"02" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/17512/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С. Я.
Гончар Л.Я.
Конюшка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Вінницької митниці та першого заступника прокурора Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року у справі за позовом приватного підприємства "Автотрейд-Компані" до Вінницької митниці про визнання дій неправомірними, -
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2011 року залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року позов приватного підприємства "Автотрейд-Компані" задоволено частково. Визнано протиправними дії митного органу щодо винесення рішень про визначення митної вартості товару №401000006/2010/000202/1 від 30 серпня 2010 року та №401000006/2010/000319/1 від 19 жовтня 2010 року. Скасовано рішення №401000006/2010/000202/1 від 30 серпня 2010 року та № 401000006/2010/000319/1 від 19 жовтня 2010 року про визначення митної вартості товару. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями у справі, митний орган та перший заступник прокурора Вінницької області звернулися до суду з касаційними скаргами, у яких просять їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, ПП "Автотрейд-Компані" є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності. На виконання умов договору купівлі-продажу на митну територію України було ввезено товар, а саме білково-вітамінно-мінеральні добавки для свиней, одержувачем якого є позивач.
Для проведення митного оформлення позивачем було подано ВМД №401000009/2010/005195 від 26.08.2010 року та товаросупровідні документи. В поданій декларації фактурна вартість товару була визначена відповідно до умов угоди та становила 87421 грн. 59 коп. В декларації позивачем також визначено витрати на доставку товару, а саме на транспортування в сумі 6900 грн.
Розглянувши вказані документи, митний орган відкоригував ціну товару, встановивши її для нарахування митних зборів у розмірі 94321, 59, про що виніс рішення від 30.08.2010 року №401000009/2010/000202/1.
Крім того, позивачем подавалась тимчасова митну декларація, у якій ціну товару визначено 88564,61 грн., відкориговану митницею вже до розміру 126300,18 грн. Відповідне рішення митного органу датоване 19.10.2010 року № 401000006/2010/000319/1.
В подальшому, при подачі позивачем митної декларації заповненої за загальними правилами, відповідач зазначив, що має намір додатково підвищити вже кориговану ним ціну. Вінницькою митницею було запропоновано позивачу обґрунтувати заявлену ним митну вартість та надати для підтвердження додаткові документи, а саме: каталоги, специфікації, прейскуранти фірми виробника товару; калькуляцію фірми-виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження, згідно із законодавством; інформацію зовнішньоторговельних організацій про вартість товару.
З названим переліком декларант ознайомився, проте вказані документи не надав.
За наслідками, митний орган видав позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 401000009/2010/00209, в якій вказано вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття ВМД, а саме: подання до оформлення нової ВМД з урахування рішення про визначення митної вартості від 19.10.2010 року, позивачем не виконано.
Частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлена позивачем митна вартість товару, яка постачалася за вищевказаним контрактом, та була заявлена позивачем в поданих ним митній декларації та декларації митної вартості, підтверджується наданими позивачем митному органу документами, тобто, ціна договору була достатньо підтверджена декларантом. Крім цього, митним органом не було обґрунтовано незастосування попередніх п'яти методів визначення митної вартості товару.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на їх правомірність та обгрунтованість та вбачає за доцільне зазначити про таке.
Так, згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного. Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
Зі змісту норм п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів та ч. 4 ст. 266 МК України вбачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених п. 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, митний орган, витребувавши документи, передбачені п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити, а також не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а відтак виключають визначення митної вартості товару за першим методом.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій про протиправність рішень митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено ч. 5 ст. 266 МК України.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційні скарги Вінницької митниці та першого заступника прокурора Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: