Справа: № 810/3731/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
Іменем України
24 вересня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого суддіПетрика І.Й.
СуддівКлючковича В.Ю.,
Собківа Я.М.,
При секретарі судового засідання:Валяєвій Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування вимоги, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату недоїмки Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області № Ф-299-17 від 12.02.2014 року.
Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення.
Відповідно до положень ч.1 ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи у порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача про те, що позивач, як пенсіонер за віком, пенсія якому призначена із зниженням пенсійного віку, повинен сплачувати за себе єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є помилковим і не відповідає фактичним обставинам справи, а тому відповідачем неправомірно нарахована позивачу недоїмка зі сплати єдиного внеску.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного адміністративного суду з наступних мотивів.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_5 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрована 28.03.1996 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 (а.с. - 13).
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 виданого Ірпінською ОДПІ, ФОП ОСОБА_5, починаючи з 31.05.2012 є платником єдиного податку (а.с.12)
Позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_4, наявного у матеріалах справи (а.с.10).
З 2009 року позивач є пенсіонером, про що свідчить наявне у матеріалах справи пенсійне посвідчення № НОМЕР_1, яке видане Пенсійним Фондом України 30.06.2009 року та як особа, яка працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення, отримала право на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У лютому 2014 року Ірпінською ОДПІ позивачеві визначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску та надіслано вимогу від 12.02.2014 № Ф-299-17 на загальну суму 9373,18 грн.
З огляду на вище встановлене, суд апеляційної інстанції приходить до наступного.
Статтею першою Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464) визначено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок), як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464).
З 6 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 року № 3609-VI, яким статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено частиною четвертою, відповідно до якої фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаною нормою Закону чітко визначено, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та одночасно є пенсіонерами, що отримують пенсію за віком або по інвалідності, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того, судом першої інстанції вірно вказано, що позивач є пенсіонером за віком в розумінні положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі -Закон №1058) оскільки йому призначено і виплачується пенсія за віком, як щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Цим же Законом №1058 (ст.9) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника, і призначення чи виплата такого виду пенсійних виплат, як пенсія за віком із зниженням пенсійного віку цим Законом не передбачена.
Матеріалами справи встановлено, що позивачеві призначено пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за нормами якої особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, яка і включає в себе пенсію за віком на пільгових умовах.
Частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI визначено необхідні умови для звільнення від сплати єдиного внеску, а саме: особа обрала спрощену систему оподаткування і є пенсіонером за віком або інвалідом та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, а тому є вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно та безпідставно звужено коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.
Доводи відповідача про те, що чинне законодавство передбачає надання пільги зі сплати єдиного внеску тільки пенсіонерам за віком, які досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і до таких пенсіонерів не відносяться особи, яким призначена пенсія за віком із зменшенням пенсійного віку, та на останніх не поширюється пільга встановлена частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI є довільним і розширеним тлумаченням цієї норми Закону, а, отже, такі доводи суб'єкта владних повноважень є необґрунтованими.
Оскільки судом встановлено, що позивач отримує довічну пенсію за віком, а частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», беручи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач у відповідності до статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, висновок суду першої інстанції про те, що з 2012 року позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок є вірним.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.72 КАС України, не надав до суду належних доказів правомірності його дій щодо прийняття вимоги.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст.41, 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: І.Й.Петрик
Судді: В.Ю. Ключкович
Я.М. Собків
.
Головуючий суддя Петрик І.Й.
Судді: Ключкович В.Ю.
Собків Я.М.