Справа № 296/7024/14-а
2-а/296/484/14
Іменем України
"06" жовтня 2014 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого-судді Галасюка Р.А.,
при секретарі Могилевець В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 327 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту власності та ринкового регулювання Житомирської міської ради про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернулася до місцевого загального суду як адміністративного суду з позовом про зобов'язання відповідача видати їй акт про відсутність матеріальної претензії за проведений розрахунок, який є додатком до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за р. № 5047 від 05.06.2009 р..
Представником відповідача до початку розгляду справи по суті заявлено клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли як між суб'єктами господарювання.
Позивач та представник у вирішенні клопотання послалися на розсуд суду.
При вирішенні клопотання про закриття провадження у справі, суд виходить із завдань адміністративного судочинства, якими відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Таке звернення реалізовується шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції (ст.104 КАС України).
Проте, відповідно до частини першої статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
За п.1 ч.1 ст.18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.
Визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції» наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Частина 2 статті 17 КАС України встановлює категорії публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ. У всіх категоріях спорів, за цією нормою, передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних повноважень.
Саме ж поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 КАС України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій», та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.
Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які їхні рішення, дії та бездіяльність.
Однак, рішеннями суб'єкта владних повноважень можуть бути нормативно-правові акти, або ж акти індивідуальної дії.
КАС України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії.
За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт - виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту /актів/ щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта /суб'єктів/, якому він адресований.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.
Юрисдикція адміністративних справ - правова категорія, яка відмежовує публічно-правові спори, що мають розглядатись і вирішуватись адміністративними судами, від спорів, які віднесені до компетенції інших судових органів. При цьому юрисдикція певної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Зазвичай загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) справи є характер спірних матеріальних правовідносин і суб'єктний склад їх учасників. Інститут юрисдикції (підвідомчості) є обов'язковою умовою законності правосуддя, оскільки забезпечує чітке функціонування судової влади і правильність розгляду та вирішення справ, розмежовуючи предметну компетенцію судів різних юрисдикцій.
В адміністративних справах з участю суб'єктів владних повноважень визначальним критерієм визначення юрисдикції є характер спірних матеріальних правовідносин і зміст правового спору, під яким розуміють становище суб'єктів у матеріальних правовідносинах один щодо одного.
У цивільних (господарських) правовідносинах це становище характеризується рівністю, в адміністративних - владою і підпорядкуванням.
Відповідно до ст. 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що перебуває у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (ст. 326 ЦК). Згідно із ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власником майна є держава в особі органу державної влади, який у межах своєї компетенції здійснює управління об'єктами права державної власності, оскільки згідно із ст. 73, 74 Господарського кодексу України та ст. 1, 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» саме ці державні органи є представниками власника (держави) і виконують його функції з реалізації прав держави як власника об'єктів державної власності, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними.
При здійсненні повноважень власника майна орган державної влади є не суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС, а рівноправним суб'єктом майнових відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права володіти, користуватися і розпоряджатися майном.
Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі відповідача щодо розпорядження майном і передачі відповідних прав щодо нього, не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
Правовідносини між сторонами в даному випадку виникли з приводу виконання договору купівлі-продажу, який виник між двома суб'єктами господарювання, оскільки 05.06.2009 року Житомирською міською радою укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в рамках виконання Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Позовні вимоги у даній справі випливають із цивільно-правових відносин та мають приватноправовий характер, оскільки стосуються права позивача на спірне майно. При цьому спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а обумовлений необхідністю захисту позивачем своїх майнових інтересів, спрямованих на отримання у власність чи подальше користування державного майна. Отже, спір є приватноправовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, а тому такий спір не повинен вирішуватися адміністративними судами.
Оцінка законності дій (бездіяльності) органу державної влади може бути дана в мотивувальній частині рішення суду в спорі про право на спірне майно. У зв'язку з цим визначена у ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів на даний спір не поширюється.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності на нерухоме майно. Відповідно до статті 29 зазначеного Закону, управління комунальною власністю належить виконавчим органам міських (районних в містах) рад.
Таким чином, в даному випадку, при здійсненні повноважень, як особа якій передано управління комунальною власністю громади, відповідач не є суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, зокрема у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, підвідомчі господарським судам.
Отже, порядок вирішення заявленого спору регламентовано нормами Господарського процесуального кодексу України, що виключає можливість розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства і згідно з ч. 2 цієї ж статті, якщо провадження у справі закривається з такої підстави, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Про закриття провадження у справі суд відповідно до ч.3 ст.157 КАС України постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Враховуючи викладене, позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю, а позивачеві суд роз'яснює, що вирішення даної категорії справ віднесено до юрисдикції господарських судів.
Оскільки в разі закриття провадження у справі сплачена сума судового збору згідно п.5.ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» повертається за ухвалою суду, сплачений ОСОБА_1 згідно квитанції № 006300731 від 05.08.2014 р. судовий збір в сумі 74,00 грн. підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7-14, 50, 71, 86, 121, 138, 143, 157, 158-160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту власності та ринкового регулювання Житомирської міської ради про зобов'язання вчинити дії - закрити.
Повернути ОСОБА_1 сплачений згідно квитанції № 006300731 від 05.08.2014 р. судовий збір в сумі 74 (сімдесят чотири) грн..
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р. А. Галасюк