27 серпня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/2553/13-а
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого - судді Скрипченка В.О.,
суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва про визнання протиправною та скасування вимоги від 27.05.2013 № Ф-1361,-
04 червня 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_2) звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф - 1361 від 27.05.2013.
В обґрунтування позову зазначено, що пенсія ФОП ОСОБА_2 призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» при досягненні 55 річного віку. Оскільки позивачка є фізичною особою-підприємцем та одночасно є пенсіонером, то в силу ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вона звільнена від сплати єдиного внеску, а відтак, дії ПФУ щодо виставлення позивачці вимог по сплаті єдиного внеску є протиправними та Вимога № Ф-1361 підлягає скасуванню.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва від 27.05.2013 № Ф-1361 про сплату недоїмки.
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї представника позивача ОСОБА_1, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа підприємець та знаходиться на обліку в УПФУ Центрального району м.Миколаєва.
З 1 травня 2005 року позивачці, в зв'язку з досягненням пенсійного 55-річного віку, була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
18 серпня 2007 року помер чоловік позивачки, який отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і позивачка, як вдова пенсіонера-військовослужбовця, скористалася своїм правом на отримання 30% пенсії чоловіка.
Водночас ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, яка обрала для себе спрощену систему оподаткування та має свідоцтво платника єдиного податку (а.с. 11).
27.05.2013 відповідачем сформовано вимогу № Ф-1361 про сплату недоїмки у сумі 7464,760 грн., яка була отримана позивачкою 30 травня 2013 року.
Не погодившись з вищевказаною вимогою, ОСОБА_2 було оскаржено в адміністративному порядку до УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва вимогу № Ф-1361, де отримала пояснення про те, що не вона має права на пільги, встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Задовольняючи позов ФОП ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що фізична особа - підприємець, яка досягла пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку їй призначено та яку вона отримує відповідно до закону, має право на пільги, встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», з чим погоджується апеляційний суд.
Так, спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - ЗУ № 2464-VI), «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - ЗУ №2262-ХІІ), «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - ЗУ №1788-ХІІ).
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2005 ОСОБА_2 управлінням Пенсійного фонду в Центральному районі м. Миколаєва було видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1, в якому вказано, що вона є пенсіонером за віком (а.с. 10).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.
Статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ передбачено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років.
Судом першої інстанції було враховано, що 18.08.2007 р., після смерті чоловіка позивачка, як вдова пенсіонера-військовослужбовця скористалась своїм правом на отримання 30 % пенсії чоловіка, що жодним чином не змінює її статусу пенсіонера за віком.
Так, з аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, випливає, що виходячи зі змісту ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI, законодавчими підставами для звільнення фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску є:
- якщо вона є пенсіонером за віком або інвалідом
- отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги.
Єдиним виключенням з цієї законодавчої норми є добровільна участь фізичної особи - підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Керуючись викладеним, колегія суддів вважає, що надання пільг щодо звільнення від сплати єдиного внеску законодавець не пов'язує та не ставить у залежність від виду призначеної/отримуваної пенсіонером пенсії (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника чи за вислугу років), визначальним критерієм надання вказаних пільг є досягнення фізичною особою-підприємцем пенсійного віку.
Таким чином, фізична особа - підприємець, яка досягла пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку їй призначено та яку вона отримує відповідно до закону, має право на пільги, встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на те, що позивачка отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, тому не має право на вищезазначені пільги, оскільки позивачка є фізичною особою-підприємцем, якій обрав спрощену систему оподаткування, є пенсіонером за віком та отримує відповідно до закону пенсію, не приймає добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відтак, на позивачку поширюються положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_2 та визнання протиправною та скасування вимоги відповідача від 27.05.2013 № Ф 1361
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відтак, апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.
Головуючий В.О.Скрипченко
Суддя О.С.Золотніков
Суддя Ю.В.Осіпов