ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/10846/14 11.09.14
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
До Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва"
Про стягнення грошових коштів
Суддя Полякова К.В.
Представники:
від позивача: Кучкова Ю.В. (дов.№91/2013/12/30-3 від 30.12.2013)
від відповідача: Майданік В.Ю. (дов.№б/н від 04.06.2014)
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань, взятих на себе відповідно до умов Договору про постачання електричної енергії № 62235 від 21.10.2012, в останнього виникла сума заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2014 порушено провадження за вищезазначеним позовом та призначено справу №910/10846/14 на 26.06.2014 року.
26.06.2014 у задоволення клопотань представників сторін суд замінив первісного відповідача - Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на належного відповідача - Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", та призначив розгляд справи на 17.08.2014, про що виніс відповідну ухвалу суду.
Ухвалою суду від 04.08.2014 виправлено допущену в ухвалі від 26.06.2014 описку, а саме вірно вказано дату призначеного судового засідання - 12.08.2014 року.
11.08.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із чим представник відповідача у судове засідання 12.08.2014 не з'явився.
Ухвалою суду від 12.08.2014 суд відклав розгляд справи на 28.08.2014 року.
За наслідками судового засідання 28.08.2014 судом постановлено ухвалу про продовження строку розгляду спору на 15 днів, у задоволення клопотання представників сторін, та оголошено перерву у судовому засіданні до 11.09.2014 року.
Через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 09.09.2014 відповідачем подано до суду заперечення на позов.
Під час судового засідання 11.09.2014 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі із врахуванням поданої до суду заяви про уточнення позовних вимог. До того ж, представником позивача надані письмові пояснення у справі, в яких останній зазначив про відсутність заперечень щодо надання розстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/10846/14 строком на 36 місяців.
Представник відповідача у судовому засіданні 11.09.2014 заперечував проти позову у частині стягнення штрафних санкцій, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях. Також просив суд надати розстрочку виконання рішення у справі щодо суми основного боргу.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
21.10.2012 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії № 62235.
Надалі між сторонами 30.12.2013 укладено Додаткову угоду до Договору № 62235, пунктом 2 якої визначено, що взаємовідносини в частині електропостачання житлових будинків вважати такими, що розпочаті з 21.02.2012 з показань засобів обліку електричної енергії зазначених у додатку 4А до договору про постачання електричної енергії № 62235.
Пунктом 1 Договору № 62235, визначено, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за обєктами споживача згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору а додатків до договору, що є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 2 Додатку 2 «Порядок розрахунків» до Договору, споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.
Так, оскільки КП УЖГ Дніпровського району м. Києва порушені вищезазначені умови Договору, а саме не здійснено оплату спожитої електричної енергії, у нього виникла сума заборгованості, про що йому Публічним акціонерним товариством «Київенерго» направлено листи-вимоги № 030/31/3-143 від 20.01.2014 та № 030/31/3-144, в яких зазначено про необхідність здійснення погашення суми заборгованості у розмірі 1 721 878,24 грн., з яких 1 671 802,40 грн. заборгованість за договором № 62235 та 50 075,84 грн. - заборгованість за актами порушень ПКЕЕ за період з 01.10.2012 по 01.05.2014 року.
У підтвердження позовних вимог ПАТ «Київенерго» надало до матеріалів справи копії рахунків-розшифровок, рахунків за спірний період та актів приймання-передачі товарної продукції за кожний місяць спірного періоду, а також Довідку про надходження коштів за спожиту електричну енергію.
Положення статті 520 Цивільного кодексу України передбачають можливість заміни боржника у зобов'язанні іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Так, 24.04.2014 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (сторона 1), Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (сторона 2) та Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва» укладено додаткову угоду до договору від 21.10.2012 № 62235 про постачання електричної енергії (далі - додаткова угода).
Умовами вказаної додаткової угоди, а саме п. 1, визначено, що відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України умови цієї угоди застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладання цієї угоди з 01.01.2014 року.
З 01.01.2014 сторона 2 передає всі права та зобовязання, що виникли за договором про постачання електричної енергії від 21.10.2012 № 62235 стороні 3 (пункт 2 додаткової угоди).
Умовами пункту 4 додаткової угоди зафіксовано дебіторську заборгованість станом на 01.01.2014 загальною сумою 1 732 927,47 грн., в тому числі дебіторську заборгованість за активну електричну енергію сумою 1 682 851,63 грн. та визначено вважати її заборгованістю сторони 3.
За приписами пункту 5 додаткової угоди, з 01.01.2014 сторона 3 визнає себе правонаступником всіх прав та зобовязань сторони 2, що виникли за догоовром від 21.10.2012 № 62235, укладеним зі стороною 2.
Сторона 1, як кредитор у зобовязанні, погоджує зміну сторони договору від 21.10.2012 № 62235, про що вказано у пункті 6 додаткової угоди.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивачем заявлено до стягнення з КП УЖГ Дніпровського району м. Києва 1 713 563,88 грн. основного боргу, 54 886,21 грн. - пені, 57 271,14 грн. -3% річних та 98 073,85 грн. інфляційної складової боргу.
Однак, під час розгляду даного господарського спору, після здійснення заміни судом заміни відповідача на належного, ПАТ «Київнерго» заявило про уточнення позовних вимог, яке полягає у визначенні періоду, за який стягуються суми, з 01.01.2014 по 01.05.2014, оскільки КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» визнало себе правонаступником КП УЖГ Дніровського району м. Києва саме з 01.01.2014 року.
Так, із врахуванням уточнень позивача, сума заявлена до стягнення з відповідача становить 1 713 563,88 грн. - сума основного боргу, 68 225,57 грн. - пеня, 125 766,77 грн. - інфляційна складова боргу та 15 519,53 грн. - 3% річних. До того ж, ПАТ «Київенерго» надало до суду пояснення щодо відсутності заперечень про розстрочку виконання рішення строком на 36 місяців.
Відповідач у своїх письмових запереченнях та під час судових засідань, зауважує що ним визнаються позовні вимоги у частині основного боргу, а саме у розмірі 1 713 563,88 грн. Натомість, КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» заперечує проти стягнення з нього штрафних санкцій - пені, інфляційних втрат та 3% річних, як таких, що передбачені умовами трьосторонньої додаткової угоди. Крім того, посилаючись на положення ч. 2 та ч. 3 ст. 226 Господарського кодексу України, стверджує що його звільнено від відповідальності за невиконання зобовязання, оскільки ним попереджено ПАТ «Київенерго» про можливість невиконання своїх зобовязань. Таким попередженням постачальника енергії відповідач вважає направлення листів, в яких КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» повідомляє про визнання за собою боргів КП УЖГ Дніпровського району м. Києва та просить розстрочити суму боргу (лист №103/46-1935 від 08.04.2014 року).
До того ж, визнаючи суму основного боргу розміром 1 713 563,88 грн., відповідач просить суд рострочити виконання рішення суду на вказану суму.
Оцінюючи подані сторонами докази, із врахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про електроенергетику"споживання енергії можливе лише на підставі договору з електропостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно технічних документів та договору про постачання енергії.
Положеннями статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Виходячи з предмету Договору про постачання електричної енергії № 71265, між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, у силу положень ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії та оригінали яких знаходяться у матеріалах справи.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За період з 01.01.2014 по 01.05.2014 за відповідачем рахується сума основного боргу у розмірі 1 713 563,88 грн., яка визнана відповідачем у повному обсязі.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 68 225,57 грн., 125 766,77 грн. - інфляційну складову боргу та 15 519,53 грн. - 3% річних, відносно яких суд відзначає наступне.
Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Підпунктом 4.2.1. пункту 4.2 Договору №62235 передбачено, що за внесення платежів з порушенням термінів, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше розміру штрафних санкцій згідно Господарського кодексу України.
Згідно ч.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 1, ч.3, ч. 4, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Вищевикладені норми чинного законодавства спростовують твердження відповідача щодо невідповідності відсоткового розміру нарахованої пені.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум та строків та розмірів та визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 68 225,57 грн.
Заперечення відповідача щодо наявності у нього обов'язку сплати пені, як такої, що підлягає стягненню з КП УЖГ Дніпровського району м. Києва, визнані судом безпідставними та такими, що спростовуються умовами договору та умовами додаткової угоди, зокрема, пунктом 5, яким закріплено визнання відповідачем за собою всіх прав та зобов'язань споживача за договором №62235 з 01.01.2014, як правонаступника.
Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» не скористувалось правом висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником, яке він набув як новий боржник, у розумінні положень статті 522 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 125 766,77 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 15 519,53 грн. такою, що підлягає задоволенню.
Судом визнані безпідставними твердження відповідача, що наявності підстав у розумінні ст.. 226 ГК України, які звільняють його від обов'язку сплати пені, 3% та інфляційної складової боргу з огляду на нижчевикладене.
Так, частиною 2 статті 226 Господарського кодексу України передбачено, що Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше (ч. 3 ст. 226 ГК України).
Вищевказані норми чинного законодавства застосовуються до правовідносин у сфері господарювання щодо відшкодування збитків, а оскільки судом визначено, що пеня, 3% та інфляційна складова боргу є видом відповідальності боржника у зобов'язанні за неналежне виконання такого зобов'язання, тому твердження відповідача є хибними.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати: судовий збір, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
До того ж, відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарському суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками: декілька індивідуально визначених речей тощо).
Враховуючи доводи відповідача щодо фінансового становища та надання позивачем погодження на розстрочку виконання рішення суду у справі № 910/10846/14, суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення, та розстрочує виконання рішення суду протягом 36 місяців наступним чином: 54 487,15 грн. - протягом 35 місяців та у останній платіж розміром 54 487,02 грн.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" про стягнення грошових коштів - задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (02002, місто Київ, вулиця Челябінська, будинок 9-Г; ідентифікаційний код 38133008) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 1 713 563 (один мільйон сімсот тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят три) гривні 88 копійок основного боргу шляхом зарахування зазначеної суми на поточний рахунок Публічного акціонерного товариства «Київенерго» зі спеціальним режимом використання № 26038301201 у Головному управління по м. Києву та Київської області ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669 та 68 225 (шістдесят вісім тисяч двісті двадцять п'ять) гривень 57 копійок пені, 125 766 (сто двадцять п'ять тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 77 копійок - інфляційної складової боргу, 15 519 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) гривень 53 копійки - 3% річних та 38 461 (тридцять вісім тисяч чотириста шістдесят одну) гривню 52 копійки судового збору шляхом зарахування на р/р № 26008013002300 у АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», МФО 320627 код ЄДРПОУ 26187763.
Розстрочити виконання рішення суду на 36 місяців наступним чином: 54 487,15 грн. - протягом 35 місяців та у останній платіж розміром 54 487,02 грн.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 11.09.2014 року.
Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 12.09.2014 року
Суддя К.В. Полякова