"07" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/33551/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Євробуд» до Івано-Франківської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій та скасування рішень, що переглядається за касаційною скаргою Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року,
У листопаді 2013 року ПП «Євробуд» (Підприємство) звернулося до суду з позовом до Івано-Франківської митниці Міндоходів (Митниця) про скасування рішень про визначення митної вартості, визнання неправомірними дій та стягнення коштів.
Зазначали, що оскаржуваними рішеннями Митниці визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (полімери стиролу у гранулах) за другим методом (вартістю ідентичних товарів), та відмовлено у прийнятті митних декларацій у зв'язку з таким коригуванням.
Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, а внаслідок здійснення коригування надмірно сплатили митних платежів в розмірі 10 427,13 грн, просили скасувати рішення Митниці від 18 жовтня 2013 року № 2060660000/2013/000048/1, від 18 жовтня 2013 року № 2060660000/2013/000050/1, від 22 жовтня 2013 року № 2060660000/2013/000052/1, визнати дії Митниці щодо їх винесення неправомірними, та стягнути з Державного бюджету України 10 427,13 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року, позов задоволено частково. Оскаржувані рішення Митниці скасовані, а у задоволенні решти вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Головне управління Міндоходів в Івано-Франківській області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з ЗАТ «Сибур Холдинг» (Росія) у жовтні 2013 року позивачем ввезено на митну територію України 3 партії полімерів стиролу у гранулах. Задекларована митна вартість, обчислена за ціною договору з додаванням вартості транспортних витрат, склала 326 917,20 грн, 326 836,20 грн та 326 917,20 грн відповідно.
На підтвердження заявленої вартості, окрім митних декларацій, Підприємство надало Митниці такі документи: зовнішньоекономічний контракт з додатковими угодами; інвойси; міжнародні автомобільні накладні (CMR); банківські платіжні документи щодо оплати товару; довідку про вартість транспортних витрат; договір перевезення; зовнішньоекономічний контракт, стороною якого є виробник товару; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару транспортних засобів; сертифікат походження товару; копію митної декларації країни відправлення; акт експертизи; паспорти якості; прайс-лист; комерційна пропозиція; документ, що містить інформацію біржових організацій про вартість товару (ICIS Європа та ICIS Азія); висновок про вартісні характеристики, підготовлений експертною організацією.
Митницею відмовлено у прийнятті декларацій, винесені рішення про коригування митної вартості від 18 жовтня 2013 року № 2060660000/2013/000048/1, від 18 жовтня 2013 року № 2060660000/2013/000050/1, від 22 жовтня 2013 року № 2060660000/2013/000052/1, та встановлено вартість товару на рівні 43 189,20 доларів США, 43 200 доларів США та 43 200 доларів США відповідно. Застосований метод визначення митної вартості за ціною на ідентичні товари.
Митниця обґрунтувала свої рішення тим, що подані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості, а належних додаткових документів (інформації біржових організацій або експертного висновку) декларант не подав.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що незначні відмінності між контрактною ціною товару та відомостями цінової бази Митної служби самі по собі не свідчать про неможливість застосування першого методу визначення митної вартості.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що у оскаржуваних рішеннях Митницею не наведено підстав виникнення сумнів у задекларованій позивачем митній вартості. Немає таких пояснень і у касаційній скарзі.
Витребування за таких обставин додаткових документів свідчить про формальний підхід митного органу до перевірки правильності заявленої митної вартості.
Аналіз матеріалів справи дає підстави дійти висновку, що причиною недостовірності контрактної вартості Митниця вважає наявність відомостей про вищу ціну митних оформлень ідентичного товару.
Колегія суддів звертає увагу, що незначна відмінність між вартістю, задекларованою імпортером, та відомостями митного органу про ціну на ідентичні товари не може сама по собі бути підставою для сумніву у задекларовані вартості з огляду на вищенаведені положення частини третьої статті 53 МК України.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, здійснивши коригування митної вартості, Митницею використані відомості про ціну на ідентичні товари в розмірі 2,16 доларів США за кілограм. При цьому така ціна не є найнижчою з тих, що міститься в ЄАІС ДМСУ, оскільки у роздруківці, наданій відповідачем, вказано про митне оформлення ідентичного товару та аналогічної за розміром партії 2 вересня 2013 року за ціною 2,05 долара США за кілограм (декларація № 206060000/2013/5700).
Відповідно до частини четвертої статті 59 МК України у разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.
З викладеного вбачається, що висновки судів щодо протиправності та скасування оскаржуваних рішень Митниці є правильними, та доводами касаційної скарги не спростовуються.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
А.В.Єрьомін
О.В.Кравцов