Справа № 504/952/13-ц
4-с/504/2/14
"06" жовтня 2014 р. смт. Комінтернівське
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді -Барвенка В.К.,
при секретарі - Мельниковій В.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 9, смт. Комінтернівське, скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій державного виконавця Коваленка Василя Олександровича, начальника підрозділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Шапошника Володимира Вікторовича при проведенні виконавчих дій по виконавчому провадженню, скасування акту опису та арешту майна від 17 жовтня 2012 року, визнання недйсною оцінки нерухомого майна, за участі заінтересованих осіб- Прокуратури Одеської області, Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського міського відділення № 7860 ПАТ «Ощадбанк», -
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду із вищевказаною скаргою.
У листопаді 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 уточнили скаргу.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 доводи подани її довірителями скарги підтримала повністю, просила скаргу задовольнити з викладених в уточненнях до скарги підстав.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали заяви про розгляд справи у свою відсутність, у раніше проведених судових засіданнях доводи уточненої скарги підтримали повністю.
Державний виконавець, діючи в своїх інтересах, та в інтересах начальника підрозділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Шапошника В.В., подав заяву про розгляд справи у свою відсутність, в раніше проведених судових засіданнях доводи скарги вважав безпідставними, проти її задоволення заперечував в повному обсязі, подав вичерпні письмові заперечення.
Прокурор в судовому засіданні повністю заперечував проти доводів скарги, вважав її безпідставною, і просив суд в її задоволенні відмовити.
Представник Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського міського відділення № 7860 ПАТ «Ощадбанк» в судове засідання не з'явився, проте подав заяву про розгляд справи у свою відсутність, в раніше проведених судових засіданнях доводи скарги вважав безпідставними, проти її задоволення заперечував в повному обсязі, подав вичерпні письмові заперечення.
Заслухавши доводи скаржників, уважно вивчивши подані заперечення на скаргу, дослідивши матеріали справи, вивчивши матеріали виконавчих проваджень №№ 783/784/В-10, суд дійшов до висновку, що в задоволенні скарги слід відмовити повністю з наступних підстав:
03 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з однієї сторони, та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії- Одеське міське відділення № 7860 було укладено договір про іпотечний кредит та договір поруки №1434/0312 на загальну суму 508 900,10 доларів США.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 травня 2011 року у справі № 2-170/2011 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Одеської області, на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадбанк України» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Ощадбанк», Одеського міського відділення № 7860 ПАТ «Ощадбанк» стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором.
24.09.2012, державним виконавцем відповідно до вимог статей 17, 19, 20, 25 Закону, було відкрито виконавчі провадження ВП № 34380039, ВП № 34379879 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованості за рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 травня 2011 року у справі № 2-170/2011 року.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2013 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на дії державного виконавця, серед іншого, щодо неправомірності відкриття виконавчих проваджень, та інших процесуальних дій.
Судом встановлено, що копії постанов про відкриття виконавчого провадження направлені за вихідними № 09.1-20512/В-10/78, № 09.1-20511/В-10/784 сторонам, в тому числі боржникам, у відповідності до положення статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» (далі- Закону), за адресою, яка була зазначена у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
В наданій фотокопії матеріалів виконавчого провадження ВП № 34380039 (а.п 51) міститься поштовий конверт з зворотнім поштовим повідомленням з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В наданій фотокопії матеріалів виконавчого провадження ВП № 34379879 (а.п 32) міститься поштовий конверт з зворотнім поштовим повідомленням з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з положенням статті 31 Закону, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Отже, суд вважає, що державний виконавець в повній мірі дотримався передбаченої Законом процедури відкриття виконавчого провадження, та процедури спеціального направлення постанов про відкриття виконавчих проваджень боржника.
Інші доводи скарги щодо неправомірності відкриття виконавчих проваджень та порушення процедури повідомлення про відкриття виконавчих проваджень суд знаходить безпідставними, і, на думку суду, скаржники вдалися до трактування певних процесуальних норм на свій розсуд.
На примірниках супроводних листів до постанов про відкриття виконавчих проваджень містяться записи про особисте отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.02.2013 року копій постанов про відкриття виконавчих проваджень.
Доводи скарги, що державний виконавець вручив боржникам постанови про відкриття виконавчих проваджень через п'ять місяців не можуть свідчити про неправомірність дій державного виконавця, оскільки державний виконавець направив боржникам вказані постанови у відповідності до Закону, а така процесуальна дія як вручення будь- яких документів виконавчого провадження сторонам, знаходиться в межах дії положень ст. ст. 6, 12 Закону.
Суд знаходить безпідставними доводи скарги, щодо неправомірності накладення державним виконавцем арешту на нерухоме майно боржників з наступних підстав:
Законом визначені умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Положенням ч.ч. 1, 2 ст.2 Закону законодавцем визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Положенням ч.ч.1, 3 ст.6 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушеня прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.
Положенням ст.25 Закону законодавцем врегульовано питання прийняття виконавчого документу до виконання.
Зокрема, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбачени цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягнення з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
В матеріалах досліджених судом виконавчих проваджень містяться відповідні заяви від 20.09.2012 року Публічного акціонерного товариства «Державний ощадбанк України» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Ощадбанк», Одеського міського відділення № 7860 ПАТ «Ощадбанк» про прийняття виконавчих листів на примусове виконання, і одночасне вжиття заходів забезпечення виконання, зокрема, арешту на майно боржників.
Отже, суд вважає повністю правомірними дії державного виконавця в частині вжиття заходів забезпечення виконання судового рішення одночасно з відкриттям виконавчих проваджень.
Інші доводи скарги щодо неправомірності дій державного виконавця в цій частині зводяться до неправильного розуміння скаржниками положень Закону, який є спеціальним до даних правовідносин.
Доводи скарги, щодо неправомірності звернення державним виконавцем стягнення на нерухоме майно, в тому числі, що обтяжене іпотекою, при виконанні виконавчих документів про стягнення заборгованості за кредитом, також є безпідставними, а дії державного виконавця правомірними, з наступних підстав:
Зі змісту ч.1 ст.27 Закону вбачається, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другої статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Судом враховується, що матеріалами виконавчого провадження в повній мірі підтверджено невиконання боржниками в самостійному порядку рішення суду.
Крім того, суд враховує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечували факту невиконання ними рішення суду.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.32 Закону заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Главою 4 Закону врегульований загальний порядок звернення стягнення на майно боржника.
Так, у відповідності до ч.1 ст.52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації, тобто цією нормою Закону передбачено три самостійні стадії виконавчого провадження, якими вирішуються відмінні процедурні питання примусового виконання, більш того вони здійснюються в певний проміжок часу після завершення попередньої дії, зокрема після закінчення строку на оскарження.
Положенням ст.57 Закону врегульовано питання арешту і вилучення майна боржника.
Зокрема, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: …описом майна боржника і накладенням на нього арешту.
Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем в кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту.
Суд дійшов висновку, що дії державного виконавця з проведення опису та арешту майна боржників в повній мірі відповідають вищевказаним нормам Закону, і підстав для визнання їх неправомірними не має.
З цих же підстав відсутні підстави для скасування акту опису та арешту майна.
Доводи скарги в частині, як на думку скаржників, неправомірного звернення стягнення на майно боржників, в тому числі нерухоме, що обтяжено іпотекою, суд знаходить безпідставними з наступних підстав:
Відповідно до положення ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно переж іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Суд повторює, що застава є правовим інститутом цивільного законодавства, якому властива забезпечувальна функція, і є дієвою гарантією кредитору - заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, незалежно від майнового стану боржника, і наявності у нього заборгованості перед іншими кредиторами.
В силу ч.1 ст.54 Закону звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача- заставодержателя.
В силу ч.8 ст.54 Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахування Закону України «Про іпотеку».
За договором іпотеки від 03.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4, і внесеного до реєстру за № 1779, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Одеського міського відділення № 7860 ПАТ «Ощадбанк» є іпотекодержателем нерухомого майна, стягнення на яке звернуто державним виконавцем за виконавчими документами, виданими на виконання судового рішення, ухваленого на захист прав Публічного акціонерного товариства «Державний ощадбанк України» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Ощадбанк», Одеського міського відділення № 7860 ПАТ «Ощадбанк» як кредитора ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тобто, на думку суду, банківська установа в даному випадку є і стягувачем, і іпотекодержателем, тобто у державного виконавця були відсутні будь- які перешкоди для звернення стягнення на майно боржника, що обтяжене іпотекою.
Відповідно до статті 58 Закону державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.
Доводи скарги, що державний виконавець мав визначити стартову ціну арештованого майна за визначеною сторонами ціною в договорі іпотеки, спростовуються вищенаведеною нормою Закону, крім того, такі дії державного виконавця повністю відповідають ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку».
Постановою від 26 жовтня 2012 року державним виконавцем було призначено ТОВ «Оціночна компанія «Вега» як суб'єкта оціночної діяльності- суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, і в цей же день вказана постанова направлена сторонам до відома.
В матеріалах дослідженого судом виконавчого провадження міститься звіт про незалежну оцінку нерухомого майна - житлового будинку, що складений ТОВ «Оціночна компанія «Вега», а висновок про вартість земельної ділянки наданий Колсалтинговою групою «Арго-Експерт» на підставі договору з ТОВ «Оціночна компанія «Вега», що в повній мірі відповідає Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Отже підстав для визнання оцінки майна недійсною суд не знаходить.
Доводи скарги в частині, як на думку скаржників, неправомірності дій державного виконавця щодо внесення державним виконавцем подань про обмеження боржникам права виїзду за межі України, та примусового входження до житла боржників, є безпідставними, не підтвердженими жодними доказами, крім того, ці доводи повністю спростовуються дослідженими судом матеріалами виконавчих проваджень.
Крім того, суд вважає такі дії державного виконавця законними, оскільки вони спрямовані на реальне забезпечення виконання судового рішення, яке, в силу Основного Закону, є обов'язковим до виконання на території України.
Що стосується вимог скарги про визнання неправомірними дій Шапошника В.В.- начальника підрозділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, суд знаходить ці вимоги необгрунтованими жодними доказами, незаснованими на законі з наступним підстав:
В силу ч.2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
В силу ч.2 ст.83 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішенням, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом.
Таким чином, начальник відділу державної виконавчої служби наділений правом контролю за рішеннями, діями державного виконавця, що не може трактуватись як обов'язок.
Право стягувача та іншого учасника виконавчого провадження на оскарження начальнику відділу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця передбачено ч.1 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження».
Матеріали досліжених виконавчих проваджень містять докази належної організації Шапошником В.В., в межах функціональних обов'язків, здійснення підпорядкованим йому державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання вищевказаного рішення суду, більш того, ним самостійно вчинялись виконавчі дії з виконання цих виконавчих проваджень, що також підтверджується дослідженими судом виконавчими провадженнями.
Отже підстав для визнання дій/бездіяльності Шапошника В.В. неправомірними не має.
Інші доводи скарг, в межах їх предмету не дають суду підстав дійти протилежного висновку.
На підставі наведеного, керуючись ст. 572 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч.ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст. 27, 32, ч. 2 ст. 40, п. 2 ч. 1 ст. 47, ч.ч.1,8, 54, ч. ч. 1, 3 ст. 55, 58, ч.2 ст. 83, Закону України «Про виконавче провадження», ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 15, 57-61, 64, 88, 208, 212 - 215, 218, 223, 293, 294, 296, 386, 387, 388 ЦПК України, суд,-
В задоволенні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2- відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили ухвалою за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного суду Одеської області протягом п'яти днів з часу отримання її повного тексту через Комінтернівський районний суд Одеської області.
Суддя В.К. Барвенко