02 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/39/14
Категорія: 10.4 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Танасогло Т.М.
при секретарі - Посторонка І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року по справі за адміністративним позовом Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
Веселинівський Жовтневий районний центр зайнятості Миколаївської області звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення надмірно виплаченої допомоги по безробіттю у сумі 6091,59 грн.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року в задоволенні адміністративного позову Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області - відмовлено.
В апеляційній скарзі Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 05.11.2012 року по 14.11.2013 року ОСОБА_2 перебувала на обліку Веселинівського РЦЗ.
Відповідно до довідки Веселинівського РЦЗ у період з лютого 2013 року по вересень 2013 року (включно) відповідачка отримала 6291,59 грн. допомоги по безробіттю.
Крім того, відповідно до довідки Веселинівського РЦЗ, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення та їй призначено допомогу як особі, яка проживає разом та доглядає інваліда другої групи внаслідок психічного розладу з 01.02.2013 року.
Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні будь-які дані щодо фактичного отримання ОСОБА_2 соціальної допомоги як особі, яка проживає разом та доглядає інваліда другої групи внаслідок психічного розладу та може вважатися зайнятою особою.
Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, та вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307, допомога по безробіттю надається застрахованим і незастрахованим особам, визнаним в установленому порядку безробітними.
Відповідно ст.2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належить особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства. Так, основним критерієм вважати, що особа належить до зайнятого наслання є отримання нею грошової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення та їй призначено допомогу як особі, яка проживає разом та доглядає інваліда другої групи внаслідок психічного розладу з 01.02.2013 року.
Доводи суду першої інстанції про те, що позивачем ніяким чином не доведено, що ОСОБА_2 з лютого 2013 року по жовтень 2013 року отримувала соціальну допомогу як особа, яка проживає разом та доглядає інваліда другої групи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки надана позивачем до матеріалів справи довідка (а.с.11) є належним доказом у справі, яка містять інформацію щодо спірного питання, а саме щодо виду та дати призначеної ОСОБА_2 допомоги та яка відповідно до положень ст.ст.69, 70 КАС України не була прийнято до уваги судом першої інстанції.
Крім того, є обґрунтованими доводи апелянта з посиланням на добровільне повернення відповідачем частини від суми отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 400 грн. (а.с.32), оскільки як вбачається з виписок по рахункам Веселинівського РЦЗ, ОСОБА_2 було перераховано вказані кошти на рахунок позивача.
В свою чергу, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи суду першої інстанції про те, що відповідачем заперечується факт повернення вказаних коштів на рахунок позивача, оскільки справу було розглянуто у письмовому провадженні без сторін, а в матеріалах справи відсутні будь-які пояснення ОСОБА_2 з цього приводу, в тому числі щодо заперечення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо безпідставної відмови позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача про те, що відповідач на момент отримання допомоги по безробіттю відносилася до зайнятого населення, оскільки проживає разом з інвалідом II групи внаслідок психічного розладу та одержує грошову допомогу.
З урахуванням наданих позивачем доказів та пояснень щодо зменшення позовних вимог, колегія суддів вважає необхідним задовольнити позовні вимоги Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області та стягнути з ОСОБА_2 незаконно отриману державну допомогу по безробіттю у розмірі 5891 грн. 59 коп.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що призвело до її неправильного вирішення. За таких обставин судове рішення відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.196, ст. 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області задовольнити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року скасувати.
Прийняти нову постанову якою позов Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Веселинівського районного центру зайнятості Миколаївської області незаконно отриману державну допомогу по безробіттю у розмірі 5891 грн. 59 коп.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Повний текст судового рішення виготовлений 03 вересня 2014 року.
Головуючий:
Судді: