"02" жовтня 2014 р.Справа № 923/501/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Головея В.М., Мирошниченко М.А.
при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Ященко Р.Ю. - за дорученням
від відповідача: Литвиненко О.В. - за дорученням
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"
на рішення господарського суду Херсонської області
від 26 червня 2014 року
у справі № 923/501/14
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"
про стягнення 19.817.868 грн. 82 коп.
15.04.2014 р. публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі позивач, Компанія) звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (далі відповідач, ПАТ) про стягнення грошових коштів в сумі 19.817.868 грн. 82 коп.
Позов мотивовано тим, що ПАТ не виконало свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № 471-ПР від 28.12.2012 р. (далі договір) щодо своєчасної та повної оплати отриманого протягом лютого-листопада 2013 р. за цим договором природного газу, внаслідок чого має борг по його оплаті у сумі 14.808.942 грн. 12 коп., а тому повинно сплатити Компанії не лише зазначену суму боргу, а ще й 1.801.562 грн. 32 коп. - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 24.04.2013 р. по 13.10.2013 р., 514294 грн. 12 коп. - 3% річних за період з 14.03.2013 р. по 10.01.2014 р., 245603 грн. 76 коп. - інфляційних витрат за період з березня 2013 р. по грудень 2013 р., 2447466 грн. 50 коп. - 7% штрафу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 73080 грн.
У відзиві відповідач позовні вимоги визнавав частково, зокрема, в частині стягнення суми боргу в розмірі 14.808.942 грн. 12 коп., 3% річних та інфляційних витрат, а решту частину позовних вимог вважав частково необґрунтованими, посилаючись на те, що споживачами послуг з теплопостачання є населення, медичні та освітні заклади, бюджетні установи, які мають низьку платіжну дисципліну, внаслідок чого ПАТ має значну дебіторську заборгованість, а також те, що "Херсонська ТЕЦ" не компенсовано пільг, субсидій та субвенцій. Крім того, специфіка його виробничої діяльності полягає у неможливості застосовувати до боржників такий засіб впливу, як припинення постачання послуг, а сезонність розрахунків за спожиті послуги з теплопостачання є негативним чинником, що впливає на фінансовий стан товариства, внаслідок чого на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 3 ст. 83 ГПК України та ч. 1 ст. 233 ГК України просив зменшити розмір пені та 7% штрафу на 50 %
Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.06.2014 р. (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено у повному обсязі та з ПАТ на користь Компанії стягнуто: 14.808.942 грн. 12 коп. - боргу, 1.801.562 грн. 32 коп. - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 24.04.2013 р. по 13.10.2013 р., 514294 грн. 12 коп. - 3% річних за період з 14.03.2013 р. по 10.01.2014 р., 245603 грн. 76 коп. - інфляційних витрат за період з березня 2013 р. по - грудень 2013 р., 2447466 грн. 50 коп. - 7% штрафу та 73080 грн. - понесених судових витрат по справі на сплату судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, ПАТ не виконало свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № 471-ПР від 28.12.2012 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого протягом лютого-листопада 2013 р. за цим договором природного газу, внаслідок чого має борг по його оплаті у сумі 14.808.942 грн. 12 коп., а тому повинно сплатити Компанії не лише зазначену суму боргу, а ще й 1.801.562 грн. 32 коп. - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 24.04.2013 р. по 13.10.2013 р., 514294 грн. 12 коп. - 3% річних за період з 14.03.2013 р. по 10.01.2014 р., 245603 грн. 76 коп. - інфляційних витрат за період з березня 2013 р. по - грудень 2013 р., 2447466 грн. 50 коп. - 7% штрафу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 73080 грн.
Відмовляючи в задоволені заяви відповідача щодо зменшення розміру пені та 7% штрафу на 50% місцевий суд виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів існування у справі виняткових обставин, які є підставою для здійснення такого зменшення, а тому підстави для застосування до правовідносин сторін ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України - відсутні.
В апеляційній скарзі ПАТ просить рішення місцевого суду скасувати частково, оскільки зазначене рішення прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права та прийняти нове рішення яким на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.3 ст. 83 ГПК України та ч. 1 ст. 233 ГК України зменшити розмір пені та 7% штрафу на 50 %, посилаючись на те, що наведені ним обставини є винятковими і можуть бути підставою для зменшення розміру пені та 7% штрафу.
В судовому засіданні представник скаржника доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав у повному обсязі.
До апеляційної скарги відповідачем надані додаткові документи, а саме: копія оскаржуваного рішення, копія звіту про фінансові результати за 1 півріччя 2014 р., копія балансу.
Додана апелянтом до скарги копія рішення господарського суду Херсонської області від 26.06.2014 р. повернута колегією суддів скаржникові, оскільки в матеріалах справи містяться оригінал цього документу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтує неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Оскільки, заявник не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, то вищевказані додаткові докази не можуть бути прийняті та залучені до матеріалів справи з вищевказаних підстав.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні представник позивача просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
До початку розгляду справи по суті представником скаржника заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи постанови Вищого господарського суду України по аналогічній справі.
Зазначене клопотання відхилено колегією суддів з огляду на те, що постанови Вищого господарського суду України по конкретній справі, на відміну від рішень Верховного Суду України не є обов'язковими для всіх судів України згідно ст. 111-28 ГПК України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 28.12.2012 р. між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу природного газу №471-ПР за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а останній зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ відповідно до умов договору.
Відповідно до п.11.1 договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками та діє до 31.12.2013 р.
Згідно п.1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що продавець передає покупцеві, з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. газ обсягом до 24318 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.).
Відповідно до п. 5.2. договору, ціна за 1000 куб. м. газу становить 3509,00 грн., без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів та транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою - 20%.
На виконання умов договору позивач поставив на протязі лютого - квітня 2013 р., жовтня - листопада 2013 р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 35968000 грн. 96 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, зокрема, від 28.02.2013 р. на суму 1004193 грн. 87 коп.; від 31.03.2013р. на суму 19131713 грн. 27 коп.; від 30.04.2013 р. на суму 427933 грн. 38 коп.; від 31.10.2013р. на суму 3993747 грн. 02 коп.; від 30.11.2013 р. на суму 11410413 грн. 42 коп.; а всього на загальну суму 35.968.000 грн. 96 коп.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:
- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;
- оплата в розмірі по 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за поставлений газ на протязі лютого - квітня 2013 р., жовтня - листопада 2013 р. розрахувався частково у сумі 21.119.058 грн. 84 коп., а від оплати решти частини отриманого газу вартістю 14.808.942 грн. 12 коп. на час подання позову - ухилився.
Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність у відповідача перед позивачем боргу за поставлений газ у сумі 14.808.942 грн. 12 коп. матеріали справи не містять та їх, всупереч ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано.
При викладених обставинах місцевий суд підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, стягнув з відповідача на користь позивача борг за поставлений газ на протязі лютого - квітня 2013 р., жовтня - листопада 2013 р. у сумі 14.808.942 грн. 12 коп., що не заперечується жодною із сторін у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом, внаслідок чого місцевий суд підставне стягнув з відповідача на користь позивача: 514294 грн. 12 коп. - 3% річних за період з 14.03.2013 р. по 10.01.2014 р., 245603 грн. 76 коп. - інфляційних витрат за період з березня 2013 р. по - грудень 2013 р., що не заперечується жодною із сторін у справі.
У п. 7.2. договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день простроченого платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Оскільки, відповідно до положень ст. ст. 9, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання, внаслідок чого місцевий суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 1.801.562 грн. 32 коп. - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 24.04.2013 р. по 13.10.2013 р. та 2447466 грн. 50 коп. - 7% штрафу.
Здійснені позивачем розрахунки 3% річних, інфляційних витрат, пені та 7% штрафу перевірені як місцевим, так і апеляційним судом та є правильними та вірними, а крім того, не спростовані скаржником ані в цілому, ані за їх складовим.
З посиланням на ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України скаржник просить зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з нього на користь позивача з 1.801.562 грн. 32 коп. до 900781 грн. 16 коп. та зменшити розмір 7 % штрафу з 2447466 грн. 50 коп. до 1.223.733 грн. 25 коп., посилаючись на те, що ПАТ є комунальним підприємством, а також відсутність у справі будь-яких доказів щодо наявності збитків у позивача.
Але, з такими доводами скаржника, підставне не погодився суд першої інстанції, оскільки відповідно до приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, в тому числі і за ініціативою останнього, але лише у винятковому випадку.
Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як свідчать матеріали справи відповідач ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надав належних доказів в обґрунтування клопотання щодо зменшення пені та штрафу на 50%, оскільки зменшення штрафних санкцій судом вирішується з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансованого стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів в економіці держави та інших обставин справи, які б свідчили про можливість зменшення пені.
При цьому, слід також враховувати, що за змістом частини першої ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, у зв'язку з чим помилковим є посилання відповідача, як на підставу для зменшення розміру пені та штрафу, на різницю у тарифах та його тяжкий фінансовий стан, внаслідок чого місцевий суд правомірно не прийняв до уваги ці доводи відповідача.
Крім того, відповідач помилково, всупереч вимогам ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України посилається на негативні наслідки виконання такого рішення для відповідача, так як тяжкий фінансовий стан відповідача, за змістом названої норми права, не є винятковим випадком та підставою для зменшення розміру пені та 7% штрафу, а крім того, відповідачем взагалі не зазначено, які саме обставини справи він вважає винятковими, а також не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують ці обставини.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що посилання відповідача на заборгованість населення, медичних та освітніх закладів, бюджетних установ, інших з оплати послуг з теплопостачання, та тяжкий фінансовий стан відповідача, як на підставу для зменшення штрафних санкцій є необґрунтованими, а тому не можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій на 50%, наслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.
Правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, понесені позивачем судові витрати по справі на сплату судового збору покладені місцевим судом на відповідача у повному обсязі.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів
Рішення господарського суду Херсонської області від 26.06.2014 року у справі № 923/501/14 - залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.10.2014 року.
Головуючий суддя: Шевченко В.В.
Судді: Мирошниченко М.А.
Головей В.М.