Справа № 332/3403/14-к 1-кп/335/510/2014
02 жовтня 2014 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
захисника обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження № 1014080030001183 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Червноармійськ Донецької області, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, непрацюючого, пенсіонера за вислугою років органів внутрішніх справ, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у скоєні злочинів, передбачених ч.1 ст. 190, ч.4 ст.27 ч.2 ст.369 КК України, -
ОСОБА_5 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7 обманним шляхом 30.05.2014 року, приблизно о 11:45 годині, перебуваючи на стоянці для автотранспорту супермаркету «Сільпо», на перехресті вул. Лермонтова та пр. Леніна в місті Запоріжжі, одержав від ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 4500 грн. начебто для вирішення питання про складання іспитів з теоретичної підготовки та практичного керування транспортним засобом, частину з яких, а саме у розмірі 350 гривень, начебто, для отримання медичної довідки, а решту, начебто, для передачі відповідним службовим особам за отримання в подальшому водійського посвідчення без відвідування автомобільних курсів і гарантованої здачі ОСОБА_7 іспиту, не маючи при цьому можливості та наміру виконати таке зобов'язання. Отриманими коштами ОСОБА_5 заволодіти не зміг, оскільки одразу був затриманий працівниками міліції, тобто не довів цей злочин до кінця з причини, що не залежали від його волі.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 у пред'явленому обвинувачені за викладених у обвинувальному акті обставин не визнав, при цьому пояснив, що умислу на давання хабара службовим особам МРЕВ за отримання в подальшому ОСОБА_7 водійського посвідчення без відвідування автомобільних курсів і гарантованої здачі іспиту в МРЕВ не мав. Не заперечував, що дійсно отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 4500 грн., але хотів за певну плату допомогти ОСОБА_7 у влаштуванні на водійські курси.
По суті обвинувачення пояснив, що 13 травня 2014 року його знайомий ОСОБА_8 зателефонував із питанням надання консультації з приводу водійських курсів категорії «ВС» його знайомому. Через декілька днів вони зустрілися і ОСОБА_8 познайомив його з ОСОБА_9 . Вони спілкувалися з предмету отримання водійського посвідчення категорії «ВС», а так як потерпілий влаштувався на нову роботу у нього не було часу цим займатися, він у нього цікавився графіком навчання та вартістю навчання. Він йому повідомив, що приблизна суму навчання складає 6300 грн., першочергово потрібно 4500 грн. 29.05.2014 року ОСОБА_7 зателефонував та запропонував зустрітися біля «Сільпо». 30.05.2014 року ОСОБА_7 передав його гроші 4500 грн. та документи для влаштування на водійські курси.
На уточнюючі питання учасників процесу повідомив, що він звільнився з органів МВС у 2007 році і у автошколі ніколи не працював, працював у МРЕВ. Розмов з приводу того, що потрібно дати хабара ніколи не було і, тим паче, він не умовляв потерпілого до надання хабара. Він мав підшукати для нього водійські курси, записати його на курси, заплатити за нього за навчання на курсах та повідомити по яких днях слід навідувати курси водіїв і не обіцяв отримання водійського посвідчення у короткі строки і ніколи цим не займався і бажав таким чином заробити грошей. За ці послуги суму його винагороди вони не обговорювали, а він вважав, що у цю суму (6300грн) увійде і його винагорода. Він назвав потерпілому суму приблизно 6300 грн., та повідомив, що в дану суму будуть входить обов'язкові платежі за проходження курсів навчання категорії «С» - 4500 грн., він сподівався отримати собі 200-300 грн. із остаточної суми та домовитися з приводу отримання медичних довідок та сертифікатів. Про вартість навчання він дізнався з Інтернету. Близьких стосунків з конкретними посадовими особами МРЕВ та ОСОБА_10 він не має, оскільки після виходу на пенсію намагається з колишніми колегами не спілкуватися і знайомих, які могли би посприяти в отриманні медичної довідки та водійського посвідчення також не знає, тому наміру та можливості передавати грошові кошти працівникам МРЕВ він не мав. Усі умови ОСОБА_7 влаштували, а тому вони домовились зустрітися наступного разу для передачі необхідної грошової суми.
Зазначив, що розцінює дії ОСОБА_7 як провокацію хабара, оскільки впевнений, що посвідчення водія останньому потрібно не було.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази, суд вважає, що незважаючи на невизнання вини з боку обвинуваченого, вина ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, за обставин встановлених судом, доведена повністю, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів досліджених безпосередньо в судовому засіданні, а саме: показаннями свідків, іншими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження і які відповідають вимогам належності та допустимості, передбаченим ст. 85-87 КПК України.
Так, потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні дав покази, що він вирішив отримати посвідчення водія і звернувся до свого знайомого ОСОБА_8 , який 19.05.2014 року познайомив його з ОСОБА_5 . При розмові він повідомив обвинуваченого, що його цікавлять водійські курси, їх проходження та строки. Обвинувачений повідомив, що це буде коштувати 6300 грн., однак спочатку треба сплатити 4500 грн., після цього ще на медичну довідку 350 грн. Пояснив, що потрібно з'явитися на іспит та поклацати кнопки. Він зрозумів, що йому готуватися не потрібно і він за гроші отримає водійське посвідчення і після цього він передасть обвинуваченому решту коштів. Наступного дня він звернувся до міліції та передав диктофон із записом їх розмови. 30.05.2014 року вони зустрілися і він передав ОСОБА_5 гроші 4500 грн., як він вважав, для отримання водійського посвідчення без проходження курсів та здачі іспитів.
На уточнюючі питання повідомив, що у склад суми 6300 грн. входили 4500 грн. за курси, бланки та винагорода за послуги, за бензин мови не було. ОСОБА_5 дав йому зрозуміти, що в нього є знайомий, який це влаштує. Крім того, він мав надати 350 грн. за проходження медичного огляду без його присутності. Із розмови з обвинуваченим він зрозумів, що йому пропонується «купити водійські права». Йому потрібна була лише консультація з приводу влаштування на курси, оскільки на влаштування на водійські курси у нього не вистачає часу, він не мав наміру отримувати їх незаконним шляхом. Також зазначав, що на важливі зустрічі носить з собою диктофон, який він придбав коли навчався у медичному університеті, обвинуваченого він не попереджував про фіксацію розмови на диктофон їх приватної бесіди. З ОСОБА_5 зустрічався двічі. Дата на дисплеї диктофону не відповідає даті розмові, оскільки дані могли збитися через зміну батарейок. У райвідділ звернувся наступного дня після першої зустрічі з обвинуваченим за місцем проживання його дівчини. ОСОБА_5 його не умовляв, не схиляв, оскільки такого не було, щоб він казав « ОСОБА_9 , якщо ти мені не оплатиш, ти не здаси іспитів» і не умовляв дати комусь хабара, тим паче не казав, кому потрібно надати неправомірну вигоду і конкретних прізвищ не називав. У розмові обвинувачений не казав, що потрібно надати неправомірну вигоду будь-кому із Автошколи, ДАІ. На теперішній час він так і не влаштувався на курси водіїв, оскільки роботи немає, грошей на курси також не має.
Такі показання потерпілого ОСОБА_7 в частині повідомлення обвинуваченим про необхідність передачі йому грошових коштів у розмірі 4500 грн., з яких, а саме 350 грн. для отримання медичної довідки, а решту на курси, бланки також отримання цих грошових коштів обвинуваченим від нього, в цілому відповідають повідомленому ним та об'єктивно підтверджуються іншими дослідженими судом доказами.
З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 20.05.2014 року вбачається, що оперуповноважений ОСОБА_11 . Харченко прийняв усну заяву ОСОБА_7 в якій останній просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 який за допомогу в отриманні водійського посвідчення вимагає у нього гроші в сумі 63000 (тисяч) грн.(мова оригіналу).
Як вбачається з протоколу огляду від 30.05.2014 року оперуповноваженим у присутності понятих оглянуто грошові кошти у розмірі 4500 грн., надані ОСОБА_7 у кількості 17 банкнот, з вказаних коштів зняті копії та повернуті ОСОБА_7 .
Відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2014 року суд надав дозвіл на проведення обшуку особи, а саме ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з протоколу обшуку від 30.05.2014 року у ОСОБА_5 було виявлено купюри грошових коштів на суму 4500 грн., які за номерами банкнот співпадають з номерами банкнот відображеними у протоколі огляду від 30.05.2014 року, копія паспорту, коду ІНН, полімерний пакет. Зроблені змиви з лівої та правої руки ОСОБА_12 за допомогою стерильного бинту зі спиртом, 6 фотокарток.
Відповідно до висновку експерта №234 від 03.06.2014 року на грошових коштів на загальну суму 4500 грн. встановлено присутність спеціальної хімічної речовини зелено-жовтого кольору, на марлевих тампонах якими проводилися змиви з рук ОСОБА_5 встановлено присутність спеціальної хімічної речовини зелено-жовтого кольору, на контрольних марлевих тампонах, використаних для проведення змивів з рук ОСОБА_12 спеціальних речовин не виявлено. Виявлені спеціальні хімічні речовини на грошових купюрах та на змивах з рук ОСОБА_5 , що люмінісцують зелено-жовтим кольором, мають єдину родову належність, та могли складати раніше єдину масу на 5 арк.
З протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 02.06.2014 року (нетаємно Акт від 04.06.2014 року №1) на підставі постанови прокурора Заводського району встановлено , що 30.05.2014 року відбулася контрольована передача грошових коштів в якості хабара від ОСОБА_7 до ОСОБА_5 . В результаті були вилучені грошові кошти в розмірі 4500 грн.
З протоколу про результати аудіо та відео контролю особи від 02.06.2014 року та матеріалу відео зйомки до нього на оптичному диску „DVD-R диск «ARITA» DАТА 4.7 GB 16х з написом на поверхні нанесеним чорним маркером „таємно не таємно акт-14 04.06.2014р (підпис) СВ Сириця, 8/205 т нт, 26.05.2014. мол. інспектор з РС Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ст. сержант міліції (підпис) Дем'янова»" встановлено, що на підставі ухвали апеляційного суду Запорізької області № 08/3704т від 22.05.2014року було здійснено аудіо та відео контроль за громадянином ОСОБА_12 , 30.05.2014 року відбулася аудіо-відео фіксація контрольованої передачі грошових коштів в якості хабара від ОСОБА_7 Погрібному ОСОБА_13 .
Як встановлено у процесі судового слідства, на оптичному диску була зафіксована зустріч ОСОБА_5 в належному йому автомобілі з потерпілим ОСОБА_7 . В ході зустрічі останні обговорюють про необхідність передання грошей. Також в ході цієї зустрічі ОСОБА_7 передає ОСОБА_12 4500 грн., який в свою чергу їх перераховує та кладе у передню кишеню шортів.
Відповідно до протоколу огляду від 06.06.2014 року оглянуто „DVD-R диск «ARITA" DАТА 4.7 GB 16х з написом на поверхні нанесеним чорним маркером „таємно не таємно акт-14 04.06.2014р (підпис) СВ Сириця, 8/205 т нт, 26.05.2014. мол. інспектор з РС Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ст. сержант міліції (підпис) Дем'янова». При поміщенні диску до ДВД приводу, відкритті контекстного меню диску виявлено відео файл під назвою VIDI 30.05.2014. При відтворенні даного відео файлу встановлено, що на відеозапису зафіксовано розмову двох чоловіків відомих як потерпілий ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , а також передачу грошових коштів від ОСОБА_7 та ОСОБА_12 . Під час огляду зроблено фото таблицю та стенограми розмови, які долучені до матеріалів кримінального провадження і досліджувалися у судовому засіданні.
Диск „DVD-R диск «ARITA" DАТА 4.7 GB 16х з написом на поверхні нанесеним чорним маркером „таємно не таємно акт-14 04.06.2014р (підпис) СВ Сириця, 8/205 т нт, 26.05.2014. мол. інспектор з РС Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ст. сержант міліції (підпис) Дем'янова» постановою слідчого СВ Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області від 25.06.2014 року визнаний речовим доказом по кримінальному провадженню № 12014080030001183.
З показів свідка ОСОБА_14 даних в суді встановлено, що він був присутній в якості понятого під час проведення огляду 30.05.2014 року грошових коштів у сумі 4500 грн. та обшуку ОСОБА_5 30.05.2014 року. Зазначав, що у кінці травня до нього підійшли співробітники міліції та попросили бути присутнім при даванні хабара. Вони пройшли до райвідділу міліції, разом із іншим понятим, оглянули купюри на суму 4500 грн., відксерокопіювали, посипали порошком та передали потерпілому. Після цього вони всі виїхали до універмагу «Україна», потерпілий відійшов у сторону, а вони лишилися у автомобілі та бачили як потерпілий передав обвинуваченому гроші і документи у файлі. Обвинувачений перерахував гроші та поклав в одяг. Співробітники міліції з кишені його шорт дістали цей файл, просвітили руки, вони на сонячному світлі майже не світилися, а купюри світилися жовто-зелений кольором. При затриманні фізичного та психічного впливу на обвинуваченого не чинилося, навпаки, обвинувачений сказав, що гроші взяв для того щоб допомогти вирішити питання з водійськими правами. При цьому обвинувачений нервував і намагався викинути гроші під машину і відмовився давати свідчення без адвоката.
Аналогічні покази надав суду свідок ОСОБА_15 , який був присутній в якості понятого 30.05.2014 року під час проведення огляду грошових коштів та обшуку ОСОБА_5 30.05.2014 року. Зазначав, що співробітники підійшли до нього на вулиці та попросили бути понятим, як пояснили, будуть давати хабара за те, що особа зробить «водійське посвідчення». Він був присутнім при огляді грошей 4500 грн. на та обшуку обвинуваченого. У машині потерпілий передав файл з грошима та документами, які просвічували лампою, вони світилися і він підписував необхідні процесуальні документи.
Показання, надані свідками ОСОБА_14 та ОСОБА_15 під час судового провадження є логічними та такими, що не суперечать зібраним по справі доказам та фактичним обставинам справи. Окрім того, факт отримання грошових коштів ОСОБА_5 і не оспорювався у судовому засіданні.
Отже, виходячи із встановлених судом фактичних обставин, суд приймає до уваги, що досліджені в судовому засіданні вище перелічені докази є належними, допустимими та такими, що відповідають фактичним обставинам встановлених судом.
Даючи оцінку наведеним доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин доведена у повному обсязі.
Окрім того, під час судового розгляду стороною захисту заявлено клопотання про визнання неналежними та недопустимими як доказів по даному кримінальному провадженню диктофонного звукозапису та стенограми від 20.05.2014 року
В судовому засіданні потерпілий повідомив, що здійснював аудіо запис зустрічі та розмов з ОСОБА_5 ініціативно на цифровий диктофон "Олимпус", який придбаний ним самостійно, на це його ніхто не уповноважував, і одержані записи він самостійно записав та наступного дня після розмови передав слідчому з метою порушення кримінального провадження відносно ОСОБА_5 .
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Конституційний Суд України виходить з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-,кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні.
При оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому частиною другою статті 66 Кодексу, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.
Конституційний Суд України вважає, що подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно з частиною другою статті 66 Кодексу речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в Конституції України, зокрема внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом.
Обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.
Згідно до ч.1 ст.258 КК України ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.
При оцінюванні на предмет допустимості як доказу у кримінальній справі фактичних даних, що містяться на цифровому диктофоні марки «Olympus note corder dp-20», який належить потерпілому за допомогою якого він фіксував приватну розмову з обвинуваченим, за заявою якого порушено кримінальну справу і який не уповноважувався на вчинення дій щодо збирання і фіксації даних відносно ОСОБА_5 у приватній бесіді, суд враховує ініціативний характер дій потерпілого, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних та з аналогічних мотивів недопустимості, суд не приймає дані, які містяться в протоколі огляду від 22.05.2014 року, яким оглянуто цифровий диктофон «Olympus note corder dp-20» , стенограму аудиозапису з файлів, суд не може прийняти їх та накопичену на них інформацію як допустимий доказ, оскільки вважає їх отриманими з незаконного джерела, зокрема з ініціативних записів ОСОБА_7 його зустріч та розмови з ОСОБА_5 , а відтак відкидає їх, оскільки використання таких джерел інформації судом для обґрунтування обвинувального вироку буде правомірним тільки в тому разі, коли є належні й достатні гарантії недопущення зловживань, зокрема коли встановлена чітка та прозора процедура надання дозволу на застосування таких оперативно-розшукових заходів, їх здійснення та контролю за цими діями, а за змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. З вказаних мотивів, даними, які отримані з незаконних джерел є дані, які містяться в протоколі огляду та прослуховування диктофону, оскільки як вбачається з матеріалів, вказаний диктофон є власним диктофоном особи.
При цьому суд в тому числі враховує правову позицію викладену в рішенні Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Раманаускас проти Литви" від 05.02.2008.
Окрім цього, як вбачається із протоколу прийняття заяви про злочин, ОСОБА_7 звернувся до Заводського РВ ЗМУ 20.05.2014 року, заява ОСОБА_7 про долучення до матеріалів справи диктофону дати взагалі не містить, протокол огляду вказаного диктофону складено вже 22.05.2014 року із зазначенням про те, що звукозапис на диктофоні датований 20.05.2014 року, однак із пояснень у судовому засіданні того ж потерпілого вбачається, що зустріч відбулася 19.05.2014 року. Долучена до вказаного протоколу стенограма також датована 20.05.2014 року, залучений вказаний диктофон в якості речового доказу лише 25.06.2014 року, отже наявність таких технічних помилок, як зазначив прокурор, є недопустимим у кримінальному провадженні і ставить під сумнів також і достовірність даних доказів.
При цьому враховуючи ті обставини, що обвинувачений підтримуючи клопотання про визнання цього доказу недопустимим, не заперечував факт і зміст такої розмови суд вважає за доцільним дослідити питання належності даних доказів. Враховуючи, що обставин викладених у обвинувальному акті на підтвердження підбурювання до надання неправомірної вигоди у даних носіях не містяться, суд вважає, що доводи захисника обвинуваченого щодо недопустимості та неналежності, як доказів по даному кримінальному провадженню вищенаведених доказів, заслуговують на увагу і є підставними, тому суд визнає диктофонний аудіозапис, протокол огляду цього пристрою та стенограму від 20.05.2014 року неналежним та недопустимим доказом по кримінальному провадженню.
Разом із цим, суд зазначає, що диктофонний запис та стенограма до нього, не є єдиним безперечним доказом документування факту протиправних дій обвинуваченого, оскільки досліджені в судовому засіданні вище перелічені докази, які є допустимими та належними, вказують, що обвинувачений умисно, з корисливих мотивів, шляхом обману потерпілого ОСОБА_7 отримав від останнього грошові кошти в розмірі 4500 гривень, частину з яких, а саме у розмірі 350 гривень, начебто, для отримання медичної довідки на ім'я потерпілого, решту, начебто, для передачі службовим особам за отримання в подальшому водійського посвідчення без відвідування автомобільних курсів і гарантованої здачі ОСОБА_7 іспиту, при цьому не маючи можливості та наміру виконати таке зобов'язання.
Оскільки, вводячи в оману ОСОБА_7 шляхом повідомлення неіснуючих фактів про можливість отримання водійського посвідчення, умисно, діючи з корисних мотивів ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 4500 гривень, частину з яких, а саме у розмірі 350 гривень, начебто, для отримання медичної довідки, а решту, начебто, для передачі відповідним службовим особам за отримання в подальшому водійського посвідчення без відвідування автомобільних курсів і гарантованої здачі ОСОБА_7 іспиту, не маючи при цьому можливості та наміру виконати таке зобов'язання, тобто вчинив всі дії, які вважав необхідними для заволодіння його майном, але не довів цей злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі, що кваліфікується судом за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України, як закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Злочини з матеріальним складом - це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. У таких складах об'єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. Наслідками в злочинах з матеріальним складом, як правило, є шкода матеріального, майнового, особистого або фізичного характеру. До таких злочинів належать, у тому числі шахрайство, яке вважається закінченими з моменту настання зазначених у законі суспільно небезпечних наслідків.
При цьому кваліфікацію дану органом досудового слідства суд вважає помилковою, в силу того, що після отримання грошей від потерпілого обвинувачений був відразу затриманий, тобто умисел на заволодіння майном до кінця не довів, а отже кваліфікувати його дії як закінчений склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, підстав немає.
Невизнання обвинуваченим своєї вини, суд розцінює як обраний ним спосіб захисту із метою уникнення відповідальності, доводи обвинуваченого нічим об'єктивно не підтверджені, а всі вищевикладені докази в своїй сукупності навпаки спростовують їх саме.
Також, суд розцінює як реалізацію ОСОБА_5 свого права на захист його доводи про те, що гроші у сумі 4500 гривень, які прийняв від ОСОБА_7 в подальшому він сплатив би як офіційні оплати, а ОСОБА_7 сам здавав би іспити, з огляду на те, що на порушення норм визначених Главами 16, 17 та 68 Цивільного кодексу України, він, як фізична особа не отримав у ОСОБА_7 повноважень на такі дії.
Органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачується також у вчиненні злочину, передбаченому ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369 КК України як підбурювання до надання службовій особі неправомірної вигоди за вчинення в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища.
Як наведено у обвинувальному акті, ОСОБА_5 , розуміючи те, що ОСОБА_7 знань із порядку проходження курсів із підготовки водіїв транспортних засобів та порядку видачі посвідчень водія не має, діючи умисно з корисливих мотивів, з метою заволодіння грошовими коштами шляхом обману, пообіцяв ОСОБА_7 через 2 тижні без відвідування курсів водіїв отримати сертифікат про закінчення водійських курсів, та водійського посвідчення, а також запевнив ОСОБА_7 що останній без надання неправомірної вигоди службовим особам закладу, який здійснює підготовку водіїв транспортних засобів та службовим особам відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області за видачу водійського посвідчення, не зможе отримати таке посвідчення.
У подальшому ОСОБА_5 , як зазначено у обвинуваченні, з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7 , став активними діями підбурювати останнього шляхом умовляння до надання неправомірної вигоди службовим особам ДАІ, за вчинення ними дій з використанням службового становища в інтересах ОСОБА_7 , а саме повідомив, що зможе допомогти останньому отримати водійське посвідчення, але при цьому необхідно буде надати неправомірну вигоду службовим особам відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області.
30.05.2014 року, приблизно о 11:45 годині ОСОБА_5 продовжуючи свої злочинні дії, маючи умисел на підбурювання ОСОБА_7 до надання неправомірної вигоди службовій особі, знаходячись на стоянці для автотранспорту супермаркету «Сільпо» на перехресті вул. Лермонтова та пр. Леніна в м. Запоріжжі, запевнив ОСОБА_7 у тому, що він зможе отримати водійське посвідчення тільки шляхом надання неправомірної вигоди службовим особам УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області та умовляв останнього до вчинення злочинних дій, а саме надання йому грошових коштів, після чого отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 4500 грн.
Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, в їх сукупності, вважає, що пред'явлене обвинувачення не знайшло своє підтвердження в ході судового слідства з огляду на наступне.
У відповідності до положень ст.124 Конституції України забезпечення доведеності вини належить до основних засад судочинства.
Доведення вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим покладається на сторону обвинувачення, адже відповідно до ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
За змістом ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: у тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення і обов'язок доказування вказаних обставин, згідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Згідно з ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Закон (ст.92 КПК України) покладає обов'язок на сторону обвинувачення доказування не лише обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, а й обов'язок доказування належності та допустимості представлених доказів.
Перелічені вище докази, які суд визнає допустимими та належними на підтвердження вини ОСОБА_5 у закінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману, суд приходить до висновку про неможливість прийняття їх як доказів вини підсудного ОСОБА_5 у підбурюванні до надання службовій особі неправомірної вигоди за вчинення в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, тобто у вчиненні інкримінованого йому стороною обвинувачення діянні з наступних підстав.
Аналізуючи покази свідків допитаних у судовому засіданні ОСОБА_14 та ОСОБА_15 суд встановлює, що жоден із свідків не підтвердив обставин викладених у обвинувальному акті в частині кваліфікації дій за ч. 4 ст.27, ч. 2 ст.369 КК України і належних показів щодо цього кримінального правопорушення суду не надав, зокрема вказані свідки не підтвердили ані наявності об'єктивної сторони злочину інкримінуємого ОСОБА_5 за ч. 4 ст.27, ч. 2 ст.369 КК України, ані наявність інкримінованого органом досудового слідства з його боку прямого умислу і ці покази не містять допустимих та належних даних, які б вказували на обізнаність цих свідків про отримання ОСОБА_5 грошових коштів з метою подальшої передачі як неправомірної винагороди за отримання водійського посвідчення.
Показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_14 судом приймаються до уваги лише на підтвердження факту огляду грошових коштів і отримання коштів ОСОБА_5 від ОСОБА_7 . Водночас твердження даних свідків про те, що в подальшому грошові кошти мали бути передані в якості неправомірної вигоди суд не враховує, визнаючи, що вони ґрунтуються на їх власних припущеннях та надані ними з пояснень працівників міліції.
Таким чином показання означених свідків, хоча й отримані у спосіб, визначений КПК України, однак вони не містять фактичних даних, які б вказували на вчинення ОСОБА_5 злочину, інкримінованого йому стороною обвинувачення, а тому суд їх відкидає.
Сам ОСОБА_5 в суді вину у цьому злочині повністю заперечував та стверджував, що лише бажав надати посередницькі послуги потерпілому у влаштуванні на водійські курси за плату, але до дачі неправомірної вигоди працівникам правоохоронних органів його не підбурював. Після перегляду та відтворення відео та аудіо записів, ОСОБА_5 погодився, що записи відповідають дійсності, дійсно на них зафіксовано події за його участю, разом з цим зазначив, що грошові кошти, які йому передавались ОСОБА_7 , він отримував виключно з метою оформити потерпілого на водійські курси і не мав наміру передавати комусь іншому.
Дані роздруківок (стенограми) розмови 30.05.2014 року містять загальні фрази домовленостей ОСОБА_7 з ОСОБА_5 , в яких останній зазначає на необхідності передачі грошових коштів йому, однак не містять даних стосовно того, що його дії спрямовані на надання ним службовим особам неправомірної винагороди за вчинення дії в інтересах ОСОБА_16 .
Окрім того, як роз'яснено в п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України N 5 від 26.04.2002 р. "Про судову практику у справах про хабарництво" дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи матеріальні цінності начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати за відповідними частинами статей 190 і 364 КК як шахрайство та зловживання владою чи службовим становищем, а за наявності до того підстав - і за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до замаху на давання хабара.
Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України № 10 від 6.11.2009 р. "Про судову практику у справах про злочини проти власності" отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК з посиланням на частину четверту статті 27 КК.
Враховуючи наведені роз'яснення, визначальним у справі є встановлення того, кому саме та з якою метою потерпілим ОСОБА_7 передавались грошові кошти.
Як вбачається зі справи, з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 20.05.2014 року вбачається, що оперуповноважений ОСОБА_11 . Харченко прийняв усну заяву ОСОБА_7 в якій останній просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 який за допомогу в отриманні водійського посвідчення вимагає у нього гроші в сумі 6300 грн.
Як зазначено у обвинувальну акті і на цьому наполягав прокурор у судових дебатах, ОСОБА_5 активними діями підбурював потерпілого на надання неправомірної вигоди службовим особам відділу - реєстраційної роботи УДАІ ГУМВС України шляхом умовляння до надання неправомірної вигоди службовим особам ДАІ, за вчинення ними дій з використанням службового становища в інтересах ОСОБА_7 , а саме повідомив, що зможе допомогти останньому отримати водійське посвідчення, але при цьому необхідно буде надати неправомірну вигоду службовим особам відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області.
Відповідно до ч. 4 ст.27 КК України підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, що полягає у збудженні бажання, викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин.
Однак, як неодноразово зазначав у судових засіданнях сам потерпілий ОСОБА_7 обвинувачений у нього коштів не вимагав, не запевняв його, що без надання неправомірної вигоди службовим особам ДАІ він не зможе отримати водійське посвідчення, не умовляв його надати йому грошові кошті і у матеріалах справи відсутні докази, які б з переконливістю свідчили про підбурювання ОСОБА_5 до замаху на надання неправомірної вигоди, оскільки, як встановлено судом він не мав наміру передавати отримані від ОСОБА_7 гроші іншим особам.
Жоден із наданого суду стороною обвинувачення доказу як письмового, так і пояснення свідків не підтвердили підбурювання ОСОБА_5 потерпілого до надання неправомірної вигоди, оскільки підбурювання - це завжди активні дії, за допомогою яких підбурювач породжує рішучість і бажання вчинити злочин, а сам потерпілий у судовому засіданні заперечив наявність умовлянь з боку обвинуваченого.
Ці покази потерпілого у судовому засіданні повністю спростовують викладені у обвинувальному акті обставини щодо підбурювання до надання неправомірної вигоди службовим особам та запевнення ОСОБА_7 у тому, що він зможе отримати водійське посвідчення тільки шляхом надання неправомірної вигоди службовим особам УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області.
Варто також відмітити, що у обвинувальному акті мається вказівка на підбурювання до надання неправомірної вигоди як службовим особам закладу, який здійснює підготовку водіїв транспортних засобів, так і службовим особам відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області, і службовим особами УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області, які не є встановленими, що в свою чергу свідчить також і про неконкретність пред'явленого обвинувачення.
До того ж, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 369 КК України - давання неправомірної вигоди, полягає в надані (передачі, врученні) службовій особі (або іншим особам, але з її відома та за її згоди) самим хабародавцем або через посередників матеріальних цінностей, права на майно або вчиненні на її користь чи на користь третіх осіб дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах самого хабародавця чи третіх особі дій з використанням влади або службового становища.
За статтею 369 КК України карається злочин із формальним складом, який у формі пропозиції хабара визнається закінченим з моменту доведення до відома службової особи, а у формі давання хабара - з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара. Якщо запропонований хабар не був прийнятий з причин, що не залежали від волі хабародавця, вчинене слід кваліфікувати як замах на давання хабара.
Частина 2 ст. 369 КК України (в редакції Закону № 222-VII від 18.04.2013 року), передбачає саме надання службовій особі або третій особі неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, однак із диспозиції ст. 368 КК України вбачається, що неправомірну вигоду може отримувати лише службова особа.
Разом з цим, ОСОБА_5 не є суб'єктом службового злочину, не є службовою особою, а тим більше не уповноважений на видачу ані сертифікату про проходження курсів водія, ані водійського посвідчення. В обвинуваченні зазначено, що ОСОБА_5 отримав грошові кошти для передачі відповідним службовим особам за отримання в подальшому водійського посвідчення без відвідування автомобільних курсів і гарантованої здачі іспиту, однак як і під час досудового так під час судового слідства, не було встановлено службових осіб, яким нібито слід було передати неправомірну вигоду і не встановлено взагалі установи (заклад, відділ, ДАІ) службовим особам якої, нібито, було скеровано неправомірну вигоду.
В матеріалах провадження відсутні докази, які б з переконливістю свідчили про організацію та підбурювання ним до замаху на давання неправомірної вигоди, оскільки, не надано достатніх доказів, що ОСОБА_5 мав намір заволодіти грошима в інтересах інших осіб та мав намір передавати отримані від ОСОБА_7 гроші іншим особам, а висловлювання ОСОБА_5 суд розцінює як спосіб обману з метою їх заволодіння.
При недоведеності факту наявності умислу на передання отриманих коштів комусь із службових осіб і такі особи не зазначені у обвинувальному акті, слід дійти висновку, що не є доведеним, що ОСОБА_5 міг виконати дії на користь потерпілого або ж вплинути на прийняття рішення в його інтересах, то відповідно його дії не можуть бути кваліфіковані як підбурювання до надання невстановленим службовим особам неправомірної вигоди.
Окрім того, прокурором було надано в судовому засіданні в якості доказів нещирості обвинуваченого на досудовому та судовому слідстві його пояснення від 30.05.2014 року згідно з якими він повністю визнавав свою вину у скоєнні інкримінованих злочинів.
Враховуючи недопустимість вказаних пояснень в силу п.3,6 ст.87 КПК України, суд дослідивши їх в судовому засіданні як характеризуючий матеріал, вважає, що дані пояснення також не є доказом нещирості обвинуваченого, оскільки у судовому засіданні ним обрана така позиція, що відповідає положенню ч.2 ст.62 Конституції України.
Відповідно до ст. 337 КПК України розгляд справи проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Також, згідно з ч. 1 ст. 2 КК України, єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Доведення події злочину передбачає достовірне встановлення наявності передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння, його наслідків, причинного зв'язку між діянням і його наслідками, часу, місця, способу, обстановки, засобів вчинення злочину, безпосереднього об'єкта злочину, предмета посягання, особи і змісту поведінки потерпілого тощо.
Стаття 338 КПК України надає право прокурору під час судового розгляду до закінчення судового слідства змінити пред'явлене особі обвинувачення.
Даним правом прокурор не скористався, заявивши суду, що прокуратурою обвинувачення підтримується в первісному вигляді і обсязі.
Судом в умовах змагальності процесу досліджені в повному обсязі всі докази, представлені як обвинуваченням, так і захистом, проте будь-яких допустимих доказів вчинення злочину передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст.369 КК України, в ході судового розгляду не встановлено і можливість збирання доказів вичерпана, що визнано сторонами процесу, які підтвердили відсутність у них доповнень і інших доказів.
Виправдувальний вирок постановляється судом у випадках передбачених ст.284 та 373 КПК України. П.1 ч.1 ст. 373 КПК України встановлено, що виправдувальній вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Вивчення матеріалів наданих стороною обвинувачення доказів не дає суду підстав для обвинувачення ОСОБА_5 у скоєні злочину, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст.369 КК України і, з огляду на досліджені у судовому засіданні докази, суд знаходить, що органом досудового слідства взагалі не доведене, що вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.27, ч.2 ст.369 КК України, оскільки жодним належним та допустимим доказом не підтверджено ані підбурювання до передання неправомірної вигоди, ані наявності умислу на передання неправомірної вигоди службовій особи або особам, які не є встановленими, тобто суб'єктивної сторони злочину, ані об'єкту злочину, об'єктивної сторони, предмета посягання, не доведено шкідливих наслідків, настанням яких обумовлюється злочинність діяння.
Суд оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.12 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України», у рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення ЄС від 11.07.13 року у справі «Вєренцов проти України»).
Оскільки згідно положень діючого кримінального процесуального закону, суд зобов'язаний обґрунтовувати свої висновки лише безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами, зібраними та наданими учасниками кримінального провадження, то враховуючи обставини, встановлені судом, суд приходить до висновку, що надані прокурором докази, суд не вважає такими, що доводять вину обвинуваченого у вчиненні злочину поза розумним сумнівом і не доводять в цілому події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст.369 КК України, яке інкримінується обвинуваченому і сумнівний характер існування суспільно небезпечного діяння, яке інкримінується ОСОБА_5 не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», тому дослідивши всі обставини кримінального провадження, надані стороною обвинувачення докази, виходячи із положень ст. 62 Конституції України суд приходить до висновку про виправдання ОСОБА_5 у зв'язку недоведеність кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за ч. 2 ст.15 ч.1 ст.190 КК України, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети кари, виправлення і запобігання вчиненню винними та іншими особами нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним, (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи “Бакланов проти Росії” від 09.06.2005 р.; “Фрізен проти Росії” від 24.03.2005 р.; “Ісмайлова проти Росії” від 29.11.2007р.).
При призначенні суд у відповідності до ст. 65 КК України враховує особу обвинуваченого, ступінь тяжкості вчиненого злочину та причини, з яких цей злочин не було доведено до кінця, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
ОСОБА_5 вчинив злочин вперше, раніше не судимий, одружений, зареєстрований і постійно мешкає з сім'єю м. Запоріжжі, де характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, є пенсіонером за вислугою років (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 ) та ветераном органів внутрішніх справ (посвідчення серія НОМЕР_2 ).
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Оскільки підсудний вчинив злочин невеликої тяжкості, вперше притягується до кримінальної відповідальності, раніше ні в чому протиправному помічений не був, позитивно характеризуються, має сім'ю, є пенсіонером за вислугою років, ветераном МВС, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливе з призначенням покарання в межах санкції статті у вигляді громадських робіт у максимальному розмірі встановленому санкцією даної статті, з врахуванням ч. 3 ст. 68 КК України за вчинення замаху на злочин, яке буде достатнім для його перевиховання та попередження скоєння нових злочинів.
Не застосовуючи таких видів покарання як штраф, виправні роботи, обмеження волі суд врахує ті обставини, як ставлення обвинуваченого до скоєного, відсутність пом'якшувальних та обтяжуючих покарання обставин, відсутність постійного місця роботи, вчинення злочину вперше. При цьому суд вважає, що обвинувачений на теперішній час загрози для суспільства не становить, має міцні соціальні та родинні зв'язки, соціально адаптований, підстав очікувати продовження обвинуваченим вчинення правопорушень суд не встановив. При цьому обвинувачений є пенсіонером за вислугою років, а не пенсіонером за віком, а тому обмеження щодо призначення даного виду покарання передбачені ч.3 ст.56 КК України відсутні.
Питання речових доказів суд вирішує у відповідності зі ст. 100 КПК України.
Вирішуючи питання про відшкодування процесуальних витрат, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
В обвинувальному акті зазначено про розмір витрат на залучення експерта для проведення експертизи під час досудового розслідування на загальну суму 737,88 грн.
Разом з тим, ч. 2 ст. 124 КПК України передбачає стягнення з обвинуваченого, в разі ухвалення обвинувального вироку, на користь держави лише документально підтверджених витрат на залучення експертів, а не вартості проведення експертиз, яку ст. 118 КПК України не віднесено до процесуальних витрат.
Оскільки дані про розмір витрат на залучення експертів, та виконану роботу експертів, що не є їх службовим обов'язком, відсутні, питання про процесуальні витрати судом не вирішується.
Цивільний позов не заявлявся.
Керуючись ст.ст. 371, 373-374 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції 2012 року), суд, -
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 190 КК України і призначити йому покарання у вигляді 240 (двісті сорока) годин громадських робіт.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 4 ст.27 ч.2 ст.369 КК України визнати невинуватим та виправдати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено що вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.27, ч. 2 ст. 369 КК України, в якому він обвинувачується.
Після набрання вироком законної сили речові докази по даному провадженню:
- грошові кошти в сумі 4500 гривень, купюрами: грошова купюра номіналом 500 гривень серія ГК№ 1730824; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЕЖ № 4944908: грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЄА№ 1843976; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЄГ № 9395583; грошова купюра номіналом 200 гривень серія КА № 2020467; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЄД№ 9334563; грошова купюра номіналом 500 гривень серія АА № 6390700; грошова купюра номіналом 500 гривень серія ЗБ № 7732073; грошова купюра номіналом 500 гривень серія ВБ № 7567447; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ПА № 8299732; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЕИ№ 1702464; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЕИ№ 6278393; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЕЦ№ 8644821; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЄЖ № 2845247; грошова купюра номіналом 200 гривень серія ЗГ № 2410810, грошова купюра номіналом 200 гривень серія ВЕ № 9042595; грошова купюра номіналом 100 гривень серія ЕЩ№ 4011436, передані на відповідальне зберігання камері речових доказів ГУМВС України в Запорізькій області - повернути ОСОБА_7 ;
- диск „DVD-R диск «ARITA" DАТА 4.7 GB 16х з написом на поверхні нанесеним чорним маркером „таємно не таємно акт-14 04.06.2014р (підпис) СВ Сириця, 8/205 т нт, 26.05.2014. мол. інспектор з РС Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ст. сержант міліції (підпис) Дем'янова», долучені до матеріалів кримінального провадження, зберігати в матеріалах кримінального провадження;
- диктофон «Olympus note corder dp-20»- долучений до матеріалів провадження повернути ОСОБА_7 ;
- контрольні змиви з обох рук ОСОБА_5 , 6 фотокарток, копія паспорта, коду ІНН, передані на зберігання до камери схову Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області - знищити.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченому і прокурору.
Суддя ОСОБА_1