24 вересня 2014 року м. Київ К/800/23222/14
Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді: Олексієнка М.М. (доповідач),
суддів: Весельської Т.Ф.,
Винокурова К.С.,
здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до державного підприємства «Агропромисловий комбінат «Ужгородський» (далі - ДП «Агропромисловий комбінат «Ужгородський») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за касаційною скаргою представника відповідача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2014 року,
У квітні 2013 року представник Фонду звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив стягнути з ДП «Агропромисловий комбінат «Ужгородський» адміністративно-господарській санкції в сумі 28416,67 грн. за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів.
Посилався на те, що відповідачем у визначений законом строк не було розраховано кількість місць для працевлаштування інвалідів та не сплачено господарські санкції.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Львівський апеляційний адміністративний суд своїм рішенням від 1 квітня 2014 року постанову окружного суду скасував і ухвалив нову про задоволення позову. Стягнуто з ДП «Агропромисловий комбінат «Ужгородський» на користь Фонду адміністративно-господарські санкції в сумі 28416,67 грн.
У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Як установлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Закарпатської області від 9 листопада 2006 року поновлено провадження у справі про банкрутство ДП «Агропромисловий комплекс «Ужгородський» і на теперішній час підприємство перебуває на стадії банкрутства.
У 2013 році Фонд нарахував адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування інвалідів в необхідній кількості за 2012 рік.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з неправомірності стягнення адміністративно-господарської санкції, оскільки підприємство знаходиться на стадії банкрутства і санкції нараховані під час дії мораторію.
Апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість позову, оскільки відповідачем не виконано нормативу створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, та не сплачено у визначені строки адміністративно-господарські санкції. Дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції.
Висновок апеляційного суду відповідає вимогам закону і є обґрунтованим.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не відносяться до податків, зборів (обов'язкових платежів), сплата яких передбачені Конституцією та Законом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання за скоєння правопорушення. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 11 лютого 2014 року у справі за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Укрнафта».
Судами установлено, що відповідає фактичним обставинам справи, у 2012 році ДП «Агропромисловий комплекс «Ужгородський» не подало центру зайнятості звіти форми 3-ПН про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів та не сплатило адміністративно-господарські санкції, тобто вчинило правопорушення, тому Фонд правомірно заявив позов про стягнення зазначених санкцій в судовому порядку.
Доводи, викладені в касаційній інстанції, висновок апеляційного суду не спростовують і не дають підстав вважати його незаконним.
Відповідно до статей 1, 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.
Виходячи із зазначеного нормативного акту, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то вони повинні виконуватися у визначені строки, до них можуть бути застосовані санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Як зазначалося вище, невиконання зобов'язань, в тому числі щодо працевлаштування інвалідів, є правопорушенням, а отже відповідальність за нього може бути застосована і під час мораторію.
Враховуючи те, що виконання зобов'язань зі створення нормативу робочих місць у відповідача виникли після 9 листопада 2006 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство і введенням мораторію, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється.
З урахуванням наведеного, висновок суду апеляційної інстанції про стягнення адміністративно-господарських санкцій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Державного підприємства «Агропромисловий комбінат «Ужгородський» відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
Т.Ф. Весельська
К.С. Винокуров