02 жовтня 2014 року м. Київ К/800/29516/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Чалого С.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про скасування постанови,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про скасування постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 03.04.2012 №73.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю постанови від 03.04.2012 №73, якою до позивача на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про надання послуг накладено штрафні санкції у розмірі 32 000,00 грн., як такої, що прийнято на підставі хибних висновків акту перевірки від 14.03.2012 №000061 щодо порушення позивачем умов договору від 19.10.2011 №615 щодо своєчасності постачання готової продукції та виготовлення меблів у повному обсязі.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, позов задоволено: скасовано постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області від 03.04.2012 №73 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів".
У поданій касаційній скарзі Інспекція з питань захисту прав споживачів у Київській області із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило змінити рішення суду першої інстанції, залишивши без задоволення позовні вимоги, та скасувати рішення суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19.10.2011 між громадянкою ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладено договір № 615, відповідно до умов якого приватний підприємець ОСОБА_2 зобов'язується виготовити та змонтувати меблеву продукцію (кухня, вітальня, книжкова шафа, спальня, ванна, столи) у відповідності із Специфікацією.
Згідно з пунктом 3 вказаного договору загальна вартість продукції за Договором становить 32 000,00 грн. Відповідно до пункту 2.1 договору дата постачання готової продукції - 25.11.2011.
15.02.2012 ОСОБА_3 звернулась до позивача із претензією, у якій вимагала у п'ятиденний строк виконати всі умови договору та підписати акт виконаних робіт.
16.02.2012 ОСОБА_3 звернулась до начальника інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області із заявою про вжиття заходів щодо невиконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 умов договору від 19.10.2011 №615.
14.03.2012 Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Київській області проведено позапланову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства про захист прав споживачів, за результатами якої складено акт від 14.03.2012 №000061.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 25 Правил побутового обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 №313, а саме: порушення термінів виконання робіт згідно з договором від 19.10.2011 №615.
Актом перевірки зобов'язано позивача виконати роботи згідно з договором від 19.10.2011 №615 в повному обсязі в термін до 21.03.2012 та надати письмове повідомлення до Інспекції до 21.03.2012. Окрім того, позивачу надано припис з вимогою усунути вказані в акті недоліки.
03.04.2012 позивач надав на адресу відповідача пояснення, в яких зазначив, що ОСОБА_3 неодноразово відмовлялась від прийняття виконаних робіт від позивача, а також зазначила, що хоче розірвати договір з останнім.
Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Київській області на підставі акту перевірки від 14.03.2012 №000061 винесено постанову від 03.04.2012 №73, згідно з якою до позивача на підставі статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення умов договору між споживачем та виконавцем про виконання роботи, надання послуги застосовано штрафні санкції у розмірі 32 000,00 грн.
Вказуючи на протиправність постанови від 03.04.2012 №73, ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності постанови від 03.04.2012 №73 як такої, що прийнято без урахування відсутності вини позивача у порушенні умов договору щодо строків виконання зобов'язання, що також встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі порушення законодавства про захист прав споживачів, зокрема, за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги, суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини шостої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.
Згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Судами попередніх інстанцій в обґрунтування судових рішень зазначено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2012 у цивільній справі первісну позовну заяву ОСОБА_3 до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та зустрічну позовну заяву суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов'язання виконати умови договору та стягнення коштів залишено без задоволення.
При цьому, судом встановлено, що сторонами не оспорювався факт, що частина меблів була встановлена, фасадні частини перероблялись відповідачем та при подальшому пред'явленні їх позивачу не приймались останньою без зазначення причин щодо невідповідності до специфікації.
Крім того, вказаним рішенням встановлено, що акт недоліків товару за участю обох сторін не складався, у матеріалах справи відсутній будь-який висновок експерта, спеціаліста або інших доказів, що підтверджує посилання позивача на поставку меблів, яка не відповідає специфікації до договору № 615 від 19 жовтня 2011 року, а позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що виготовлені меблі не відповідають кольору та формі фасадів, які зазначались у договорі.
При цьому судом зазначено, що «відповідач неодноразово звертався до позивача про вирішення спірного питання мирним шляхом у позасудовому порядку, але позивач ніяким чином не йшла на компроміс, а тільки навпаки, створюючи штучні перешкоди, які фактично унеможливлювали виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань. Дані доводи в судовому засіданні були підтверджені деталізацією інформації по дзвінкам абонентського номеру відповідача, яка знаходиться в матеріалах справи та підтверджується показаннями свідка».
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2012 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року залишено без змін.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи викладене, зважаючи на обставини, встановлені рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, у тому числі в частині відсутності вини позивача у простроченні виконання зобов'язання за договором від 19.10.2011 №615, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо протиправності постанови від 03.04.2012 №73 як такої, що прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та, відповідно, вказує на обґрунтованість висновків судів щодо наявності підстав для задоволення позову.
При цьому, колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів заявника касаційної скарги в частині правомірності оскаржуваної постанови з мотивів відсутності будь-яких заперечень позивача на акт перевірки, оскільки про обставини, які унеможливили своєчасне виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором від 19.10.2011 №615, позивачем відповідача було повідомлено 03.04.2012, що також встановлено судами попередніх інстанцій.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій також не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанції не допущено.
Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: