22.09.2014 р. Справа № 914/2670/14
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія "Львівхолод", м. Львів
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Червоноград Львівської області
про стягнення 14 000, 00 грн.
Суддя Манюк П.Т.
При секретарі Альховській І.Б.
Представники:
від позивача: Бень Т.Т. - представник
від відповідача: не з'явився
Зміст ст.22 ГПК України представнику позивача роз'яснено.
Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія "Львівхолод" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 14 000, 00 грн.
Ухвалою суду від 25.07.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 11.08.2014 р.
Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду.
Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав наведених у позовній заяві та усних поясненнях, наданих в судових засіданнях.
Відповідач не забезпечив явки уповноваженого представника в судові засідання, на адресу суду повернувся поштовий конверт з ухвалою про порушення провадження у справі від 25.07.2014 р. з відміткою "за закінченням терміну зберігання", хоча судом вказана ухвала скеровувалась за адресою, що зазначена позивачем в позовній заяві та на адресу, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, суд встановив наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія "Львівхолод" звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 14 000, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20.11.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія "Львівхолод" (надалі - позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди № 1809 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору орендар передає орендареві у строкове платне користування частину нежитлового приміщення площею 34, 56 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 для здійснення господарської діяльності.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що договір діє з 20.11.2013 року по 31.12.2014 року.
Відповідно до п.2.1 договору орендна плата за користування встановлюється в розмірі 60, 00 грн. за 1 м2, відповідно щомісячна орендна плата становить 2 070,00 грн. виключно за користування орендованим приміщенням.
У пункті 2.2 договору сторони погодили, що орендар здійснює плату за оренду приміщення до 5 числа поточного (звітного) місяця.
31.01.2014 року сторони підписали додаток про внесення змін до договору оренди від 20.11.2013 року № 1809, відповідно до якого внесено зміни у п. 1.1, п. 2.1 та п. 3.1 договору, а саме: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення площею 80 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 для торгівлі одягом.
Плата за користування встановлюється в розмірі 50,00 грн. за 1 м2, відповідно щомісячна орендна плата становить 4 000, 00 грн. виключно за користування орендованим приміщенням. Термін дії договору з 20.11.2013 р. по 31.06.2015 р.
15.02.2014 року відповідач звернувся до позивача із заявою про розірвання договору оренди від 20.11.2013 р. № 1809.
Умовами договору встановлено, що дострокове припинення договору може мати місце за умови письмового повідомлення сторони за один місяць до моменту розірвання договору (п.8.1 договору).
Відповідно, на підставі заяви відповідача про розірвання договору, позивачем виставлено останньому рахунок від 01.03.2014 р. № 33717 на суму 2 000,00 грн. на оплату вартості оренди за 15 днів березня, який відповідачем не оплачений.
Крім того, позивачем нараховано відповідачу штраф в розмірі трьохмісячної орендної плати на підставі п. 7.1 договору, що становить 12 000, 00 грн.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи із наступних мотивів:
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк та згідно із ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлено договором найму.
Як встановлено судом, на підставі укладеного між сторонами договору оренди від 20.11.2013 р. (із відповідними змінами) позивач передав відповідачу частину нежитлового приміщення загальною площею 80 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 для здійснення господарської діяльності.
Відповідно ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Умовами договору (п. 2.2 договору) передбачено, що відповідач повинен здійснювати плату за оренду приміщення до 5 числа поточного (звітного) місяця.
Однак, відповідач в порушення п. п. 2.1, 2.2 договору, не вніс орендну плату в розмірі 2 000, 00 грн. за 15 днів березня 2014 року згідно рахунку від 01.03.2014 р. № 33717.
Таким чином, заборгованість за оренду приміщення становить 2 000, 00 грн., яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до п. 7.1 договору у випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар сплачує пеню в розмірі 5% від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент виникнення прострочення та штраф в розмірі трьохмісячної орендної плати.
Відтак позивачем нараховано відповідачу штраф в розмірі 12 000, 00 грн. відповідно до п. 7.1 договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. У відповідності з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В ч. 3 ст. 551 ЦК України зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Суд встановивши, що розмір штрафу значно перевищує суму боргу відповідача, та надавши належну оцінку тій обставині, що відповідач сам звернувся із листом від 15.02.2014 року про розірвання договору оренди в зв'язку із нерентабельністю господарської діяльності, прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу до суми в розмірі 1 000, 00 грн. на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 ч. 1 статті 83 ГПК України.
Оскільки представник відповідача в судові засідання не з'явився, своїм правом на захист не скористався, позовні вимоги не заперечив, вимоги суду належним чином не виконав, доказів погашення заборгованості в повному обсязі не подав, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 2 000, 00 грн. та штрафу в розмірі 1 000, 00 грн. підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог викладених у п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Таким чином судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача повністю.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (80100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно - виробничої компанії "Львівхолод" (79034, м. Львів, вул. Угорська, 22, код ЄДРПОУ 01553681) 4 827, 00 грн. , з них:
- 2 000, 00 грн. - основного боргу;
- 1 000, 00 грн. - штрафу;
- 1 827, 00 грн. - судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено 26.09.2014 р.
Суддя Манюк П.Т.