18 вересня 2014 року м. Київ К/9991/657/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011
у справі № 2а-6925/11/2070
за позовом Фізичної особи-підприємець ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
про скасування рішень
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування рішень.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2011 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена документальна планова перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 29.10.2010 року №6349/17-218/НОМЕР_1.
.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 2.3 ст. 2, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 6.5 ст. 6, п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7, п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7, п. 9.3 ст. 9, п.9.4 ст. 9 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0005901702/0 від 11.11.2010 року та №0005901702/1 від 03.12.2010 року, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 21471,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 3-4 кварталу 2007 року, 2-3 кварталу 2008 року позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
Відповідно до п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.
Оскільки позивач був платником єдиного податку, обсяг господарських операцій, які були проведені позивачем у 3-4 кварталах 2007 року, не може бути взятий до обрахунку з метою визначення дати настання обов'язку позивачем зареєструватись платником ПДВ.
Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позиція податкового органу про набуття позивачем з 01.01.2008 року статусу платника ПДВ є необґрунтованою, так як до вказаної дати позивачем не було допущено перевищення обсягу операцій з поставки товарів (робіт, послуг) в 300000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Corline Consulting LLC (Великобританія) був укладений договір № 01/07 від 05.04.2007 про дослідження ринку для створення проектів в сфері інформаційних технологій, господарські операцій по якому здійснювались в січні 2008 року та березні 2008 року.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Визначення місця поставки здійснюється за правилами, встановленими пунктом 6.5 статті 6 цього Закону.
Відповідно до підпункту «а» цього пункту місцем поставки послуг вважається за винятками, визначеними у підпунктах "в", "д" - "е" цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.
Підпунктом «д» пункту 6.5 цієї статті встановлено, що місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги з: передання чи надання авторських прав, патентів, ліцензій, а також суміжних прав, у тому числі торгових марок; надання рекламних послуг та інших послуг з просування товарів (послуг) на ринку (промовтерства); надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем; надання обов'язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю; надання послуг фізичними особами, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи; надання агентських послуг від імені та за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті; надання в оренду рухомого майна (у тому числі банківських сейфів).
Дослідивши вищевказаний договір суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що оскільки контрагент позивача знаходиться поза межами митної території України, предметом даного договору є послуги, які об'єктивно можуть бути спожиті лише за місцерозташуванням контрагента, то в спірних правовідносинах відсутній об'єкт оподаткування ПДВ згідно з п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 у справі № 2а-6925/11/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 у справі № 2а-6925/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко