26 вересня 2014 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Колодійчук В.М., розглянувши касаційну, подану представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 червня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівного контролю, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на житловий будинок; за зустрічним позовом Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання спадщини відумерлою та визнання права власності на житловий будинок за територіальною громадою,
У травні 2012 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Посилалася на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2012 року їй належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1. На час звернення до суду з позовом відповідачі проживають в домоволодінні за даною адресою без відповідної правової підстави, чим перешкоджають їй в реалізації права власності. Зазначила, що дізналася про існування акту про право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Димерської селищної ради від 16 липня 2005 року у відповідності з рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31 березня 2005 року, за яким визнавалося право власності на домоволодіння за ОСОБА_2, однак станом на час розгляду справи ОСОБА_2 втратила право на володіння та користування земельною ділянкою, оскільки дане рішення скасовано. Просила визнати, що ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10 втратили право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1; усунути ОСОБА_4 перешкоди в здійснені права власності, виселивши відповідачів із вказаного житлового будинку; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,640 га за адресою АДРЕСА_1 серії ЯА № 583278, виданий ОСОБА_2, та припинити право власності останньої на вказану земельну ділянку.
В липні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на житловий будинок, посилаючись на те, що з березня 2001 року постійно доглядала ОСОБА_11, в 2004 році, коли ОСОБА_11 придбала житловий будинок по АДРЕСА_1, вони переїхали у вищезазначений будинок разом. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_11 померла, не встигши укласти договір довічного утримання з нею. Рішенням Вишгородського районного суду від 31 березня 2005 року встановлено факт укладення довічного утримання та визнано за нею право власності на житловий будинок за вказаною адресою; впродовж 2004 - 2010 років нею за власні кошти було проведено капітальний ремонт будинку однак рішенням виконавчого комітету від 28 липня 2011 року їй відмовлено у визнанні права власності на самочинне будівництво. Вважає недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4, оскільки свідоцтво видане державним нотаріусом за межами свого нотаріального округу. Крім того, рішенням Вишгородського районного суду від 18 листопада 2010 року відмовлено ОСОБА_4 у визнанні права власності на будинковолодіння в порядку спадкування та виселено з даного будинку. Просила визнати недійсним, скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 29 березня 2012 року, на ім'я ОСОБА_4 щодо спадкового майна ОСОБА_11 та визнати за нею право власності на спірний житловий будинок. Уточнивши позовні вимоги 25 січня 2013 року, просила також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на будинок.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09 липня 2012 року позови об'єднано в одне провадження.
В липні 2012 року Димерська селищна рада звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання спадщини відумерлою та визнання права власності на вказаний житловий будинок за територіальною громадою, посилаючись на те, що рішенням Вишгородського районного суду від 18 листопада 2010 року ОСОБА_4 відмовлено в оформленні спадщини у зв'язку з пропуском строку звернення до нотаріальної контори. Державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право власності на спірне майно без належного подання ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини в установлений законом строк. Оскільки ОСОБА_11 на час смерті проживала в АДРЕСА_1, нерухоме майно розташоване на території Вишгородського району Київської області, місцем відкриття спадщини є смт. Димер Вишгородського району Київської області. Спадщина відкрилась 17 липня 2004 року. Просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 29 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_4 щодо спадкового майна ОСОБА_11, визнати відумерлою спадщину, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1, що належав померлій ОСОБА_11; визнати за територіальною громадою с. Рикунь, смт. Димер Вишгородського району Київської області, та с. Кам'янка Вишгородського району Київської області право власності на спірний житловий будинок за вказаною адресою.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08 серпня 2012 року позови об'єднані в одне провадження.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 червня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з житлового будинку АДРЕСА_1.
Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0640 га серії ЯА №583278, який видано ОСОБА_2, що розташована за адресою АДРЕСА_1.
Припинено право власності ОСОБА_2 на таку земельну ділянку.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_4 та позовних вимогах ОСОБА_2 та Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_4 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_4 після смерті своєї бабусі ОСОБА_11 фактично вступила у спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 березня 2012 року, згідно якого вона є власником вищезазначеного житлового будинку, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню, як власника житлового будинку в частині виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.
Крім того, суд першої інстанції, частково задовольняючи позов ОСОБА_4, посилався на норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України про перехід прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщений на ній.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, суд виходив із того, що такі особи не є власниками спірного майна, а тому їх позовні вимоги є безпідсавними.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень.
На підставі наведеного та керуючись ст. 328 ЦПК України, суддя
Представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівного контролю, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на житловий будинок; за зустрічним позовом Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання спадщини відумерлою та визнання права власності на житловий будинок за територіальною громадою відмовити.
Додані до касаційної скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ В.М. Колодійчук