24 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів:Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,
Кадєтової О.В., Остапчука Д.О.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», про скасування письмового рішення про прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя, відновлення правового становища як власників нерухомого майна, визнання права власності, витребування з володіння квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом з урахуванням уточнених позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» (далі - ПАТ «ЕРДЕ БАНК»), про скасування письмового рішення про прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя, відновлення правового становища як власників нерухомого майна, визнання права власності, витребування з володіння квартири. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 12 вересня 2011 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір №К-197/11, за умовами якого останній надані кредитні кошти в сумі 46 тис. доларів США зі сплатою за їх користування 17% річних, терміном повернення 11 вересня 2012 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, 12 вересня 2011 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку передано належну іпотекодавцю квартиру АДРЕСА_1, вартість якої за погодженням сторін договору визначена у сумі 920 тис. грн. Водночас, 12 вересня 2011 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_6 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку». В зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, відповідачем 18 квітня 2013 року прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ПАТ «ЕРДЕ БАНК». Позивачі просили скасувати як безпідставне письмове рішення ПАТ «ЕРДЕ БАНК» про прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя; відновити правове становище, яке існувало до порушення ПАТ «ЕРДЕ БАНК» умов іпотечного договору від 12 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №2762, та умов Договору від 12 вересня 2011 року про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №2764; визнати право власності на об'єкт нерухомості - спірну квартиру за позивачем ОСОБА_6; витребувати з володіння ПАТ «ЕРДЕ БАНК» спірну квартиру як таку, право власності на яку перейшло незаконно, без настання відповідних для цього правових підстав та з грубим порушенням вимог чинного законодавства, та передати її у володіння законному власнику - ОСОБА_6
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_8 просять вказані судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 12 вересня 2011 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір №К-197/11, за умов якого кредитодавець (ПАТ «ЕРДЕ БАНК») надає позичальнику (ОСОБА_7) грошові кошти у сумі 46 тис. доларів США на споживчі цілі зі сплатою 17% річних за його користування з кінцевим терміном повернення 11 вересня 2012 року (а.с. 12-17 т. 1).
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, 12 вересня 2011 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 2762, відповідно до умов якого, ОСОБА_6 виступав майновим поручителем за ОСОБА_7 щодо її зобов'язань за кредитним договором №К-197/11від 12 вересня 2011 року (а.с.28-34 т. 1). Предметом даного договору є трикімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 46,50 кв.м, загальною площею 92,70 кв.м, що належить ОСОБА_6 на праві власності.
Пунктом 7.2 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому договором про задоволення вимог іпотекодержателя та/або статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору, продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.
За змістом п. 7.3 іпотечного договору, іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.2 цього Договору (а.с.12 т. 1).
12 вересня 2011 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_6 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за № 2764, за змістом якого, звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом переходу права власності до іпотекодержателя (а.с. 35-36 т. 1).
10 січня 2013 року відповідачем на адресу позивачів було надіслано вимогу про усунення порушень кредитного договору №К-197/11 від 12 вересня 2011 року та погашення заборгованості (а.с. 109, 110 т. 1), зі змісту якого вбачається, що відповідачем повідомлено боржника та іпотекодавця щодо наявної у них заборгованості за кредитним договором в розмірі 49 323, 50 доларів США. Водночас, ПАТ «ЕРДЕ БАНК» повідомив позивачів, що в разі не виконання умов кредитного договору, на предмет іпотеки буде звернуто стягнення на підставі ст. 33 Закону України «Про іпотеку».
5 березня 2013 року відповідачем повторно була надіслана позивачам вимога з аналогічним змістом та повідомлено останніх про існуючу заборгованість за кредитним договором в розмірі 50 605, 11 доларів США (а.с. 107, 108 т. 1).
В зв'язку з невиконанням позивачами умов кредитного договору, 18 квітня 2013 року відповідачем прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки) (а.с. 212 т. 1).
Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №4748589, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ПАТ «ЕРДЕ БАНК» на підставі кредитного договору та іпотечного договору (а.с. 135 т. 1).
Відповідно до ст. ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Пунктом 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що письмове рішення ПАТ «ЕРДЕ БАНК» щодо прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя само по собі не порушує права та інтереси позивачів, а право власності на предмет іпотеки зареєстровано за банком на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Водночас, відхиляючи вимоги щодо відновлення правового становища, визнання права власності та витребування об'єкту нерухомості із володіння банку, суд першої інстанції правомірно виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з його висновками щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог погодився й правомірно зауважив, що оскільки відповідне рішення державного органу про державну реєстрацію права власності не скасовано, підстав для задоволення вимог щодо відновлення правового становища позивачів, визнання за ОСОБА_6 права власності на об'єкт нерухомості та витребування цього об'єкту з володіння відповідача немає.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень першої та апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
Г.І. Мостова
Д.О. Остапчук