17.09.2014 Єдиний унікальний номер 205/1441/14-ц
2/205/2118/14
17 вересня 2014 року м. Дніпропетровськ
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Мовчан Д.В
при секретарі Волкобоєвої А.О.
за участю: позивач - ОСОБА_1, представника позивача -ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3, представник - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - КП «ЖЕП №25» Дніпропетровської міської ради, Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, Дніпропетровська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 була надана для проживання ОСОБА_3 (далі - Відповідач) на склад сім'ї з двох осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (донька) на підставі ордеру на житлове приміщення № 05 серія Н-09, виданого Ленінською районною у місті Дніпропетровську радою на підставі рішення Виконкому Красногвардійської районної у місті ради від 19.11.2009 року за № 270/1. Всі вищевказані особи були зареєстровані у вказаній квартирі. Однак, далі позивач зазначає, що після отримання ордеру у неї з батьком виникли неприязні стосунки, останній чинить їй перешкоди у користуванні вищевказаною квартирою, не пускає її до квартири та не надає вселитись в неї. Окрім цього, відповідач у спірну квартиру пустив проживати квартирантів ОСОБА_6 та ОСОБА_7. У зв'язку з чим, позивач вказує, що вона була вимушена звернутися до суду, і рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2013 року, яке вже набрало чинності, 03.02.2014 року, вирішено вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2, а рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2014 року, яке також набрало чинності 15.04.2014 року, виселити квартирантів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_2. Далі позивач зазначає, що ОСОБА_3 вже давно виїхав із спірної квартири до м. Біла Церква, де мешкає його дружина ОСОБА_8 У зв'язку з чим позивач знову вимушена звернутися до суду та просити суд в уточненій позовній заяві визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, та зобов'язати Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації ОСОБА_3 за адресою: 49000, АДРЕСА_3.
Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог посилалися на обставини викладені у позовній заяві.
Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили суд у задоволені позову відмовити з огляду на його безпідставність та необґрунтованість, надавши заперечення на уточнену позовну заяву (а.с. 35-37).
Представник третьої особи що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - КП «ЖЕП № 25» Дніпропетровської міської ради, в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, заяв чи клопотань від такої особи не надходило.
Представник третьої особи що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дніпропетровської міської ради, в судове засідання також не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, заяв чи клопотань від такої особи не надходило.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, заяв чи клопотань від такої особи не надходило.
Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідка, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Так, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була надана для проживання ОСОБА_3 на склад сім'ї з двох осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (донька) на підставі ордеру на житлове приміщення № 05 серія Н-09, виданого Ленінською районною у місті Дніпропетровську радою на підставі рішення Виконкому Красногвардійської районної у місті ради від 19.11.2009 року за № 270/1 (а.с. 8).
Як вбачається із матеріалів справи, у вищевказаній кімнаті станом на сьогоднішній день зареєстровані ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (а.с.10).
Судом встановлено а сторонами визнано, що дане житлове приміщення перебуває у комунальній власності, та не є приватизованим сторонами.
Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням суд виходить із наступного.
Згідно ст. ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шести місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до абз.1 п.10 Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким , що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Суд може продовжити пропущений строк у разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо).
При цьому, законодавство не містить переліку підстав, які вважаються поважними причинами відсутності за місцем мешкання понад шість місяців, і за наявністю яких особа не може бути визнана такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Поважність причин відсутності особи за місцем мешкання, повинні визначатись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Під час розгляду даної цивільної справи по суті сторони постійно зазначали про неможливість одночасного проживання у спірній квартирі через неприязні стосунки один до одного. Суд зауважує, що навіть під час розгляду справи по суті в залі судового засідання сторони демонстрували стійку зневагу один до одного, перебивали та коментували із місця промови один одного, у зв'язку із чим головуючим по справі робились зауваження щодо порушення порядку судового засідання.
Із матеріалів даної цивільної справи вбачається, що як позивач, так і відповідач, неодноразово звертались із заявами до правоохоронних органів щодо неправомірної поведінки кожної із сторін (а.с. 7, 47).
Окрім цього, відповідач стверджував, що проживання у м. Біла Церква разом із дружиною було обумовлено необхідністю догляду за його тещею - ОСОБА_9. На підтвердження стану здоров'я такої особи суду були надані медичні довідки щодо того, що ОСОБА_9 потребує постійного стороннього догляду (а.с. 38,57), виписки із медичних (амбулаторних) карт (а.с. 58,59). Обставина щодо догляду за своєю хворою тещею та періодичне повернення відповідача до м. Дніпропетровську для сплати комунальних послуг та вирішення побутових питань знайшли також своє відображення в поясненнях свідка ОСОБА_10, який був допитаний під час розгляду справи по суті. Означені доводи позивача під час розгляду справи не були спростовані належними та допустимими доказами.
Суд зазначає, що доводи позивача та її представника стосовно не поважних, на їх думку, причин не проживання відповідача у спірному житловому приміщення нічим об'єктивно не були підтверджені та носили суто емоційний характер із наданням власної оцінки тому чи іншому доказу по справі.
В той час як відповідно до вимог ч.3 ст. 212 ЦПК України саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також вважає безпідставними доводи позивача та її представника щодо можливості у відповідача мешкати у м. Біла Церква, оскільки така обставина не позбавляє відповідача права користування жилим приміщенням, наданим йому у встановленому законом порядку. Також судом встановлено, що іншого житла, на яке за ним зберігається право у разі його тимчасової відсутності, відповідач не має.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що визнати не проживання відповідача у квартирі з неповажних причин неможливо, враховуючи вказані вимоги матеріального закону та правову позицію Верховного Суду України, висловлену у наведеній постанові Пленуму, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що у зв'язку із відмовою в задоволенні позову такі витрати у вигляді судового збору слід віднести на рахунок позивача у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись, ст. 6, 127, частиною 2 статті 128, статті 129 ЖК, Примірним положенням про гуртожиток, затвердженого Радою Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, ст.ст. 2, 10, 11, 57-60,88, 212-215, 218 ЦПК України, -
1. В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.
2. Судові витрати віднести на рахунок Позивача.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Д.В. Мовчан