11 вересня 2014 року м. Київ К/9991/1205/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011
у справі № 2-а-8696/10/1570
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 залишено без змін.
Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Бруклін-Київ» з питань правових відносин з ПП «Мет-Профіль» від 29.07.2010 року., за результатами якої складено акт від 29.07.2010 року № 471/15-2/31795619/182.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. «д»п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР.
На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.08.2010 року № 0000941520/0, яким ТОВ «Бруклін-Київ»визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 5699,71 гривень та штрафні санкції в сумі 569,97 гривень, а всього 6269,68 гривень.
Спірне повідомлення рішення було винесено на основі висновку податкового органу, що контрагент позивача у першій ланці ланцюга постачання - Приватне підприємство «Мет-Профіль»податкове зобов'язання з податку на додану вартість в деклараціях не відображало та, відповідно, податок до бюджету не сплачувало.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Суди попередніх інстанцій встановлено, що з акту перевірки не вбачається жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту..
При цьому доводи посилання податкового органу на те, що обов'язковою умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по ланцюгу постачання, колегія суддів відхиляє, оскільки пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.
В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.
Таким чином, якщо контрагенти, зокрема, ті, які не були безпосередніми постачальниками товарів (послуг), не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 у справі № 2-а-8696/10/1570 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі відхилити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 у справі № 2-а-8696/10/1570 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко