Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
17 вересня 2014 року Справа № П/811/2909/14
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравчук О.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідача - Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
До Кіровоградського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2014 року №006491704 про визначення до сплати грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 27 809,63 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 6952,41 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки відповідача щодо наявності порушення з боку ОСОБА_1 підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України внаслідок неоподаткування отриманого доходу у вигляді додаткового блага є безпідставними, оскільки анулювання (прощення) банком заборгованості за кредитним договором не є тотожним отриманому додатковому благу, котре згідно положень Податкового кодексу України має бути оподатковано. Також позивач наголошує що визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб, у тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі. При цьому, відсотки за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору та списані за його рішенням, не є доходом платника податків у розумінні Податкового кодексу України, котрий підлягає оподаткуванню в порядку підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
У судовому засіданні представник позивача підтримала адміністративний позов з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки ОСОБА_1, внаслідок порушення вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, занижено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету на суму 27809,63 грн.
Представник відповідача у судовому засіданні позицію податкового органу підтримала та просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову.
Принагідно представники сторін подали суду клопотання про подальший розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження (а.с.62- 63).
Розглянувши вказану адміністративну справу у порядку письмового провадження, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд
15 липня 2014 року посадовими особами Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при оподаткуванні доходів, отриманих у вигляді списання заборгованості, за період з 01 січня по 31 грудня 2013 року.
За результатами перевірки податковим органом було складено Акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 15 липня 2014 року №90/1740/НОМЕР_1, згідно якого контролюючий орган дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 пп. 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пп.164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано грошове зобо'язання по податку з доходів фізичних осіб за період, що перевіряється, на загальну суму 27809,63 грн. (а.с.8-11)
На підставі висновків вказаного Акта перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №0016491704 від 15 серпня 2014 року, яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання на загальну суму 34 762,04 грн. (із них за основним платежем - 27809,63 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6952,41 грн.) (а.с.7).
Як вбачається матеріалів справи, оскаржене податкове повідомлення-рішення базується на висновках акту перевірки про те, що позивачем, всупереч вимогам Податкового кодексу України, не задекларовано в річній декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік дохід у вигляді анульованої заборгованості за кредитним договором в сумі 164935,48 грн та, відповідно не сплачено до бюджету податкове зобов'язання з зазначеного доходу в сумі 27809,63 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.
Податковим кодексом України визначено вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Зокрема, стаття 16 Податкового кодексу України зобов'язує платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (підпункт 16.1.3 пункту 16.1), сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1).
Пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України до платників податку з доходів фізичних осіб віднесено: фізичних осіб - резидентів, яка отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізичних осіб - нерезидентів, які отримують доходів з джерела їх походження в Україні; податкових агентів.
За змістом пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування вказаним податком є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування резидента є, серед іншого, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
У свою чергу, згідно з підпунктом „д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
При цьому вказане положення містить застереження, згідно з яким якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
З аналізу наведених законодавчих положень у їх системному зв'язку, суд приходить до висновку, що обов'язок щодо самостійної сплати податку на доходи фізичних осіб внаслідок анулювання кредитором суми боргу виникає у платника податку за наявності таких умов:
- отримання платником податку доходу у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням;
- надіслання (вручення) платнику податку кредитором повідомлення про анулювання боргу або укладення з платником відповідного договору;
- включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду.
Так, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" було укладено кредитний договір № 432/30-ФО1 від 26 червня 2008 року, на умовах якого позивачеві було надано кредит в сумі 52129,12 доларів США (а.с.27-33).
14 березня 2013 року ПАТ "Укрсоцбанк" надіслало на адресу позивача повідомлення №10/-186/96-3394 про анулювання заборгованості у сумі 164 935,48 грн. за кредитним договором №432/30-ФО1 від 26 червня 2008 року. Згідно матеріалів справи, таке повідомлення отримано позивачем особисто 22 березня 2013 року (а.с. 25).
У зазначеному листі кредитор звернув увагу позивача на тому, що згідно підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України обов'язок сплати податку на доходи фізичних осіб з доходу у вигляді суми анульованого боргового зобов'язання та відображення суми отриманого доходу у річній податковій декларації покладається на позичальника - ОСОБА_1
При цьому ПАТ „Укрсоцбанк" відобразило у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за І квартал 2013 року нарахований та виплачений ОСОБА_1 дохід на суму 164935,48 грн (а.с. 24,58).
Суд вважає, що викладені обставини підтверджують факт отримання позивачем доходу на суму 164935,48 грн у розумінні підпункту „д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
Водночас, суд вважає юридично помилковою позицію позивача про те, що суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не є доходом платника - додатковим благом з огляду на приписи підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Так, підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Кодексу додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Отже, вказане законодавче положення не підлягає самостійному застосуванню до спірних правовідносин, оскільки допускає винятки, безпосередньо встановлені розділом IV Податкового кодексу України, а відтак - і підпунктом „д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
При цьому суд критично оцінює посилання позивача на те, що прощення кредитором суми несплачених позичальником відсотків за користування кредитом не можуть вважатися доходом такого позичальника, а оподаткуванню підлягає лише сума анульованого кредитором „тіла кредиту". Так, Податковий кодекс України при визначенні доходу, отриманого платником податків внаслідок анулювання боргу за кредитним договором, не виокремлює складових частин суми такого боргу, а отже базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є вся сума анульованого боргу позичальника, включаючи відсотки, нараховані за користування кредитом.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у відповідності до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункт 179.7 статті 179 Податкового кодексу України позивач зобов'язана була до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку, відобразити в ній вказаний дохід та самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним та сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в декларації.
Невиконання позивачем такого обов'язку обумовило самостійне донарахування податковим органом позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України та на підставі, встановленій підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.
Крім того, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що самостійне визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
За таких умов суд вважає, що відповідачем правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 27809,63 грн за основним платежем та 6952,41 - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відтак, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Виходячи із положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у сув'язі з приписами частин другої, третьої статті Закону України „Про судовий збір", із позивача підлягає стягненню сума несплаченого судового збору у розмірі 1644,30 грн (1827,00 грн - 182.70 грн) на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 17, 71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1644,30 грн (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні, тридцять копійок) на користь Державного бюджету України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд в десятиденний строк з дня отримання копії цієї постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.В. Кравчук