18 вересня 2014 року м. Київ К/800/32607/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Олендера І.Я.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим про визнання неправомірними дій та скасування постанови, спонукання до виконання певних дій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року, -
У березні 2013 року Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим про визнання неправомірними дій та скасування постанови, спонукання до виконання певних дій.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 15 лютого 2013 року надіслав на адресу Відділу заяву про відкриття виконавчого провадження , в якій на підставі ст.ст. 3,21 Закону України «Про виконавче провадження» просив відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання виданого Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим 24 грудня 2012 року виконавчого листа по адміністративній справі №2а-7910/09/0170 про стягнення на його користь з Військового комісаріату АРК заборгованості в розмірі 855,44 грн. Зазначена заява отримана Відділом 18 лютого 2013 року.
21 лютого 2013 року відповідач за результатами розгляду заяви позивача прийняв постанову про відмову в прийнятті до провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), в якій відповідно до п. 8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено про відмову у прийнятті до провадження виданого Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим 24 грудня 2012 року виконавчого листа та у відкритті виконавчого провадження з його примусового виконання.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст.2 Закону України «Про виконавче провадження»).
У статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено,що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.
З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» , який згідно зі ст.1 встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
У статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
Указом Президента України №384/2011 від 06.04.2011р. затверджено Положення про Пенсійний фонд України, у п.1 якого зазначено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який входить до системи органів виконавчої влади.
Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є органи Пенсійного фонду України.
Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 30 січня 2013 року, яка набрали сили з 06 лютого 2013 року, затверджена нова редакція Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників. Зазначений порядок прийнятий відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» і пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
У пункті 2 Порядку вказано, що в його розумінні боржниками є визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства; а виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
При цьому, у виконавчому листі, виданому Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим 24 грудня 2012 р по адміністративній справі №2а-7910/09/0170, боржником зазначений Військовий комісаріат АРК, який є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється з рахунок бюджетних коштів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що з 06 лютого 2013 року рішення про стягнення коштів з Військового комісаріату АРК виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства.
Відповідно до частини третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: