Справа № 529/646/14-ц
Номер провадження 22-ц/786/2887/14
Головуючий у 1-й інстанції Щабельська І. В.
Доповідач Омельченко Л. М.
09 жовтня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: судді Омельченко Л.М.
Суддів: Дорош А.І., Триголова В.М.
при секретарі: Ачкасовій О.Н.
З участю адвоката ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс»
на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 липня 2014 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» про захист прав споживача шляхом визнання правочину недійсним та стягнення коштів.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Омельченко Л.М.,
ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому зазначав, що 07 квітня 2014 року уклав з ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" договір фінансового лізингу №009833, предметом якого є трактор МТЗ-82.1, вартістю 200000,00 грн., та здійснив оплату компенсації витрат лізингодавця у розмірі 20000,00 грн., які безпосередньо пов'язані з виконанням договору.
Посилався на те, що відповідач надав йому недостовірну інформацію щодо предмету лізингу та ввів його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань за змістом супутніх послуг, передбачених договором лізингу.
Зокрема, вказував, що 07 квітня 2014 року він для отримання в користування предмета лізингу виконав договірні зобов'язання в частині сплати комісії за організацію та оформлення вказаного Договору - 10 % вартості предмета лізингу в сумі 20 000 грн., однак в подальшому відповідачем йому було усно повідомлено про відсутність обумовленого договором трактора відповідної модифікації і запропоновано придбати інший трактор МТЗ, однак авансовий платіж збільшується вдвічі до 200 000 грн.
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення сплаченої комісії в сумі 20 000 грн., однак йому в цьому було відмовлено.
Посилаючись на вище викладені обставини, ОСОБА_2 прохав визнати недійсним Договір фінансового лізингу та стягнути з відповідача сплачену комісію в сумі 20 000 грн.
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 29 липня 2014 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 009833 року, укладений 07 квітня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" та ОСОБА_2.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь ОСОБА_2 20 000 грн. сплаченої ним комісії, а також понесені ним судові витрати в сумі 2500 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь держави судовий збір в сумі 365 грн. 40 коп.
В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс".
Апелянт, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід задовольнити.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Місцевим судом вірно встановлено, що 07 квітня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договір лізингу щодо придбання трактору МТЗ-82.1(а.с.7-20).
Відповідно до п. 1.7 вищевказаного договору лізингу, предмет договору передається в користування протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмету лізингу), комісії за організацію оформлення даного договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмету лізингу (3% від вартості предмета лізингу).
На виконання умов договору, позивачем було сплачено комісію за організацію та оформлення договору у розмірі 10% вартості предмету лізингу, що становить 20 000,00 грн.
Згідно п. 10.11 договору, у випадку його розірвання лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. У такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.
Визнаючи недійсним п. 11.10 ст. 10 оспорюваного договору на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та зобов'язуючи відповідача повернути сплачені позивачем кошти, місцевий суд послався на те, що даний пункт договору фінансового лізингу порушує принцип добросовісності, оскільки відсутня співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка фактично полягала лише у виготовленні стандартної форми договору та яка, у розумінні ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем.
Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає обставинам справи і нормам матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Вказаним вимогам законодавства договір лізингу №009584 від 14 березня 2014 року (а.с. 6-12) та додатки №№1, 2, 3 до договору (а.с. 13, 14, 15) відповідають, оспорюваний договір містить найменування товару (предмет лізингу), розмір лізингових платежів та строк лізингу.
Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Позивачем не заперечується, що його волевиявлення в момент укладення договору було вільним та відповідало внутрішній волі, а умови, які ОСОБА_2 вважає несправедливими, стали для нього неприйнятними лише після того, як він довідався, що при розірванні за його ініціативою договору лізингу, йому не буде повернута сплачена лізингоодержувачем комісія за організацію даного договору.
Проте, викладені вище обставини не можуть свідчити про несправедливість умов договору лізингу, у розмінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови п. 11.10 ст. 10 договору передбачають відповідальність лізингоодержувача при розірванні на його вимогу з будь-яких причин договору лізингу, що може мати для лізингодавця негативні наслідки, пов'язані з відповідальністю перед продавцем (постачальником) предмету лізингу.
Також колегія суддів не може погодитись із висновком місцевого суду, що комісія за організацію договору лізингу не є лізинговим платежем та щодо її неспівмірності розміру виконаній послузі, оскільки такий висновок суду прямо суперечить положенням ч. 2 ст. 16 цього ж Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої, до лізингових платежів можуть бути включені: суми, яка відшкодовують частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Отже, доводи позивача про несправедливість оспорюваних умов договору лізингу та їх невідповідність положенням Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, а тому позовні вимоги щодо визнання цих умов договору недійсними (нікчемними) та повернення сплачених коштів задоволенню не підлягають.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 4, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" задовольнити.
Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 липня 2014 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» про захист прав споживача шляхом визнання правочину недійсним та стягнення коштів відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: суддя (підпис)
Судді: (підписи) Згідно: