Справа № 552/3447/14-ц
Номер провадження 22-ц/786/2959/14 Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т. В.
Доповідач Обідіна О. І.
01 жовтня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого : Обідіної О.І.
Суддів : Панченка О.О., Прядкіної О.В.
При секретарі : Кальник А.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2014 року по справі за позовом Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку,
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2014 року позовні вимоги Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України задоволено.
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з гуртожитку по АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вважають, що відповідно до ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», на них поширюються гарантії, які унеможливлюють виселення без надання іншого житла.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що остання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
По справі встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в кімнаті АДРЕСА_2 ) та зареєстровані за вказаною адресою з серпня 1993 року.
В свій час, в зазначене житлове приміщення відповідач ОСОБА_1 вселилась як член сім'ї військовослужбовця ОСОБА_3 , який проходив військову службу в частині НОМЕР_1 , а в 1994 році в них народився син ОСОБА_4 .
3 листопада 2001 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано, про що видано свідоцтво по розірвання шлюбу.
Після розірвання шлюбу, ОСОБА_5 виселився з кімнати та припинив реєстрацію за вказаною адресою.
В житловому приміщенні залишились проживати відповідачі.
Задовольняючи уточнені позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 127, ч.2 ст. 128, 129 ЖК України, дійшов висновку, що вселення відповідачів в жиле приміщення було здійснено без достатньої правової підстави, а саме без одержання спеціального ордеру, відтак останні підлягають виселенню за правилами ч.3 ст. 116 ЖК України як особи, які самоуправно зайняли жилу площу в гуртожитку.
З вказаним висновком не може погодитись колегія суддів, оскільки його суд дійшов при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
За змістом ст.ст. 1, 9 ЖК України передбачено право громадян України на житло. Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Колегією суддів встановлено, що з 1990 року колишній чоловік відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_5 перебував на службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Оскільки військослужбовець ОСОБА_5 разом з членами своєї сім'ї потребував житла, ним 5 серпня 1993 року подано рапорт до житлової комісії в/ч НОМЕР_1 про зарахування на квартирний облік.
На підставі клопотання командира авіаційної ескадрильї про надання механіку ОСОБА_5 та членам його сім'ї житлової площі, останньому було надано для проживання кімнату в готелі Міністерства Оборони, розташованому за адресою - будинок АДРЕСА_3 .
Одночасно з цим була здійснена реєстрація відповідачів - ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою в липні 1993 року, а її син ОСОБА_2 в 1994 році.
Як вбачається з наданої КЕВ довідки, адміністративна будівля - будинок АДРЕСА_3 побудована в 1957 році.
На підставі рішення Полтавської міської ради №67 від 11 червня 2009 року адресу будинку було змінено на АДРЕСА_4 і одночасно змінено статус будинку з адміністративної будівлі на гуртожиток. Між тим, вказана будівля як гуртожиток в передбаченому законом порядку в органах місцевої влади не зареєстрована у зв'язку з відсутністю первинних документів щодо вводу в експлуатацію будівлі та загальних технічних, проектних документів на земельну ділянку.
Таким чином, встановлено та не заперечується сторонами, що на час вселення відповідачів ( станом на 1993 рік) будинок АДРЕСА_3 не являвся гуртожитком, оскільки був готелем Міністерства оборони України, кімнати в якому надавались для заселення військовослужбовців, які потребували житла, на підставі дозволу командира військової частини. Статус гуртожитку вказаній будівлі був присвоєний лише в 2006 році відповідним рішенням органу місцевого самоврядування і саме з цього часу він обліковується як гуртожиток та знаходиться на балансі КЕВ.
Вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, який прийшов до помилкового висновку про статус житлового приміщення як гуртожитку та поширив на спірні правовідносини положення статей 128,129 ЖК України.
За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції як постановлене при неповному з'ясуванні обставин справи та помилковому застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права, підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено факту самоправного зайняття відповідачами жилого приміщення.
Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.1,4, 316, 319 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. .
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2014 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів в касаційному порядку.
Судді:
З оригіналом згідно.