЗ, своєчасно і згідно з умовами Договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок Підприємства, належним чином, своєчасно та в повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим Договором та не зловживати наданими Розповсюджувачу правами.
Відповідно до п. 3.1 Договору, адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які за Розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії Пріоритету, відомості про плату за Право тимчасового користування.
Згідно з п. 3.2 Договору, адресні програми на Право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на Право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату Право тимчасового користування, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу КМР (КМДА).
Приписами п. 8.1 Договору сторонами погоджено, що Договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у Розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення Договору вцілому.
Згідно з п. 6.3 Договору, підставою для нарахування Плати за право тимчасового користування є відповідні рішення робочого органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 2068 від 12.11.13. було надано позивачу дозволи № 33718-13; 33719-13; 33720-13; 33721-13; 33722-13 на розміщення зовнішньої реклами.
Строк дії Дозволів з 12.11.13. по 11.11.18.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами підписано та скріплено печатками адресну програму на право тимчасового користування № 8 від 21.11.13. до Договору, відповідно до якої розповсюджувачу надано право на тимчасове користування місцями за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 19, а саме:
- рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 2.925х1.500 заг.пл. 4.3875 кв.м, кількість 1, № 33718-13;
- рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 3.460х1.000 заг.пл. 3.4600 кв.м, кількість 1, № 33719-13;
- рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 2.925х1.500 заг.пл. 4.3875 кв.м, кількість 1, № 33720-13;
- рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 3.460х1.000 заг.пл. 3.4600 кв.м, кількість 1, № 33721-13;
- кронштейн на фасаді будинку (будівлі), споруді, розміри 0.600х2.700 заг.пл. 3.2400 кв.м, кількість площин 2, № 33722-13.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 19 частина нежитлових приміщень будинку відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а інша частині перебуває в приватній власності. При цьому, за твердженням позивача розміщення засобів зовнішньої реклами за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 19 (дозволи № 33718-13; 33719-13; 33720-13; 33721-13; 33722-13) здійснюється на частині нежитлового приміщення, яке не належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253, КП "Київреклама" - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та статутом підприємства.
Пунктом 3.1.1 Порядку передбачено, що КП "Київреклама" укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва.
У п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03. № 2067, визначено, що місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, Відкритому акціонерному товариству «Меганом» на праві колективної власності належать нежилі приміщення з 1 по 8 - ресторан загальною площею 9 614,30 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 19 (літера А).
Проте, вказані приміщення знаходяться в будинку, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва і обслуговування якого здійснюють відповідні комунальні служби та підприємства, в тому числі фасаду цього будинку на якому розміщенні об'єкти зовнішньої реклами позивача.
Таким чином, суд вважає, що перебування нежилого приміщення у колективній власності коли весь будинок, в якому воно перебуває, знаходиться в комунальній власності, не може бути підставою для несплати за користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами.
Вказану правову позицію висловлено в постанові Вищого господарського суду України від 10.06.13. у справі № 5011-18/16487-2012.
Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача, оскільки судом встановлено, що хоча розміщення рекламних засобів за спірною адресною програмою на право тимчасового користування № 8 здійснюється на частині нежитлового приміщення, яке перебуває у колективній власності, проте весь будинок, в якому воно перебуває, знаходиться в комунальній власності, не може бути підставою для несплати за користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі, в даному випадку - Товариства з обмеженою відповідальністю «НА КО».
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача.
Разом з тим, відповідно до ст. 84 ГПК України при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказується, зокрема, строк виконання дій, які зобов'язана вчинити сторона.
Пунктом 9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» передбачено, що у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.
Предметом спору у даній справі є зокрема зобов'язання відповідача в майбутньому припинити нарахування плати за тимчасове використання місця по об'єкту зовнішньої реклами за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 19, зарахувати суму в розмірі 35 330,04 грн. вже сплачених платежів за об'єкт зовнішньої реклами за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 19 в рахунок майбутніх платежів за тимчасове використання місць по іншим об'єктам зовнішньої реклами.
Приписами п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» передбачено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно.
Разом з тим, позивачем не вказано з якого часу він просить зобов'язати відповідача припинити нарахування плати та в рахунок яких саме платежів по яким об'єктам зовнішньої реклами здійснити зарахування грошових коштів.
Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.10.14.
Головуючий суддя Т.М. Ващенко
Судді Ю.М. Смирнова
І.О. Домнічева