02 жовтня 2014 року м. Київ К/800/21085/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Васильченко Н.В.; Єрьоміна А.В.,
секретар судового засідання - Наумець О.В.;
за участю представника позивача - Котька М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікоген-Україна» до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Гуляєва О.О., Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, що переглядається за касаційною скаргою Державної реєстраційної служби України на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року,
У вересні 2013 року ТОВ «Мікоген-Україна» звернулося до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Гуляєва О.О. (Реєстратор) та Державної реєстраційної служби України (Служба) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії.
Зазначали, що у липні 2013 року подали до Служби заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно (цілісний майновий комплекс). Реєстратор відмовив у державній реєстрації прав, мотивувавши це тим, що подані документи не відповідають вимогам закону.
Посилаючись на те, що у рішенні відсутня чітка підстава для відмови у реєстрації, а поданий заявником пакет документів є повним та належно оформленим, просили визнати протиправним та скасувати рішення Реєстратора від 22 липня 2013 року № 4181176, зобов'язавши Службу зареєструвати за ТОВ «Мікоген-Україна» право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Тернопільська область, Шумський район, село Вілія, вул. Лісова, будинок 1-а.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі Служба, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, представника позивача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що у липні 2013 року ТОВ «Мікоген-Україна» звернулося до Служби із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно (цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Тернопільська область, Шумський район, село Вілія, вул. Лісова, будинок 1-а).
22 липня 2013 року Реєстратор відмовив у державній реєстрації прав (рішення № 4181176), з посиланням на те, що подані документи не відповідають вимогам закону.
У рішенні не конкретизовано, про яку саме невідповідність йдеться, в той же час в запереченнях на позов Реєстратор послався на неподання позивачем заяви про реєстрацію земельної ділянки під цілісним майновим комплексом та технічного паспорту.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що подання заяви про реєстрацію земельної ділянки не вимагається, оскільки позивач не набув права власності на таку ділянку, а лише орендує її. Також суди зазначили, що позивач не проводив реконструкції або перебудови нерухомого майна, тому технічний паспорт також подавати не потрібно.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів частково.
Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Доводи скарги зводяться до того, що Державна реєстраційна служба України не є належним відповідачем у справі, оскільки суб'єктом, який наділений повноваженнями щодо реєстрації прав на нерухомість є державний реєстратор. Також зазначають, що проведення реєстрації є дискреційними повноваженнями реєстратора, тому суд не може перебирати їх, ухвалюючи рішення про зобов'язання здійснити реєстрацію.
Надаючи правову оцінку переліченим твердженням відповідача, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 9 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» єдиним суб'єктом, наділеним повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації, є державний реєстратор.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення про відмову в державній реєстрації винесено державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Гуляєвим О.О.
За таких обставин, суд першої інстанції помилково зобов'язав у резолютивній частині свого рішення Службу, а не Реєстратора усунути порушення прав позивача.
Розглядаючи питання щодо правомірності зобов'язання Державної реєстраційної служби України провести реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, колегія суддів погоджується з викладеними у касаційній скарзі доводами відповідача.
З мотивів, викладених вище, Державна реєстраційна служба України не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість.
Крім того, аналіз Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а вчиненню реєстраційної дії передують етапи перевірки поданих документів та отримання відповідей на запити від інших повноважних органів.
Розглянувши справу, суди досліджували виключно відсутність необхідності подання технічного паспорту на майно та заяви про реєстрацію земельної ділянки.
Тому суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію права за обставин, коли достеменно не встановлено, що усі подані документи є належним чином оформлені, а усі етапи їх перевірки - завершені.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року - скасувати.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року змінити.
У третьому абзаці резолютивної частини цієї постанови слова «Зобов'язати Державну реєстраційну службу України провести реєстрацію» замінити словами «Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Гуляєва О.О. повторно розглянути заяву щодо реєстрації».
В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
Н.В.Васильченко
А.В.Єрьомін