08 вересня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/3580/14
16 год. 34 хв.
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Дубровної В.А.,
при секретарі: Рябчич А.М.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Нікішиної І.М.,
представника третьої особи - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5 про визнання дій протиправними,
встановив:
ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4) звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні (далі - відповідач, ВДВС), у якому просить визнати протиправними дії відповідача по накладенню арешту на майно, яке належить їй на праві спільної сумісної власності.
Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуваними діями відповідач порушив її майнові права, оскільки постановою про арешт майна боржника від 25.01.2012 р. накладено арешт на майно, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1, якій належіть їй на праві приватної власності, а не боржнику ОСОБА_1, який є її чоловіком. При цьому, позивач вважає, що право приватної власності на спірне майно підтверджується ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 22.10.12 р., залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 14.11.2012 р, якими відмовлено ВДВС у виділенні частки майна громадянина ОСОБА_1 у спільній сумісній власності подружжя.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо вказаних позовних вимог, вказавши, що згідно ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" постановою про арешт майна боржника від 25.01.2012 р. було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1, згідно виконавчого листа № 2-2533 від 12.01.2012 р., виданого Дніпровським районним судом м. Херсона по справі № 2-2533/11 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь громадянина ОСОБА_5 суми коштів у розмірі 175 151,25 грн., тобто без визначення його переліку, у т.ч. без зазначення житлового будинку АДРЕСА_1. Крім цього, представник відповідача повідомив, що 29.04.2014 р. ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона було скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Херсона від 22.10.2012 року по справі № 2110/5962/12 та визначено, що боржнику ОСОБА_1, належить на праві спільної часткової власності 1/2 частка домоволодіння АДРЕСА_1, що спростовує довід позивача про її приватну власність на вказане домоволодіння.
Ухвалою суду від 05.09.2014 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5 ( далі - третя особа).
В судовому засіданні представник третьої особи заперечив щодо вказаних позовних вимог, оскільки вважає, що ОСОБА_4 не надала суду доказів про належність їй спірного майна на правах приватної власності. При цьому, вказав на відсутність у позивача доказів щодо накладення арешту на спірне майно в межах виконавчого провадження відкритого за виконавчим листом, на який вказує позивач, а саме про стягнення з ОСОБА_1 на користь громадянина ОСОБА_5 коштів у сумі 175 151,25 грн. При цьому, пояснив, що 30.10.2012 р. ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 30.10.2012 р. в межах розгляду цивільної справи за № № 2110/8084/12 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, третя особа Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу про визнання договору дарування недійсним було задоволено клопотання ОСОБА_5 про забезпечення позову та накладено арешт на житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якої ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні та прийнято 05.11.2012 р. постанову про арешт майна боржника, а саме накладено арешт на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, що належить боржнику ОСОБА_4
Вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, третьої особи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикціям поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.
В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправною дію відповідача про накладення арешту на майно, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
При розгляді справ із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), законами України від 24 березня 1998 року №202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.
Згідно з п.5, п.6 ч. 3 ст. 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Частинами 2, 3 ст. 57 Закону №606-XIV встановлено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
З наданої відповідачем до матеріалів справи постанови від 25.01.2012 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, судом встановлено, що старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції у м. Херсоні Коршун Д.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2533, виданого 12.01.2012 р. Дніпровським райсуд про стягнення з ОСОБА_1 (боржник) на користь ОСОБА_5 (стягував) боргу у розмірі 175151,25 грн. встановлено, що боржником в добровільний строк рішення суду не виконано. Керуючись статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику, ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику: ОСОБА_1
В ході розгляду справи, представник позивача, який є одночасно чоловіком позивача ОСОБА_4 не заперечував, що житловий будинок АДРЕСА_1 був придбаний подружжям під час їх шлюбу та є їх спільною сумісною власністю.
Підтвердженням вказаного є також надана представником позивача до суду ухвала Дніпровського районного суду м. Херсона від 07.07.2014 р., якою в межах розгляду заяви головного державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Херсоні Нікішиної І.М. про встановлення способу і порядку виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Херсона від 29.04.2014 року по справі №666/6602/13-ц було надано право Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні звернутись до Державної реєстраційної служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні для реєстрації права власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дублікатів правовстановлюючих документів та технічної документації на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для накладення стягнення та реалізації майна боржника ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження.
Частинами 1, 2 ст. 60 Закону №606-XIV передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Таким чином, діючим законодавством визначено право особи, яка вважає, що постановою державної виконавчої служби про накладення арешту порушено її право на володіння, користування і розпорядження належним їй майном, подати позов до суду про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Проте, суд вказує, що належних доказів звернення позивача до суду з позовом про визнання її частки власності майна та про звільнення його з - під арешту майна та копії судового рішення про зняття з нього арешту позивачем до суду не надано.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача по накладенню арешту на майно та як наслідок прийняття постанови від 25.01.2012 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження узгоджуються з приписами діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України, суд -
постановив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 15 вересня 2014 р.
Суддя Дубровна В.А.
кат. 11.5