"16" вересня 2014 р. м. Київ К/800/436/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Пилипчук Н. Г. Титенко М. П. Кичигін О. Р., Фірсов Д. О. Степаненко С. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року
у справі№ 1570/4099/2012
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Актів-Транском»
доДержавної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2013 року у справі № 1570/4099/2012 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Актів-Транском» задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2013 року у справі № 1570/4099/2012 скасовано. Прийнято нову постанову. Позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000802200 від 14.06.2012 року та № 0000812200 від 14.06.2012 року.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 138.2, 138.6 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатом проведеної відповідачем планової виїзної документальної перевірки фінансово господарської діяльності ТОВ «Актів-Транском» з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року складено акт від 30.05.2012 року № 894/22-0301/35989995, яким встановлено порушення п. 5.1, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке призвело до заниження податку на прибуток на суму 738503,00 грн.; та п. п. 138.2, 138.8, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року на 134 816,00 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість у розмірі 708 033,00 грн.
На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби прийняте податкове повідомлення рішення № 0000802200 від 14.06.2012 року, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 873 319,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 184 626,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000812200 від 14.06.2012 року, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 708 033,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 177 008,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано всіх документів, які б підтверджували здійснення господарських операцій з контрагентами, а тому висновок відповідача щодо відсутності у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, виписаних по господарським операціям між позивачем та його контрагентами ТОВ «Транспортна Експедиційна Компанія «Київ-Логістик», ПП «Юг-Стандарт», ТОВ «Автотранс Груп Південь», ТОВ «Флорена-плюс», ТОВ «Укрхолод» є обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по спірним операціям.
Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду передчасним, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
У відповідності до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає, оскільки судом не спростовано встановлені місцевим адміністративним судом обставини щодо відсутності реальності виконання спірних операцій позивача та ТОВ «Транспортна Експедиційна Компанія «Київ-Логістик», ПП «Юг-Стандарт», ТОВ «Автотранс Груп Південь», ТОВ «Флорена-плюс», ТОВ «Укрхолод» з посиланням на відповідні первинні документи.
В силу положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувались у суді першої інстанції, за власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що позивач двічі звертався до суду апеляційної інстанцій з клопотанням про залучення документів (т. 9 а. с. 182, т. 10 а. с. 1) без зазначення обґрунтування їх надання на стадії апеляційного перегляду.
Згідно з журналом судового засідання від 05.12.2013 року судом апеляційної інстанції залучено документи до матеріалів справи за клопотанням товариства (т. 10 а. с. 215).
Проте, результати розгляду іншого клопотання судом не відображені, а в порушення ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувана постанова не містить обґрунтування прийняття доказів апеляційним судом.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене, розглянути спір з урахуванням наданих позивачем первинних документів та доказів на підтвердження реальності спірних операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року у справі № 1570/4099/2012 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді О. В. Вербицька
Н. Г. Пилипчук