іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Вільгушинського М.Й.,
суддів Дембовського С.Г., Крижановського В.Я.,
за участю прокурора Вергізової Л.А.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 вересня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2014 року щодо ОСОБА_2.
Зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
не судимого,
- за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що він 03 листопада 2008 року близько 22 год, перебуваючи біля приміщення робочого будинку бригади № 2, який належить СТОВ «Поділля», в с. Строїнці Тиврівського району Вінницької області, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, з неприязних стосунків під час суперечки навмисно наніс ОСОБА_3 удар невстановленим слідством предметом в задню частину шиї, спричинивши тяжке тілесне ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2014 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 стверджує, що дії ОСОБА_2 підлягали кваліфікації за ст.128 КК України, оскільки тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_3 засудженим були спричинені не умисно, а з необережності. Звертає увагу на суперечність показань потерпілого щодо обставин вчиненого щодо нього злочину. Посилається на неповне врахування даних про особу ОСОБА_2 при призначенні йому покарання. Просить судові рішення щодо ОСОБА_2 змінити, перекваліфікувати дії засудженого з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України з призначенням покарання не пов'язаного з позбавленням волі, звільнивши від його відбування на підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2011 році».
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про законність та обґрунтованість постановлених у справі судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 в умисному заподіянні ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.
Твердження захисника ОСОБА_1 про те, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, недоведена, оскільки тілесні ушкодження ОСОБА_3 спричинені з необережності, є голослівними і спростовуються правильно оціненими та детально наведеними у вироку доказами.
Так, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується його показами, наданими суду, у яких він у межах свого захисту, не заперечував того, що внаслідок його дій ОСОБА_3 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Показаннями потерпілого і свідка ОСОБА_4 про те, що саме ОСОБА_2 після суперечки з ОСОБА_3 запропонував останньому вийти з будинку, де розпивали спиртні напої на подвір'я для з'ясування стосунків. Як зазначав ОСОБА_3 на подвір'ї ОСОБА_2 умисно наніс йому удар по шиї твердим предметом і ще один удар, внаслідок чого він (потерпілий) втратив свідомість.
Ці показання потерпілого узгоджуються з даними висновків судово-медичної експертизи №78 від 16 квітня 2009 року, додаткового висновку судово-медичної експертизи №113 від 01 червня 2009 року відповідно до яких виявлені у ОСОБА_3 закрита травма шиї, у вигляді згинально-розгинального, поперечно-уламкового перелому тіла 5-го шийного хребця, з ушкодженням спинного мозку в шийному відділі та переломів остистих відростків 4-го та 5-го шийних хребців могла утворитися від прикладання прямої травмуючої сили в ділянку задньої поверхні шиї. Допитані у судовому засіданні експерти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили, що отримання виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень вимагає завдання силового зусилля саме на ушкоджену частину тіла потерпілого, і отриманні ним тілесні ушкодження у вигляді переломів остистих відростків могли бути лише результатом удару прямої дії тупого твердого предмету.
Твердження про спричинення ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень з необережності висловлювались ОСОБА_2 і його захисником ОСОБА_1, і вони неодноразово перевірялися судами, однак свого підтвердження не знайшли. Суди першої і апеляційної інстанцій також ретельно перевіряли зазначені доводи ОСОБА_2 на свій захист і обґрунтовано визнали їх такими, що не відповідають матеріалам справи.
Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку доказами суди належним чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 не навів ніяких інших доводів і доказів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.
Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, і підстав для перекваліфікації його дій на ст.128 КК України не встановлено.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення, не встановлено.
Разом з тим, судові рішення щодо ОСОБА_2 підлягають зміні у зв'язку з невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості злочину та даним про особу засудженого внаслідок суворості.
Так, при призначенні ОСОБА_2 покарання суд не повною мірою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину та його конкретні обставини, дані про особу засудженого, а саме те, що він характеризувався позитивно за місцем проживання та роботи, не судимий, є особою молодого віку.
Також місцевий суд помилково не визнав пом'якшуючими покарання обставинами те, що ОСОБА_2 на час постановлення вироку мав на утриманні 4 неповнолітніх дітей, відшкодував матеріальну шкоду на суму 12700 грн.
При цьому, із матеріалів справи додатково вбачається, що до вступу вироку в законну силу у ОСОБА_2 народилася 5 дитина, він був працевлаштований, доглядав за матір'ю пенсійного віку.
Зазначені вище пом'якшуючі покарання обставини, з урахуванням даних про особу винного, конкретних обставин вчинення злочину, істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину і давали підстави для призначення ОСОБА_2 покарання нижче від найнижчої межі санкції ч.1 ст. 121 КК України, тобто для застосування ст. 69 КК України.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним змінити судові рішення щодо ОСОБА_2 та пом'якшити призначене йому покарання, застосувавши ст. 69 КК України.
Питання про звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання внаслідок амністії може бути вирішене місцевим судом після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 р., пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,
ухвалила:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2014 року щодо ОСОБА_2 змінити: із застосуванням ст. 69 КК України пом'якшити призначене ОСОБА_2 за ч.1 ст.121 КК України покарання у виді позбавлення волі до 3 років.
У решті судові рішення щодо нього залишити без зміни.
М.Й. ВільгушинськийС.Г. Дембовський В.Я. Крижановський