Номер провадження: 22-ц/785/7371/14
Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.
Доповідач Сидоренко І. П.
07.10.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі - Колмакові В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2014року по справі за позовом ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту,
встановила:
19 травня 2009р. представник АКІБ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, в обґрунтування якого послався на те, що 10 листопада 2006р. між Банком та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №110747260000 про надання споживчого кредиту в сумі 660000 швейцарських франків на період з 10 листопада 2006р. по 10 листопада 2016р. зі сплатою за користування кредитом 8,99% річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом щомісячними фіксованими платежами.
У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 10 листопада 2006р. було укладено договір поруки, а 17 вересня 2008р. між Банком та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір.
Заочним рішення суду від 11 листопада 2009р. позовні вимоги Банку були задоволені (том 1 а.с.82-84).
Ухвалою суду від 16 липня 2010р. було задоволено заяву ОСОБА_3 та скасовано заочне рішення суду від 11 листопада 2009р. з призначенням справи до розгляду в загальному порядку (том 1 а.с.117-118).
При новому розгляді справи 16 вересня 2011р. представник позивача уточнив свої позовні вимоги та послався на те, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, у ОСОБА_2 станом на 10 серпня 2011р. виникла заборгованість за кредитом у розмірі 777722,05 швейцарських франків, що еквівалентно 8348318грн.90коп., яка складається з:
- суми заборгованості за основним боргом та простроченим кредитом - 533329,29 швейцарських франків, що еквівалентно - 5724928грн.33коп.;
- суми заборгованості по строковим та простроченим процентам за користування кредитом - 196377,89 швейцарських франків, що еквівалентно 2107983грн.50коп.;
- суми пені заборгованості - 48014,87 швейцарських франків, що еквівалентно 515407грн. 07коп.
Зазначену заборгованість та судові витрати представник позивача просив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» (том 1 а.с.3-7,137-137а)
Ухвалою суду від 23 квітня 2014р. було здійснено заміну позивача ПАТ «УкрСиббанк» на належного - ТОВ «Кей-Колект» (том 1 а.с.231).
Рішенням суду від 11 вересня 2014р. позов ТОВ «Кей-Колект» задоволений.
Судом стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 110747260000 від 10.11.2006року у розмірі 777722,05 швейцарських франків, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 10.08.2011рік - 8348318грн.90коп. та з кожного судові витрати у розмірі - 650грн. (том 1 а.с.257,258-260).
Ухвалою апеляційного суду від 16 вересня 2014року ОСОБА_2 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, при цьому апелянт посилається на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки відповідачі не були належним чином повідомлені про слухання справи на 10 та 11 червня 2014р.; суд не врахував, що позивачем не зазначена формула, що застосовувалась при розрахунку заборгованості за відсотками та пенею; Банк здійснив збільшення розміру процентної ставки, однак судом не враховано, що поручитель ОСОБА_3 не надавала згоди на збільшення обсягу своєї майнової відповідальності, тому відповідно до вимог ст.559 ЦК України договір поруки припинений. Судом безпідставно стягнуто заборгованість в солідарному порядку і з ОСОБА_4, який є майновим поручителем, чим порушені вимог ст.572 ЦК України та ст.33 Закону України «Про іпотеку» (том 1 а.с.277-281).
Справа розглянута у відсутності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які були належним чином сповіщені про слухання справи, а інтереси ОСОБА_2 і ОСОБА_3 представляє їх представник.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, представника апелянта, представника ТОВ «Кей-Колект», вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки укладені у відповідності до вимог діючого законодавства, відповідачі допустили порушення умов договору і свої зобов'язання за договором не виконують, що призвело до утворення заборгованості по кредиту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам ЦК України.
Однак, рішення суду було постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що згідно вимог ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.
Судом першої інстанції були встановлені факти і відповідні їм правовідносини, які виникли між сторонами.
10 листопада 2006р. між Банком та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №110747260000 про надання споживчого кредиту в сумі 660000 швейцарських франків на період з 10 листопада 2006р. по 10 листопада 2016р. зі сплатою за користування кредитом 8,99% річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом щомісячними фіксованими платежами.
На забезпечення виконання даного кредитного договору 10 листопада 2006р. між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №58496, згідно п.1.1. якого ОСОБА_3 на добровільних засадах бере на себе зобов'язання відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2, які виникають з умов Кредитного договору №110747260000 від 10 листопада 2006р. (том 1 а.с.34-35). Зазначеним договором була встановлена солідарна відповідальність боржника і поручителя перед кредитором, що відповідає вимогам ч.2 ст. 554 ЦК України.
17 вересня 2008р. між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, згідно умов якого ОСОБА_4 у якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Вартість предмету іпотеки складає 3789520грн. (том 1 а.с.28-33).
Про порушення позичальником умов кредитного договору відповідачам було повідомлено Банком листом-вимогою від 11 березня 2009р. (том 1 а.с.37-38, 39-40,41-42).
Судом першої інстанції було встановлено, що з боку ОСОБА_2 умови кредитного договору належним чином виконані не були.
Так, згідно розрахунку заборгованості на аркуші справи 139-152 тому 1 ОСОБА_2 з листопада 2008року взагалі перестав сплачувати кредит, внаслідок чого перед банком за договором кредитування станом на 10 серпня 2011р. виникла заборгованість в розмірі 777722,05 швейцарських франків, що еквівалентно 8348318грн.90коп., яка складається з:
- суми заборгованості за основним боргом та простроченим кредитом - 533329,29 швейцарських франків, що еквівалентно - 5724928грн.33коп.;
- суми заборгованості по строковим та простроченим процентам за користування кредитом - 196377,89 швейцарських франків, що еквівалентно 2107983грн.50коп.;
- суми пені заборгованості - 48014,87 швейцарських франків, що еквівалентно 515407грн. 07коп., яка складається з: пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 23731,87 швейцарських франків, що в еквіваленті 254745грн.54коп.; пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом - 24283швейцарських франків, що в еквіваленті становить 260661грн.53коп.
12 грудня 2011р. ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу та договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки (том 1 а.с.158-161,162-164). Згідно до додатку №1 до зазначеного договору факторингу до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за Кредитним договором №11074726000 від 10листопада 2006р., укладеного з ОСОБА_2
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв, ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання договірного зобов'язання не допускається. Згідно ч.І ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 цієї же статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.533 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З п.1.4. договору поруки від 10 листопада 2006р. вбачається, що ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2, які виникають з умов Кредитного договору від 10 листопада 2006року (том 1 а.с.34-35). Зазначеним договором була встановлена солідарна відповідальність боржника.
Доводи апелянта, що банком було збільшено розмір процентної ставки, на яке ОСОБА_3 не надавала згоди, що є підставою для припинення договору поруки, є необґрунтованими.
Так, пунктом 28 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за №5 від 30 березня 2012р. встановлено, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641- 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (не укладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З матеріалів справи вбачається, що пунктом 9.2. Кредитного договору передбачено, що сторони погодились, що протягом дії цього договору банк відповідно до умов п.1.3.1. Договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої з наступних підстав, а саме: а) порушення позичальником кредитної дисципліни(тобто, неналежного виконання умов цього Договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим Договором) та/або тощо (том 1 а.с.19).
Таким чином, зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику у даному випадку ні є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України.
Доводи апелянта щодо несповіщення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про слухання справи на 10 та 11 червня 2014р. підтверджені матеріалами справи, однак ні є підставою для скасування рішення суду, в той час, як особисто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 взагалі не оскаржили рішення суду.
Доводи щодо відсутності формули розрахунку заборгованості процентів та пені також не можуть бути прийняти до уваги, оскільки посилання представника апелянта на наявність вимоги такої формули в іншій справі є безпідставними, не передбаченими законом, та в ухвалі суду, на яку посилається представник апелянта взагалі йде мова про інші обставини ніж ті, які склалися між сторонами в даній цивільній справі.
Крім того, в матеріалах справи а.с.133-152 том 1 знаходиться довідка, в якій викладений детальний розрахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, що, на думку судової колегії, не потребує будь-якого доповнення та роз'яснення.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Представник позивача надав суду першої інстанції та апеляційної інстанції докази на підтвердження своїх вимог, в той час як відповідачі не надали суду жодного доказу на підтвердження своїх заперечень проти позову (том 1 а.с.139-152).
Разом з тим, доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції вимог ст.572 ЦК України та ст.33 Закону України «Про іпотеку» знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У пункті 28 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за №5 від 30 березня 2012р. звернуто увагу судів на те, що при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу», статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553- 559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. У зв'язку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена.
Поруки та іпотека є самостійними видами забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України, Закон України «Про іпотеку). При цьому законодавець не виключає можливості забезпечення виконання зобов'язання як одним, так одночасно і кількома видами забезпечення.
В разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. При невиконанні або неналежному виконанні боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
На підставі наведеного, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про стягнення у солідарному порядку з відповідачів, в тому числі і з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором, оскільки солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя діючим законодавством не передбачена.
Тому слід рішення суду змінити в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором кредиту, відмовивши ТОВ «Кей-Колект» у задоволені позову в цій частині.
Керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.п.3 і 4 ст.309, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2014року змінити в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.
В задоволені позову ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - відмовити.
В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2014р. залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: І.П.Сидоренко
Судді: С.О.Погорєлова
Т.В.Цюра