Справа № 750/4263/14 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/461/2014
Категорія - ст. 286 ч. 1 КК України. Доповідач ОСОБА_2
26 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
законного представника потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 16 січня 2014 року за № 12014270010000221 за апеляційними скаргами прокурора, що приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції та законного представника потерпілого ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2014 року по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, -
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2014 року
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Чернігова, українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, працює ФОП та менеджером з логістики ТОВ «Євротранслайн», одружений, має трьох малолітніх дітей, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,-
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді одного року обмеження волі, без позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до вимог ст.75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного вироком суду покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки. Згідно положень ст. 76 КК України покладено наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_11 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 24597 (двадцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто сім) гривень 70 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави 882 грн. 12 коп. в рахунок відшкодування процесуальних витрат пов'язаних з залученням експерта.
Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.
ОСОБА_10 визнаний судом винним і засуджений за те, що 16 січня 2014 року, о 10 годині 20 хвилин, ОСОБА_10 , керуючи автомобілем марки «Mazda 6» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. 1-го Травня зі сторони проспекту Перемоги в напрямку вулиці Рокосовського в м. Чернігові. Рухаючись у вказаному напрямку та під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований поруч з буд. № 82 по вул. 1-го Травня, ОСОБА_12 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами, ігноруючи вимоги дорожніх знаків 1.33, 5.35.1- 5.35.2, розпочав обгін автобуса марки «ПАЗ», на небезпечній відстані від нерегульованого пішохідного переходу, перед яким зупинявся вказаний автобус, внаслідок чого виїхав на вказаний пішохідний перехід, де скоїв наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_11 2000 року народження, який перетинав проїзну частину по вказаному пішохідному переходу з права наліво відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді політравми, яка проявилась наступними ушкодженнями та їх ускладненнями: закритий перелом верхньої третини лівої плечової кістки зі зміщенням уламків, закритий дистальний остіоепіфізеоліс лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, закритий підокісний перелом основної фаланги 1-го пальця правої кисті без зміщення уламків з саднами пальців кісті, садна лівої поперекової ділянки, забій грудної клітки з механічною травмою серця у вигляді гострої міокардіодистрофії, забій лівої нирки, закрита черепно-мозкова травма з численними саднами лівої надбрівної дуги з ділянкою епіляції, струсу головного мозку, невропатія лівого ліктьового нерва, посттравматичний розлад особистості, які у своїй сукупності згідно висновку судово-медичної експертизи №49 від 21.03.2014р. відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалого розладу здоров'я, строком більше 21 доби.
На даний вирок законним представником потерпілого ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу, в якій останній не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та не заперечуючи фактичних обставин справи ставить питання про скасування вироку у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості та задоволенням моральної шкоди в розмірі який не відповідає засадам справедливості та розумності. Просить ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_10 за ч.1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Крім того, стягнути з ОСОБА_10 на користь автора апеляції моральну шкоду в розмірі 120 тисяч гривень.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що призначене обвинуваченому покарання недостатнє для виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів. На його думку, суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_10 свою вину не визнав та щиро не покаявся, скоїв злочин відносно неповнолітнього з важкими наслідками для здоров'я. Звертає увагу, що судом належно не мотивовано рішення про незастосування додаткової міри покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Також не вмотивовано та не обґрунтовано зменшення суми задоволеної моральної шкоди.
Прокурор, що приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції в своїй апеляційній скарзі не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого, не заперечуючи фактичних обставин справи, доведеності вини та призначеного покарання ставить питання про зміну вироку у зв'язку з стягненням на користь потерпілого моральної шкоди в розмірі, що не відповідає принципам розумності та справедливості, оскільки людина, її життя і здоров'я є найвищою соціальною цінністю. В апеляційній скарзі прокурора поставлене питання про стягнення на користь потерпілого в особі його представника 60000 грн.
В засіданні апеляційного суду прокурор та законний представник потерпілого підтримали свої апеляційні скарги, просили їх задовольнити, мотивуючи це наведеними в них підставами. Обвинувачений та його захисник просили відмовити в задоволенні поданих апеляційних скарг у зв'язку з їх безпідставністю.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора та законного представника потерпілого підлягають частковому задоволенню. Таке рішення колегія суддів ґрунтує наступним.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, як під час досудового слідства, так і в ході судового розгляду матеріалів провадження судом першої інстанції ОСОБА_10 повністю визнав свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами ст. 349 ч.3 КПК України, судом першої інстанції за згодою учасників судового провадження, було визнано недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, вини обвинуваченого у його вчиненні, стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засудженого, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які ретельно досліджені і перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, тому в цій частині вирок не перевіряється.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив обставини, які викладені в обвинувальному акті. У скоєному щиро розкаявся, просив суворо не карати, оскільки керування транспортними засобами є частиною його роботи, у випадку позбавлення такого права він буде позбавлений можливості відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.
Зазначені обставини та призначене судом покарання в межах санкції інкримінованої особі статті цілком відповідають позиції апеляційного суду в даному кримінальному провадженні.
Щодо застосування міри додаткового покарання, то в апеляційній скарзі представника потерпілого не наведено і в засіданні апеляційного суду не знайшло свого підтвердження - чому призначення більш суворого покарання сприятиме виправленню і перевихованню засудженого та є необхідним для запобігання нових порушень дорожнього руху та вчинення нових злочинів. З урахуванням всіх наведених у вироку обставин справи, на думку колегії суддів, апеляційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки суперечить загальним засадам призначення покарання, його індивідуалізації та меті.
Колегія суддів наголошує, що позбавлення права на керування транспортними засобами як додаткове покарання в даному випадку є альтернативним, а його застосування - правом, а не обов'язком суду. З урахуванням поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування, визнання ним своєї вини, повного відшкодування потерпілому матеріальних збитків, суд цілком обґрунтовано не застосував додаткове покарання у вигляді позбавлення права на керування транспортними засобами.
Безпідставними є твердження автора апеляційної скарги про обставини, які, на його думку, обтяжують покарання - скоєння злочину відносно неповнолітнього та заподіяння тяжких наслідків для здоров'я потерпілого. Кримінальне правопорушення, за яке засуджено ОСОБА_10 , було скоєне ним з необережності, тому умисел на заподіяння шкоди здоров'ю саме неповнолітньому був у нього відсутній. Щодо наслідків для здоров'я потерпілого, то вони встановлені висновками судово-медичної експертизи та охоплюються кваліфікацією ч. 1 ст. 286 КК України і не можуть враховуватись як обставини, що обтяжують покарання.
Обговорюючи питання про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів апеляційного суду дійшла такого висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, заподіяна потерпілому моральна шкода полягала в спричиненні йому фізичного болю та страждань унаслідок травми та порушення нормальних життєвих зв'язків унаслідок тривалого лікування. Єдиним доказом щодо цих обставин є висновок судово-медичної експертизи (а.с.92-97), з якої вбачається, що потерпілому було заподіяно численних тілесних ушкоджень унаслідок наїзду на нього автомобілем обвинуваченого. Потерпілий знаходився на стаціонарному лікуванні 34 дні і як видно з матеріалів справи, цей час він був обмежений в русі, позбавлений можливості вільно пересуватись, тривалий час переживав болісні відчуття.
Ніяких інших доказів, які б обґрунтовували доводи про заподіяння потерпілому моральної шкоди, суду першої та апеляційної інстанцій не надано. Пояснення представника потерпілого про можливу тривалість відновлювального лікування в майбутньому колегією суддів до уваги не беруться, оскільки суд визначає розмір моральної шкоди виходячи з моральних страждань, перенесених потерпілим, на день ухвалення судового рішення.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги тяжкість перенесених моральних страждань потерпілим, колегія суддів вважає, що справедливим відшкодуванням моральної шкоди потерпілому буде 50000 грн. До того ж сам обвинувачений в засіданні апеляційного суду не заперечував, що сума коштів, стягнута з нього на відшкодування моральної шкоди потерпілому, є замалою. Тому вирок в цій частині підлягає зміні.
В ході розгляду справи захисник обвинуваченого подав клопотання на користь ОСОБА_10 про застосування відносно нього Закону України «Про амністію в 2014 р.» Клопотання було підтримане обвинуваченим. Колегія судів, перевіривши доводи клопотання, знаходить, що воно підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_10 має трьох неповнолітніх дітей (а.с. 132-134), підстав для незастосування цього закону колегія суддів не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора, що приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції та законного представника потерпілого ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11 задовольнити частково. Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2014 року по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України - змінити.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 , який діє в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
На підставі ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію в 2014 р.» звільнити ОСОБА_10 від призначеного йому покарання.
В іншій частині вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2014 року відносно ОСОБА_10 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили і підлягає виконанню з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4