іменем україни
17 вересня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк») до ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Продсервістранзит», про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2014 року,
У вересні 2009 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 грудня 2007 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Азот-Транс ЛТД», назва якого у подальшому була змінена на товариство з обмеженою відповідальністю «Продсервістранзит» (далі - ТОВ «Продсервістранзит», був укладений договір овердрафтного кредитування, за яким товариство отримало кредит у вигляді овердрафту за поточним рахунком з лімітом, який не може перевищувати 1 250 тис. грн зі сплатою процентів, розмір яких залежить від тривалості безперервної заборгованості за основною сумою овердрафту (від 10 % до 17 %) терміном до 26 грудня 2008 року. На забезпечення виконання цього зобов'язання 28 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.
Позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, допустив заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 12 жовтня 2010 року склала 1 940 019 грн 35 коп. На вимоги банку позивач і поручитель не реагували.
У зв'язку з цим позивач, збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь вказану суму кредитної заборгованості та понесені судові витрати.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 4 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2014 року, позов ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 940 019 грн 35 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем не виконані його зобов'язання за укладеним з позивачем договором поруки, згідно якої він зобов'язався відповідати за борги позичальника. Дія договору поруки не припинена, оскільки 31 березня 2009 року, тобто в шестимісячний строк після закінчення строку договору кредиту, позивач направив відповідачу вимогу про погашення боргу, яка виконана не була.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що 28 грудня 2007 року між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та товариством з ТОВ «Азот-Транс ЛТД» було укладено договір овердрафтного кредитування, за яким товариство отримало кредит у вигляді овердрафту за поточним рахунком з лімітом, який не може перевищувати 1 250 000 грн зі сплатою процентів, розмір яких залежить від тривалості безперервної заборгованості за основною сумою овердрафту (від 10 % до 17 %) терміном до 26 грудня 2008 року.
На забезпечення виконання цього зобов'язання 28 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.
Позичальник, як і поручитель, зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконували, допустили заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 12 жовтня 2010 року склала 1 940 019 грн 35 коп.
31 березня 2009 року банком на адресу ОСОБА_4 рекомендованим листом направлено вимогу про погашення боргу за кредитним договором.
08 вересня 2009 року банк звернувся до ОСОБА_4 із вказаним позовом.
Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Таким чином, право пред'явлення вимоги до поручителя (як направлення/вручення вимоги про погашення боргу, так і пред'явлення позову) обмежено шестимісячним строком від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Суди у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернули, не перевірили належним чином доводів ОСОБА_4 про те, що банк звернувся до нього як до поручителя із позовом після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Правильно пославшись на постанови Верховного Суду України, які згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів, роз'яснення, надані судом у п. 24 наведеної вище постанови пленуму, суди їх невірно зрозуміли і не врахували, що шість місяців обчислюються з дня пред'явлення позовної вимоги до суду після настання строку виконання основного зобов'язання, інакше буде штучне продовження цього строку.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, а судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко