"11" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/37298/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Островича С.Е.
Федорова М.О.
за участю:
секретаря Мосійчук І.М.
представника відповідача Краська І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Рівне Державної податкової служби та Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2011
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012
у справі №2а/1770/2768/11
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у м. Рівне Державної податкової служби
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, СПД-ФО ОСОБА_3) до Рівненського окружного адміністративного суду звернуося з адміністративним позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Рівне ДПС) №0000321742 від 18.01.2011 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 1055127,15 грн.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2011, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000321742 від 18.02.2011 про визначення податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності» в сумі основного платежу 4239,90 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що проведеною перевіркою позивача встановлено порушення позивачем вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», відповідно до п. 7.1 ст. 7, пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. «б» п. 1 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.
Позиція відповідача ґрунтується на тому, що відповідно до первинних документів в 2009 році та в I-III кварталах 2010 року оплачено товарно-матеріальні цінності по зовнішньоекономічному контракту, що придбані та реалізовані в попередніх звітних періодах, а також без законодавчих підстав проводилось нарахування амортизації в розрізі груп основних фондів, у зв'язку з чим податковим органом до складу валових витрат не прийнято витрати в сумі 3741758,00 грн. за 2009 рік та в сумі 3292423,00 грн. за I-III квартали 2010 року.
За результатами перевірки донарахована сума податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності 1055127,15 грн., в т.ч. за 2009 рік - 561263,70 грн., за I-III квартали 2010 року - 493863,45 грн.
Статтею 13 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України встановлено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
З правового аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що фізична особа-підприємець формує витрати за переліком статей 5 («Валові витрати») та 8 («Амортизація») Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовуються у частині підтвердження первинними документами витрачених платником податків сум згідно з операціями (які відповідають переліку названої статті) за результатами або за участю яких у звітному податковому періоді безпосередньо отримано дохід.
Згідно з положеннями ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платнику податків надано право додатково зменшити склад валового доходу на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.
До податкової декларації за звітний податковий період включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.
Визначення терміну амортизація основних фондів і нематеріальних активів наведено у положеннях ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме як поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовлені основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.
Таким чином, придбання та використання позивачем основних засобів виробництва у власній господарській діяльності, є нормативно обґрунтованою підставою для нарахування амортизаційних відрахувань на такі основні фонди. Віднесення позивачем до складу валових витрат витрати, що безпосередньо не пов'язані з одержанням доходу, відповідачем під час перевірки не встановлено.
Обов'язкове ведення позивачем бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів для включення суми амортизаційних відрахувань до складу валових витрат, яке не передбачено чинним законодавством, не означає можливість обмеження позивача в правах, встановлених ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», у зв'язку з чим віднесення позивачем до складу валових витрат амортизаційних відрахувань є правомірним.
Стосовно позиції судів попередніх інстанцій про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат в 2009 році та I-III кварталах 2010 року витрат в сумах, відповідно, 3713492,00 грн. та 3292423,00 грн., оскільки дослідженими судом доказами встановлено, що такі витрати не пов'язані з господарською діяльністю підприємця в зазначених періодах, то колегія суддів зазначає наступне.
Доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали загальну систему оподаткування доходів, одержуваних від такої діяльності, у момент виникнення спірних правовідносин, оподатковувався в порядку відповідно до положень розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», механізм застосування яких було передбачено розділом четвертим Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІУ від 21.04.1993 №12.
До складу загального оподатковуваного доходу включаються кошти, фактично отримані на розрахунковий рахунок або в касу суб'єкта малого підприємництва (тобто, застосовується касовий метод обчислення виручки). Загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Документально підтвердженими витратами вважаються оплачені витрати поточного звітного періоду, а також попередніх періодів, якщо вони стосуються доходу, отриманого протягом звітного періоду. Такі витрати обов'язково мають бути підтверджені відповідними документами. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, вони враховуються податковими органами під час проведення остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними у додатку 6 до Інструкції №12.
При цьому, на думку колегії суддів посилання відповідача на ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» в даному випадку є безпідставним, оскільки положення цієї статті не встановлюють обов'язковість отримання доходу в періоді, в якому здійснені витрати, а лише встановлюють зв'язок з отриманням доходу, а не з отриманим доходом.
Судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки тій обставині, що перевіряючими не визначено об'єкту оподаткування, тобто не розраховано, що є чистим доходом позивача, та не доведено, що сума податку розрахована із об'єкта оподаткування не включена до декларації про доходи.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне Державної податкової служби залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров