"11" вересня 2014 р. м. Київ К/800/10262/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5
на постанову Люботинського міського суду Харківської області від 19 листопада 2013 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2013року
у справі №630/548/13-а
за позовом 1) ОСОБА_4,
2) ОСОБА_5
до 1) Люботинської міської ради Харківської області,
2) Управління Держземагенства у Харківському районі
Харківської області,
за участю третьої особи: ОСОБА_6,
про визнання дій та рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В червні 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до Люботинської міської ради Харківської області, Управління Держземагенства у Харківському районі Харківської області, яким просили визнати дії Люботинської міської ради Харківської області по прийняттю рішень від 23.07.2002 року №111/28 та рішення від 16.03.2006 року № 37/ХХХ11 протиправними та скасувати їх, визнати протиправними та скасувати державні акти на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_6, видані на підставі вказаних рішень міської ради.
Постановою Люботинського міського суду Харківської області від 19 листопада 2013 року у справі №630/548/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
При ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з недоведеності позивачами своїх вимог, оскільки на час прийняття оскаржуваних рішень Люботинською міською радою Харківської області позивачі не набули речових прав на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1, тому відсутнє порушення їх прав.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вказані вище судові рішення, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Люботинської міської ради Харківської області №ІІІ/28 від 23.07.2002року затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки площею 0,2692 га в АДРЕСА_1. Передано безоплатно у власність ОСОБА_6 належну йому частину земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,0957 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, з видачею державних актів на право приватної власності на землю.
Рішенням Люботинської міської ради Харківської області №37/ХХХІІ від 16.03.2006 року затверджено технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки площею 0,0536 га в АДРЕСА_1. Передано безоплатно у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0536 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, з видачею державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.
На час прийняття оскаржуваних рішень міськради зареєстрованими власниками житлового будинку АДРЕСА_1 були ОСОБА_6 в 1/2 частині, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 1/4 частині вказаного будинку.
ОСОБА_4 успадкував 1/4 частину житлового будинку у 2009 році після смерті ОСОБА_7.
ОСОБА_5 успадкувала 1/4 частину житлового будинку у 2008 році після смерті ОСОБА_8.
Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, у даній адміністративній справі насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивачів з боку відповідачів (внаслідок вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного рішення).
Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що рішення Люботинської міської ради Харківської області від 23.07.2002 року №111/28 та рішення від 16.03.2006 року № 37/ХХХ11, на час їх прийняття, не вплинули на права позивачів.
Оскарженими рішеннями не вирішувались питання щодо прав, інтересів та обов'язків ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Оскаржувані рішення Люботинської міської ради Харківської стали підставою для виникнення інших правовідносин - права власності ОСОБА_6 на земельні ділянки. Вони спричинило певні правові наслідки.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу містить три положення:
- принцип мирного володіння майном,
- випадки позбавлення майна,
- контроль за користуванням власністю.
Стаття 1 Першого протоколу, яка спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіння своїм майном, також зобов'язує державу вживати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності.
Втручання у право власності допустимо лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Випадки втручання у право "мирного володіння" майном розглядаються Судом у сенсі розрізнення понять "позбавлення власності" і "контроль за її використанням"; невиконання судових рішень розглядається як втручання у власність. Але, окрім того, втручання в право безперешкодного користування своїм майном передбачає "справедливу рівновагу" між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.
Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Будь-яке втручання у право власності обов'язково має відповідати принципу пропорційності (справа Трегубенко проти України).
Задоволення позовних вимог призведе до порушення принципу мирного володіння майном.
В касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 акцентують увагу на порушення судами при розгляді справи вимог ст.ст. 22, 118, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 1216, 1219, ч. 2 ст.1225 Цивільного кодексу України, ст.ст. 190, 191, 364, 366 Кримінального кодексу України, з цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Таким чином, питання виникнення, переходу, припинення цивільного права тощо не можу бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства України. Для таких випадів законодавцем встановлений інший порядок розгляду справи (цивільний процесуальний, кримінальний процесуальний).
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покладені доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі та не свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що адміністративними судами правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.
Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Постанову Люботинського міського суду Харківської області від 19 листопада 2013року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2013року у справі №630/548/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: