08 вересня 2014 року м. Київ К/9991/1906/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Шипуліна Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.2011 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 р.
у справі №0670/6575/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А.С.С. ЛТД»
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі
про визнання незаконним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «А.С.С. ЛТД» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення від 16.08.2010 р. №46958/10/28-01 про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість позивача, поданої за липень 2010 року; скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.12.2010 р. № 0012351601/0, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Позивачем 12.08.2010 р. подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року, додаток 5 до декларації «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» та реєстр отриманих та виданих податкових накладних за липень 2010 року в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку.
13.08.2010 р. позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за липень 2010 року була подана безпосередньо до канцелярії податкового органу, про що свідчить вхідний штамп на копії декларації позивача. Проте вказана декларація не була визнана відповідачем як податкова звітність, оскільки до неї не було додано копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних у електронному вигляді, про що свідчить лист податкового органу від 16.08.2010 р. № 46958/10/28-01.
У подальшому працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності подання податкової звітності позивачем за липень 2010 року, про що складено акт від 09.12.2010 р. №9245/15-2 , яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.4.1 ст.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166, а саме - неподання податкової звітності відповідного податкового періоду.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2010 р. №0012351601/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем документально підтверджено вчасне подання податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року.
Відповідно до абз.1 пп. 4.1.2 п. 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.
Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.
Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.
За змістом абзацу п'ятого пп. 4.1.2 п. 4.1 цієї ж статті Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.
Таким чином, наведеним нормативним положеннями передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків, яких з поданої позивачем декларації не вбачається.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що податкова декларація разом з реєстром виданих та отриманих податкових накладних була подана позивачем у відповідності до вимог п.п.7.2.8 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в електронному вигляді - на електронному носії та не містила будь-яких недоліків.
Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження надсилання на поштову адресу позивача листа про невизнання податкової звітності від 16.08.2010 р. №46958/10/28-01 з повідомленням про вручення, а позивачем заперечувався факт отримання зазначеного повідомлення, з огляду на що, останній був позбавлений можливості оскаржити зазначене рішення податкового органу про невизнання податкової звітності.
За наведених обставин, висновок судових інстанцій про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2010 р. № 0012351601/0 є обґрунтованим.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 р. у справі №0670/6575/11 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Шипуліна Т.М.