ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
11 серпня 2014 року № 757/5217/14-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:
головуючого судді - Добрівської Н.А., Дегтярьової О.В., Катющенка В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Правління Пенсійного фонду України (відповідач-1), Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі міста Дніпропетровська (відповідач-2)
про визнання бездіяльності неправомірною та виплату пенсії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі міста Дніпропетровська, в якому просить визнати бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо невиконання Рішення Конституційного Суду України №25-р/п/2009 про внесення змін в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» з урахуванням проживання пенсіонерів за межами України та оформлення ними пенсії без проживання (реєстрації) в Україні та щодо відмови від передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком як пенсіонеру та громадянину України, що проживає в Ізраїлі, - актом порушення прав; зобов'язати Правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що буде забезпечувати документальне оформлення та реальну виплату пенсії всім українським громадянам, які проживають за межами України, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 25-р/п/2009; зобов'язати відповідачів відновити виплату позивачеві пенсії за віком з 07.10.2009 року за межі України.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що до серпня 1997 року вона проживала місті Дніпропетровську де й отримувала пенсію за віком постійно. Наприкінці серпня 1997 року вона виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. У зв'язку з виїздом їй було виплачено аванс в сумі пенсії за 6 місяців і в подальшому виплата пенсії припинена. У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року за № 25-рп/2009 у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач вважає неправомірним припинення їй як громадянці України виплати пенсії за віком. 10 листопада 2013 року вона направила заяву до правління Пенсійного фонду України про поновлення їй виплати пенсії за віком у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року за №25-рп/2009 у відповідь на яку отримала від Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 27.11.2013р. №17222/С-11, в якому останній вказує на те, що рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року. Крім того, Пенсійний фонду України зазначив про необхідність підготовки на даний час нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.
На думку позивача в силу норм ст.ст.44, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV та положень абз.2 ст.3, абз.1 ст.5, абз.1 і 3 ст.15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, всі обов'язки щодо поновлення виплати пенсії покладено на органи Пенсійного фонду України, в тому числі всі дії з пенсійною справою пенсіонера для прийняття рішення про поновлення виплати пенсії. Таким чином, у відповідності до встановленого чинним пенсійним законодавством порядку правління ПФУ за результатами отримання заяви про поновлення виплати пенсії за кордон мало або передати таку заяву пенсіонерки до визначеного територіального органу Пенсійного фонду України або повідомити позивачці адреси інших державного органу чи особи уповноважених на прийняття поданої заяви про поновлення виплати пенсії для розгляду по суті. Разом з тим, в порушення зазначених норм права правління ПФУ допустило бездіяльність відносно заяви позивача про поновлення виплати пенсії за кордон, що полягає у направлені на адресу заявника листа з нормативним обґрунтуванням неможливості поновлення виплати пенсії за кордон, замість вчинення визначених законодавством дій.
Крім того, з урахуванням того, що зазначені вище норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими запроваджувалася заборона на виплату пенсій пенсіонерам-громадянам України за кордон, були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України названого Рішення №25-рп/2009, то, на думку позивачки, починаючи з 07 жовтня 2009 року положення Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 у певних частинах суперечать правовим актам вищої юридичної сили (а саме: нормам Конституції України), та підлягають приведенню у відповідність до таких нормативно-правового акта.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 березня 2014 року позовні вимоги за період з 07.10.2009 року по 09.04.2013 року включно залишено без розгляду.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 березня 2014 року відкрито провадження у даній справі, відповідно до ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2010 року справу №757/5217/14-а передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до розподілу справ між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року адміністративну справу №757/5217/14-а передано на розгляд судді Добрівській Н.А.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2014 року адміністративна справа прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів.
В судове засідання позивач та представники відповідача не з'явились. При цьому, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просила здійснювати розгляд справи у її відсутність. Аналогічне клопотання заявлено і відповідачами, від яких до суду також надійшли письмові заперечення проти позову.
У своїх письмових запереченнях Пенсійний фонд України стверджує про дотримання ним під час розгляду заяви ОСОБА_1 вимог чинного законодавства України. Зокрема, відповідач-1 звертає увагу на наступне: оскільки Верховною Радою України відповідні зміни до законодавчих актів, що регулюють пов'язані з пенсійними виплатами правовідносини, не вносились у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року за №25-рп/2009, підстави для внесення змін Пенсійним фондом України до Порядку від 25.11.2005р. №22-1 відсутні; за результатами розгляду заяви позивача від 10.11.2013 року Пенсійним фондом України в порядку та строки, визначені Законом України «Про звернення громадян» була надана відповідь-роз'яснення, оформлена листом, який не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, та не встановлює позивачці будь-яких зобов'язань та не змінює права останньої на пенсійне забезпечення. Також відповідач-1 зазначив, що оскільки міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення між Україною та державою Ізраїль, який передбачав би інші умови поновлення та виплати пенсій, на даний час чинності не набув, підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.
Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі міста Дніпропетровська проти заявлених позовних вимог також заперечувало, посилаючись, зокрема, на наступне. ОСОБА_1 отримувала пенсію з 01.04.1994 року в Управлінні праці та соціального захисту населення в Індустріальному районі міста Дніпропетровська. У зв'язку з виїздом за кордон ОСОБА_1 була виплачена пенсія за шість місяців наперед та надалі виплата пенсії припинена з 29.08.1997р. З відповідною заявою про поновлення виплати пенсії станом на 01 липня 2014 року ОСОБА_1 до УПФУ в Індустріальному районі міста Дніпропетровська жодного разу не зверталась та на обліку не перебувала.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників процесу, від яких надійшли клопотання про розгляд справи у їх відсутність, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідачів, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.
З огляду на постановлену Печерським районним судом міста Києва від 12 березня 2014 року ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог за період з 07.10.2009 року по 09.04.2013 року включно, фактично предметом розгляду по справі є позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності правління Пенсійного фонду України щодо невиконання Рішення Конституційного Суду України №25-р/п/2009 про внесення змін в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» з урахуванням проживання пенсіонерів за межами України та оформлення ними пенсії без проживання (реєстрації) в Україні та щодо відмови від передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком як пенсіонеру та громадянину України, що проживає в Ізраїлі, - актом порушення прав; про зобов'язання Правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що буде забезпечувати документальне оформлення та реальну виплату пенсії всім українським громадянам, які проживають за межами України, відповідно до рішення Конституційного Суду України №25-р/п/2009; а також про зобов'язання відповідачів відновити виплату позивачеві пенсії за віком з 10.04.2013 року за межі України.
Даючи правову оцінку встановленим у справі обставинам з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів суд при вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача зважає на наступне.
У відповідності з положеннями, закріпленими в пунктах 1 та 2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011р. №384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України і який у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Згідно преамбули Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (надалі - Порядок №22-1), він регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року за №25-рп/2009 у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
В пункті 3 резолютивної частини рішення КСУ №25-рп/2009 закріплено: «Звернути увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними».
Оскільки даним рішенням Конституційний Суд України поклав обов'язок саме на Кабінет Міністрів України по приведенню законів у відповідність до Конституції України, беручи до уваги, що Порядок №22-1 є підзаконним нормативно-правовим актом, який приймається у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підстави для визнання протиправною бездіяльності правління Пенсійного фонду України щодо невиконання Рішення Конституційного Суду України №25-р/п/2009 про внесення змін в цей Порядок з урахуванням проживання пенсіонерів за межами України та оформлення ними пенсії без проживання (реєстрації) в Україні, як і для зобов'язання правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії, що буде забезпечувати документальне оформлення та реальну виплату пенсії всім українським громадянам, які проживають за межами України, відповідно до рішення Конституційного Суду України №25-р/п/2009 відсутні.
З огляду на зазначене, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1, яка полягає у відмові від передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком як пенсіонеру та громадянину України, що проживає в Ізраїлі, суд вважає за доцільне вказати на наступне.
В силу закріплених в частині 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. №393/96-ВР (далі по тексту Закон №393/96-ВР - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
В розумінні норми ч. 3 ст. 3 цього Закону заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
У відповідності до ч.ч.1, 6 ст.5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
При цьому звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Одночасно якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями (ч.3 ст.7 Закону №393/96-ВР).
Згідно ч.ч.1, 3 і 4 ст.15 названого Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Також, нормою ч.2 ст.19 Закону №393/96-ВР передбачено, що у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.
На момент звернення позивачки із вказаною вище заявою від 10.11.2013р. до центрального органу Пенсійного фонду України порядок подання, розгляду та прийняття рішень за результатами розгляду таких заяв був врегульований нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Порядок №22-1).
Зокрема, згідно із ч.2 ст.49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Також відповідно до п.37 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, відстрочку часу її призначення, перерахунок та відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, при наявності в особи всіх необхідних документів.
З наведеними нормами Закону №1058-IV та Порядку №22-1 кореспондуються положення Указу Президента України від 06.04.2011р. №384 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», в якому визначений правовий статус Пенсійного фонду України, а також з постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002р. №8-2 «Про затвердження Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, а також у містах та районах», що зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 21 травня 2002 року за №442/6730 (далі - Положення №8-2).
Так, згідно п.4.2 цього Положення №8-2 визначено, що управління Пенсійного фонду України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Одними із основних завдань управлінь у районах, містах, районах у містах, а також управлінь Фонду в районах, містах і районах у містах, а також у містах та районах у містах та районах є призначення (перерахунок) пенсій та підготовка документів для їх виплати (п.2.1 і 2.2 Положення №8-2).
З контексту вищенаведених норм права вбачається, що до компетенції ПФУ питання щодо призначення та поновлення пенсії такій категорії пенсіонерів, як позивач, не відноситься.
Одночасно, проаналізувавши наведені вище норми права та наявні матеріали справи колегія суддів прийшла до висновку, що відповідач-1 не вжив передбачені чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України заходи щодо направлення заяви ОСОБА_1 про поновлення її виплати пенсії за віком до відповідного уповноваженого управління Фонду для розгляду згідно вимог чинного законодавства з урахуванням того, що подана позивачем заява була розглянута відповідачем-1 в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», а тому в силу ч.3 ст.7 цього Закону мала бути відправлена ним за належністю.
Враховуючи викладене, та за результатами дослідження наявних матеріалів справи, колегією суддів вбачається допущення ПФУ протиправної бездіяльності за наслідками отримання заяви позивачки від 10.11.2013р. про поновлення виплати пенсії за віком за кордон.
Разом з тим, оскільки на день звернення позивача до суду із даним позовом та на час постановлення рішення у даній справі у суду відсутні відомості щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.11.2013 року про поновлення виплати їй пенсії за віком уповноваженою на вирішення даного питання особою, колегія не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідачів відновити виплату позивачеві пенсії за віком з 10.04.2013 року за межі України.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності ПФУ щодо не направлення заяви позивача від 10.11.2013р. за належністю відповідному компетентному органу та вважає їх такими, що підлягають задоволенню в цій частині із відмовою в задоволенні решти позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 9, 69-71, 94, ч.6 ст.128, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не направлення за належністю заяви ОСОБА_1 від 11 листопада 2013 року.
В задоволенні решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст.185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Н.А. Добрівська
Судді: О.В. Дегтярьова
В.П. Катющенко