30 вересня 2014 року м. Київ К/800/4387/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Суддя-доповідач:Вербицька О.В.
Судді: Маринчак Н.Є.
Муравйов О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Миколаївській області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р.
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 р.
у справі № 2а-3620/12/1470
за позовом Публічного акціонерного товариства «Возко»
до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Миколаївській області
за участю Прокуратури Миколаївської області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Публічне акціонерне товариство «Возко» (далі - позивач, ПАТ «Возко») звернулось до суду з позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Миколаївській області (далі - відповідач, Вознесенська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000302301 від 20.10.2011 р.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі Вознесенська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.
Вознесенською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Возко» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2011 року, за результатами якої складено акт № 1792/23/00310781 від 12.10.2011 р.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за липень 2011 року та, відповідно, до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вказаний період.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000302301 від 20.10.2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1285083 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України).
Пунктом 200.4 ст.200 Податкового кодексу України встановлено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Возко» були укладені угоди з ТОВ «Золотий Екватор», МПП «Зенит», ТОВ «Полімер Пак», ТОВ «Галхімімпекс», ТОВ «ТМР-Україна», ТОВ «Вознесенський шкірсировий завод», за наслідками виконання яких, отримав від контрагентів податкові накладні на загальну суму ПДВ 1 285 083 грн.
Сума податку на додану вартість, сплачена постачальникам, була включена позивачем до складу податкового кредиту та, в подальшому, заявлена до бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2011 року.
Відповідно до абз. 1, 2, 8 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п.п. «е» та «и» п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити, зокрема, як опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг, а також вид цивільно-правового договору.
Як встановлено судами, в наданих контрагентами позивача податкових накладних зазначено опис (номенклатура) товарів/послуг, та їх кількість і обсяг, а також вид цивільно-правового договору.
Крім того, податкові накладні заповнені належним чином та мають всі передбачені Податковим кодексом України обов'язкові реквізити.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та заявлено бюджетне відшкодування, відповідають вимогам п.201.1 ст.200 ПК України.
Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р. та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 р. залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Миколаївській області відхилити.
2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 р. залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
О.В. Муравйов