28.08.2014 р.Справа № 820/14278/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Тацій Л.В.
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2014р. по справі № 820/14278/14
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів України
про стягнення коштів,
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів України в якому просить суд стягнути з відповідача суму 110378,93 грн. та суму судового збору у розмірі 2207,58 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2014р. по справі № 820/14278/14 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
На зазначену ухвалу суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 28.08.2014 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України строк звернення до суду з адміністративним позовом та згідно з положенням частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 30 липня 2014 року із вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце в 2013 році.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В свою чергу, відповідно до ч. 3 зазначеної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Так, згідно з ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗУпП) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що при звільнені згідно Наказу №207-к від 30.10.2013 року позивачу було виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 22298,56 грн. та у грудні 2013 року нараховано та сплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 12403,71 грн.
Згідно виписки з банку гроші було перераховано на рахунок позивачки 25.12.2013 року, тобто з затриманням проведення розрахунку з позивачем при звільненні на 54 календарних дні.
22.01.2014 року Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень Міндоходів України було видано позивачу Довідку про складові заробітної плати ( за останні 24 календарні місяці роботи або за будь-які календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про Державну службу".
18.02.2014 року Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова на адресу позивача було надано відповідь на заяву позивача від 06.02.2014 року, в якій зазначалось, що провести перерахунок пенсії згідно довідки №5-15 від 22.01.2014 року, виданої Спеціалізованою лабораторією з питань досліджень Міндоходів не можливо, оскільки видана довідка має недоліки, а саме у довідці не вірно вказана загальна сума заробітної плати, не надані пояснення про зміну суми премії в грудні 2011 року з 1872,50 грн. на 3038,46 грн.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, 11.07.2014 року , коли у неї виникли сумніви щодо розміру її середньої заробітної плати вона звернулась до відповідача із запитом.
На що, відповідачем на адресу позивача було надано розрахунок суми середньої заробітної плати станом на 01.11.2013 року.
Позивач не погоджується з вказаним розрахунком та вважає, що відповідач при виплаті середньомісячного заробітку при звільненні недоплатив їй кошти.
Отже, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй заробітну плату за час затримки розрахунку у зв'язку з не включенням у розрахунок суми середньої заробітної плати премію у повному обсязі.
Відповідно до ст. 1 Закону України " Про оплату праці" заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 2 Закону України " Про оплату праці" основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Зі змісту зазначених норм законодавства вбачається, що премія є складовою частиною заробітної плати працівника та виплачується в межах трудових відносин, а тому при зверненні до суду з зазначеними позовними вимогами, строк звернення встановлюється іншим законом, зокрема ст.233 КЗпП України, якою встановлено право звернення з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в своїх рішеннях від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) та № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013), даючи офіційне тлумачення ст.233 КЗпПУ, підтвердив (ч. 1 резолютивної частини рішення № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013)), що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник мас право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством,..., незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про недотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду є помилковим.
Таким чином, суд першої інстанції неправомірно залишив позов ОСОБА_1 без розгляду, чим порушив при винесенні рішення норми процесуального права, тому ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 204 Кодексу адміністративного судочинства України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 199, ст.ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2014р. по справі № 820/14278/14 скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів України про стягнення коштів направити до суду 1 інстанції для продовження розгляду справи зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та є остаточною і оскарженню не підлягає.
.
Головуючий суддя Тацій Л.В.
Судді Григоров А.М. Подобайло З.Г.